ВЕСЕЛА РЕВОЛЮЦІЯ
"Всесвітня історія – це історія різних інтонацій при проголошенні всього лише декількох метафор" – цими словами Хорхе Луїс Борхес закінчує свою новелу "Сфера Паскаля".
Ніцше саме в роботі "Весела наука" проголошує "Бог помер".
Цей зв'язок вічності і смерті та парадоксальних до неї інтонацій спав мені на думку саме на VII Зимовій Студентській республіці, що відбулася в Карпатах з 27-го лютого по 2-ге березня 2015-го року, де я був в ролі експерта та лектора.
В своїй лекції я закликав студентів не вірити в демократичні симулякри, підтримувані сучасними державами та корпораціями, не вірити в чарівну Європу, закликав вірити лише в себе та в своє інновативне мислення.
Відтак студентство поділилося на дві частини – тих, хто понад усе продовжує обстоювати демократичні симулякри, сподіваючись на європейське майбутнє, де виголошувані правильні слова дозволять зробити кар'єру і отримати високих стандартів комфорт; і тих, хто практикує патетику максималізму "модернізація або смерть".
Уявлення "модернізація або смерть" стало лейтмотивом гри цієї Студентської республіки. Цей лейтмотив опирався бажанню частини студентів занудити гру демократичними симулякрами.
Отже маємо дві крайнощі в молодіжному революційному русі – демократичне пристосуванство і патетичний максималізм.
Десь посередині – тривала серйозна робота з позитивним настроєм.
Вже десь у зрілому віці трохи втрачаєш значення радикальних інтонацій. Настає розуміння вірних емоційних інтенцій, і відбувається це завдяки досвідові. Серед різних емоцій навчаєшся виділяти і пестити лише ті, які мають позитивні перспективи.
Тому для молоді інтонації цієї роботи виявляються критично важливими, бо розпізнати вірні інтонації та емоції в молодому віці самостійно дуже важко.
От молоді люди беруть і перебендюють – "справедливість", "солідарність" як провідні ідеї політики сучасності.
Але не національна справедливість нам потрібна. Нам потрібна світова справедливість.
Нам потрібна не просто солідарність, а продумана і вистраждана на помилках солідарність. Нам потрібна позитивна солідарність, тобто солідарність не "проти" а "за"; індивідуально-вільна, а не колективно-примусова солідарність; суспільна, а не формована державою солідарність.
Деякі мої колеги-експерти практикували на грі Студреспубліки винятково деструктивну рефлексію. І це теж помилка. Рефлексія може і повинна бути конструктивною. Рефлексія, що лише констатує і не пропонує жодних інноваційних рішень, це помилкова рефлексія.
Отже слова можуть бути вірні, а от деталі та інтонації можуть бути помилковими.
Що звучить в максималістичному заклику "модернізація або смерть"? Серйозність, так. Але ще і звучить страх – бійтеся смерті, робіть модернізацію. Я сам іноді грішу таким залякуванням. Але хочеться сподіватися, що принаймні загальна інтонація моєї роботи побудована на уникненні домінування страхів, на позитивних сподіваннях.
На це мою увагу звернув мій колега зі Львову Тарас Плахтій. Він ставив проблему того, які інтонації мають лежати всередині мислительних перетворень та солідарної організаційної взаємодії.
Інтонації монотонної працелюбності обивателів, інтонації нудних заклинань демократичних симулякрів політиків та чиновників, інтонації істерії та клікушества теле-експертів – все це помилкові емоції, шкідливі для революції.
Тарас надзвичайну увагу приділяв "куражу".
Українській революції потрібно піймати "кураж" мислительної відваги, відчути азарт інновацій, емпатувати драйв молоді. Коли земля горить під ногами, серце має горіти наперекір цьому, а розум має працювати швидше. Тоді в нас є шанс.
Смерть героїв на війні не повинна приводити нас до смутку, зневіри та відчаю. Герої зазвичай за життя веселі і драйвові, бо інакше вони б не пішли на війну і не поклали б життя за те, у що вірили.
Сміятися завжди потрібно, особливо під час революції та війни. Навіть якщо це сміх крізь сльози. І сміятися щонайперше потрібно над собою. Сміючись над собою, легше позбавляєшся від своїх помилок.
Похмурі і нудні люди не перемагають ні у війні, ні у революції. Де бачите нудоту чи похмурість, знайте, це – контрреволюція і терор. Похмурі і нудні люди ведуть до похмурого і нудного майбутнього. Брехлива патетика веде до непередбачуваної небезпеки.
Дуже легко занудити революцію, вступити в неперервний траур на війні, занапастити душі страхом перед небезпекою економічного падіння.
Історія української революції це історія вірно обраних інтонацій при реалізації всього декількох метафор – свобода, гідність, рішучість.
Революція це не нудьга.
Революція це драйвово.
Революція це весело.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
