ШВИДКІ ЗМІНИ ЧИ ДРЕЙФ СВІТУ
Фігури замовчування чи навіть зони замовчування надзвичайно цікаві, бо зазвичай саме там відбуваються важливі події, від яких хочуть відвернути увагу сильні світу цього.
Не так важлива навіть українська корупція, як та обставина, що українська корупція є частиною світової корупції. І не так важлива світова корупція, як та обставина, що це масштабний процес всесвітнього руйнування держав і витіснення їх корпораціями з багатьох сфер монопольного надання послуг.
Існує навіть не внутрішньоукраїнський олігархічний консенсус, а світовий олігархічний консенсус щодо зниження ролі держави і втрати нею майже всіх важливих функцій.
Економічна функція держави, що реалізується через публічний бюджет, вже давно і серйозно контролюється крупними транснаціональними корпораціями та наддержавними міжнародними організаціями. Бюджетний суверенітет сьогодні не може собі дозволити жодна країна, навіть США.
Держави, позірно зберігаючи функцію емітентів валюти, втратили функцію матеріального забезпечення валюти та контролю за їх стабільністю. Фінансова хитрість держав ніби у всіх перед очима, та її мало хто помічає. Національні валюти прив'язують до світової валюти, яка перестала бути державною і вже давно контролюється світовими корпораціями. Нові криптовалюти переслідуються державами, але знищити їх уже неможливо. Світ досить швидко перейде на повністю недержавну криптовалюту, якщо її в якийсь момент підтримають корпорації.
Соціальна функція держави реалізується все більш очевидно у немонетизованій формі, коли субсидії, пільги, дотації, повернення ПДВ і т.п. стають формою перерозподілу держбюджетних грошей у кишені не лише олігархів, але навіть середніх та дрібних корпорацій. Більше того, соціальна функція все більше зменшується через всілякі ноу-хау з міжнародним статусом – поступова відміна пенсій через підвищення пенсійного віку, перекладення функцій медичного та освітнього забезпечення на корпоратизовані фонди і т.д. Держава тікає з соціальної сфери, куди все більше проникають корпорації.
Все менше довіри до поліції та армії. Все частіше їх функції на себе беруть приватні детективи, приватні охоронні компанії, приватні військові компанії. Регулярні державні армії стають все більше неефективні. Зброя стає все більше технологізованою і не потребує великих залюднених військ: ядерна ракетна зброя, дрони, роботи, супутникова зброя, кіберзброя – все це дуже добре корпоратизується і виводиться з-під держави.
Наукова, культурно-просвітницька та гуманітарна функції знаходяться в стані саботажу з боку держав. Міжнародні мережі та транснаціональні корпорації все більше і більше здійснюють ці функції. Відтак денаціоналізації та детериторіалізація науки, культури та гуманітаристики це потужний тренд, який не може обійти жодна нація.
Держава залишила за собою лише одну потужну функцію, задля якої її власне і зберігають, – слугувати інструментом примусу широкого загалу для міжнародної надексплуатації через фінансово-банківські, публічно-бюджетні та тарифні механізми.
ООН втрапила у серйозну халепу загальноцивілізаційного масштабу. Оскільки держави втрачають контроль за світом, то і їх світове об'єднання може здебільшого лише імітувати вплив на питання війни та миру, екологічний контроль, гуманітарні аспекти. Давос все більше стає майданчиком для світових угод та тіньових домовленостей, з наслідками яких ООН вже не справляється. І це без врахування всіляких клубів світового закулісся типу Більдерберзького.
Бізнесмени ворожих держав можуть вести спільний бізнес навіть в той час, як їх держави воюють. І це для бізнесу не містить жодних проблем – просто пункти форс-мажору прописуються більш детально, а кримінальні інструменти використовуються більш активно.
В ситуації підпорядкування держав корпораціям і повного виходу корпорацій з-під законодавчого контролю мав би наставати громадський контроль. Але упосліджені політично державою і принижені та закабалені економічно корпораціями громади неспроможні на такий контроль.
Відтак держави перестали бути формою публічного контролю за корпораціями. Отже намагатися завоювати в них владу для громади перестало бути ефективним для відновлення суспільної економіко-політичної та соціо-культурної рівноваги в спрямуванні до розвитку. Подальше зростання громадської публічної активності задля рівноважного розвитку буде відбуватися не через державу. Відтак державна влада перестала мати який-небудь сенс для громади.
Для громади вирішального значення набуває блокчейн щодо управління, електронна демократія щодо прийняття законів, криптовалюта щодо контролю фінансової сфери та соціальні мережі щодо комунікації.
Для таких установок раціональна аргументація не має сенсу. Той, хто інтуїтивно розуміє чи сам здатен знайти аргументацію, той буде послуговуватися саме таким підходом. Решта будуть служити корпораціям чи архаїчним державам, сіючи скепсис у відношенні до цих публічних мережевих інструментів.
Такі установки на розподілену мережу контролю потребують більш складної ідентичності. В той же час складна ідентичність не може бути поширеною – вона важка для вироблення та динамічного оновлення. Отже ідентичність більшості стає гібридною, а ідентичність меншості набуває архаїчних форм – релігійна (наприклад, православна), націоналістична, комуністична, расова, кланова чи навіть ідентичність знедолених, ідентичність героя чи терориста.
Гібридна ідентичність еклектична, тобто здатна поєднувати різні ідентичності в різних ситуаціях; вона пов'язана з помірною соціальною активністю; її носії є більшістю. Архаїчні ідентичності базуються на простих істинах, які дуже привабливі своєю доступністю для розуміння; зазвичай вони пов'язані з високою соціальною активністю; її носії є меншістю. Складні ідентичності мають інтелектуальний ценз, пов'язані з управлінською чи чисто розумовою роботою та активною цивілізаційною позицією; її носії це дуже вузьке коло.
Розмежування цих ідентичностей – історія останніх років в Україні. Загалом і в світі відбувається цей процес, але в Україні він відбувається дуже яскраво – революція та війна загострила кризу ідентичностей.
Взагалі фронтирні країни, як от Україна, Ізраїль, Сирія, щонайперше потерпають від кризи ідентичності. Але якщо Ізраїль зумів уникнути конфлікту між азійською авторитарною модернізацією і західною демократичною модернізацією на користь другої, то Сирія та Україна цього зробити не змогли.
Стратегія персоніфікованих конфліктів ідентичностей залишається нерозробленою.
Крайні типи ідентичності непоєднувані – представники складних ідентичностей, які дуже рідко об'єднуються безпосередньо (хіба лишень через мережі чи клуби), завжди вступатимуть в теоретико-ідеологічний конфлікт з різними представниками різних архаїчних ідентичностей, які дуже часто об'єднуються в ордени і партії. Архаїчна ідентичність завжди спрощуватиме складну до свого розуміння і відтак постійно відкидатиме, не вступаючи в дискусії або здійснюючи редукцію такої дискусії до однієї-двох проблем.
Найбільше непорозумінь виникає у відносинах між представниками складних ідентичностей та представниками гібридної ідентичності, які вважають свою гібридну ідентичність прийнятною для постійно ускладнюваного світу. Причому представники архаїчних ідентичностей вважають представників гібридних ідентичностей зрадниками і водночас паствою для навернення до своїх ідеалів.
Людство дрейфує від архаїчних ідентичностей через гібридні до складних. В той час як світ змінюється дуже швидко.
Ускладнення світу веде до поступового ускладнення ідентичностей. Але за цим процесом долі реальних людей, адже не кожен здатен пережити кризу ідентичності взагалі і через ускладнення її зокрема. Ціна неподоланої кризи ідентичності – психічна руйнація або смерть в різних формах і через різні причини.
Окрім того, є такі безжальні процеси як війна та тероризм – вони зазвичай є історичним примусом до ускладнення ідентичностей: ускладнюйся або помри.
Тому місія складної ідентичності – спасіння. Чим більше людей переживуть кризу ідентичності за рахунок її ускладнення, тим менше людей забере війна.
Для вузького кола людей зі складними ідентичностями є помітними ці зміни світу, коли історичні структури, цивілізаційні материки і ментальні континенти рухаються настільки швидко, що аж гуде час від напруги. Але для більшості все це здається повільним дрейфом світу, оскільки повільно дрейфують їх власні ідентичності. Хай так, для орієнтації у перспективі достатньо бачити хоча б цей дрейф.
Якщо не буде світової війни, світ буде дрейфувати до нового світового порядку повільніше. Як власне це поки що і відбувається в уявленні багатьох.
Але світ змінюється набагато швидше, ніж дрейфують ідентичності більшості.
Час перед війною, коли вже знаєш, що буде війна, – велике благо.
Коли знаєш, куди дрейфує світ, можна рухатися швидше за світ, і так спастися.
