4 СТРАТЕГІЇ ЩОДО СЕПАРОВАНОЇ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
В Україні сьогодні є окупована територія, це – Крим. В Україні також є також сепарована територія, це – частина територій Донецької та Луганської областей, які неправильно називають Сходом України (бо не це весь Схід) чи Донбасом (бо це не весь Донбас). Щодо неї стратегія невідома.
У нас сьогодні є три частини України – 1) територія, яку Україна контролює; 2) окупована територія (Крим); 3) сепарована територія (частина Сходу України).
Сьогодні ми переживаємо вже другий крок визначення статусу сепарованих територій Сходу України. Перший крок – надання сепарованим територіям статусу з "особливостями самоврядування". Другий крок – зміна адміністративних кордонів в частині сепарованої території на Сході України. А яка стратегія цих дій? Знову ми маємо справу з ситуацією, коли важливі рішення Президент та Парламент приймають без оголошення публічної стратегії таких рішень.
Територіальна цілісність країни це надто важливе питання для української громади, щоб можна було на основі непублічних кулуарних домовленостей Президента та депутатів в своїй більшості одіозного Парламенту приймати такі рішення.
Щодо Криму Україна визначалися – це окупована територія, яка рано чи пізно буде повернена до складу України.
А яка стратегія може бути щодо сепарованої території України?
Сепарація це окупація чи це щось інше?
Мені деякі міжнародні правники почали торочити, що окупація нібито відбувається шляхом "ад'юнкції" (приєднання території загарбником) чи "цесії" (поступки чи здачі території жертвою). А в даному разі ні того, ні іншого нібито немає. А раз немає, то і окупації на Сході України нібито немає.
Такий підхід є абсолютно формальним і не дає уявлення про реальність. Потрібно зрозуміти стратегію путінської Росії – повільна окупація (експансія), тобто розраховане на багато років поступове загарбання потрібної їй території України невеликими шматками, встановлення над нею контролю та поступова міжнародна легалізація.
Легалізація втрати території в ситуації окупації ніколи не буває відразу. Тому що це дуже принизливо для тих, хто втрачає територію. Логіка повільної окупації української території така – 1) новий статус окупованої території Сходу України (в нашому випадку це називається "особливості самоврядування"); 2) нові адміністративні межі території в складі України по лінії окупації (легалізація лінії сепарації); 3) нові відносини України з сепарованою територією, вже нібито як автономною (легалізація автономії окупованої території, сепарація стає автономією); 4) нова незалежна від України територія (суверенізація окупованої території, перехід від автономії до суверенізації); 5) входження нової незалежної вже від України території до Росії (підпорядкування суверенітету іншої держави суверенізованої території, тобто окупації).
Тобто сепарація – автономізація – суверенізація – окупація. Саме такий план має путінський режим, і саме такий план Росія змушує реалізовувати сьогодні Україну. Ми зробили вже два кроки. Лишилося ще 3 кроки для повної втрати частини східної території Україною.
Стратегія Росії – перетворити сепаровані території Сходу України на окуповані. Стратегія України поки що виглядає як легалізація сепаратизму як явища на території України, заморозивши конфлікт.
Українським Президентом та Парламентом уже введено політичний квазірежим функціонування сепарованої території ("особливості самоврядування"), який в реальності нічого не регулює, бо призначений лише для окозамилювання українських громадян і задобрення сепаратистів. Також відбувається поступова легалізація лінії розмежування українських військ та військ сепаратистів в тому числі в якості так званих нових адміністративних кордонів східних областей України.
Ця стратегія визнання-невизнання сепарації насправді дуже вигідна для загарбника, бо дозволяє Росії де-факто отримати українські території під власний контроль і зменшити військовий спротив української громади, оскільки українська влада продовжує підтримувати ілюзію для українців немовби належності цих територій Україні.
Більше того, президентські аргументи на користь легалізації в Парламенті нових сепаратистських кордонів виглядають нібито логічно – змінити межі областей, щоб українські громадяни на території Донецької і Луганської областей, "яку контролює Україна" (такий евфемізм), отримували пенсії та бюджетні зарплати.
Проблема цієї стратегії в тому, що головна діяльність влади спрямована не на війну, а на переконання української громади в тому, що війна це погано, бо веде до людських втрат, а мир це добре, бо втрата територій є менше зло, ніж людські втрати.
Загалом це бізнесова, олігархічна стратегія, це торгашеське бачення світу Президентом. Бо бізнесмену-торгашу все одно, на чиїй території працювати, – у бізнесмена немає батьківщини, а у олігарха немає навіть громадянської самосвідомості.
У Президента ж має бути державницька свідомість, яка в принципі не має бути торгашеською. Президент не має з усіма домовлятися. Президент має визначати та втілювати довгострокову стратегію.
Зверніть увагу, що сам по собі будь-який правовий крок щодо сепарованої території – і зміна статусу території, і легалізації лінії сепарації – не є фатальним. Фатальною є саме відсутність публічної стратегії Президента. Сьогодні такі кроки виглядають як здача території ворогу. Якщо стратегічною перспективою Президента є наступна війна, то це все лише маневри для підвищення обороноздатності. Якщо стратегічною перспективою Президента є наступний мир, то це все явна зрада.
..................
Далі пропонуються 4 основних стратегії по відношенню до сепарованих територій на Сході України. Ці стратегії мають різну ефективність і різні наслідки. Ми не можемо сподіватися на реалізацію більшості цих стратегій Президентом та Парламентом, бо поки що вони обрали першу стратегію – "ніяких стратегій".
..................
Стратегія 1 – відсутність публічної стратегії, реагування та обставини, що склалися. Утаємничена від української громади стратегія така – ні миру, ні війни, ні контролю за сепарованою територією на фоні публічних заяв, що є мир і є контроль над цією територією.
Все іде самоплином. На сепарованій території Сходу України – хаос. Фактично Росія нарощує свою присутність на цій території, а Україна ледь встигає оформляти виокремлення та віддалення від решти країни цієї території в своєму правовому просторі.
В цій стратегії кордони сепарованої території постійно легалізуються українською державою по мірі того, як здійснюється експансія Росії в Україну і поглинання нею українських територій.
В цій стратегії в економічному плані можливі два різних процеси – 1) співпраця з сепарованими територіями як іноземними державами до моменту входження їх в Росію, а потім – 2) поступове визнання в економіці нової геополітичної реальності і нова політична та економічна угода України з Росією про мир, який передбачає знаходження колишніх українських територій у складі Росії.
..................
Стратегія 2 – мембранна ізоляція. Тобто Україна визнає сепаровані території, Але не дозволяє їх ані автономізувати, ані тим більше, суеренізувати, блокуючи при цьому всі їх відносини з Росією. Між Україною та сепарованою територію – ніби мембрана, правила функціонування якої визначаються Україною.
Всі соціальні видатки сепарованих території кладуться на самі ці території. Вся продукція, яка звідти надходила в Україну раніше, проводжує закуповуватися, але в ситуації конкуренції з подібною продукцією інших країн. Вся продукція, яка раніше продавалася туди з України, продається по світових цінах.
При цьому Україна може вести економічну війну з сепарованими територіями задля повної економічної та політичної ізоляції цих територій, включаючи блокування поставку електроенергії, води, газу та продовольства.
Ця стратегія може бути задіяна, якщо в України не буде можливості здійснювати стратегію 3 та 4.
..................
3. Повільна реінтеграція.
Це м'яке відвоювання. Тобто Україна намагається поступово посилювати контроль над сепарованими територіями. При цьому Україна здійснює контрпропаганду в інформаційному просторі цих територій. По-друге, Україна продовжує фінансувати всі бюджетні видатки та намагається отримувати з цих територій податки.
..................
4. Відвоювання. Це означає прямі військові дії проти загарбників за підтримки місцевого населення по визволенню територій і відновлення там державного суверенітету.
..................
Чому ж українська громада має гадати, що собі думає Президент? Можливо все було б набагато ефективніше, якщо б стратегія Президента щодо сепарованих територій була викладена публічно?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
