ДЕЗОРІЄНТАЦІЯ
Треба майданити, коли майданиться. А коли не майданиться, то і не треба. Майдан без революції сенсу не має.
Є час, щоб говорити. І є час, щоб мовчати. Причому мовчати потрібно тоді, коли більшість не здатна ні чути один одного, ні розуміти складні речі, ні говорити по суті.
І чим більше ми кричимо про свою просту правду, тим більше її ніхто не хоче чути. Час простої правди минув. До складної правди ми не готові.
Сьогодні мудрий той, хто мовчить. Бо ми знаходимося в стані дезорієнтації.
А дезорієнтація час від часу відбувається в окремих соціальних групах, в окремих суспільствах і навіть в цілому світі.
Дезорієнтація це особливий психологічний та значною мірою соціальний стан, в якому втрачаються смислові та перспективні; ідеологічні та досвідні; ціннісні та принципові; соціальні та психологічні; екзистенційні та транзитологічні орієнтири.
Дезорієнтація особлива тим, що її дуже важко визнати, оскільки саме визнання потребує великих зусиль, які в стані дезорієнтації важко здійснити.
Щоб зрозуміти зміст дезорієнтації, потрібно розгорнути досить широкий процес розуміння взаємозалежних ситуацій.
Повсякденність, труднощі та проблеми
Зазвичай людина живе в ситуації повсякденності, коли кожен наступний день схожий на попередній, для відпочинку є вихідні та свята, а труднощі долаються за допомогою відомого набору засобів. Можна бути ледачим до подолання труднощів, але зрештою такий підхід теж з часом перетворюється на буденність.
Щоб побачити труднощі як проблему, потрібно мати певну спеціальну підготовку, яка допоможе зрозуміти, що проблема це неадекватність засобів цілям. Такий підхід змусить нас проаналізувати цілі, які ми ставимо свідомо чи несвідомо та засоби, якими ми користуємося задля їх досягнення свідомо чи несвідомо, а також проаналізувати відповідність цілей та засобів.
Усвідомлення проблем не обов'язково веде до їх вирішення. Оскільки люди дуже часто розглядають проблеми як завдання, щодо яких завжди є досвід їх вирішення. А ще частіше вирішення будь-якої проблеми зводиться до пошуку ресурсів, найчастіше грошей. Якщо проблему можна вирішити за гроші, то це не проблема, а витрати. Згодом вирішення проблеми потребуватиме все більших ресурсів, поки вона не вийде на такий рівень, коли її вже неможливо буде вирішити за наявні гроші.
Саме в цьому місці мислительна ледач дозволяє збочитися. У проблемах можна звинуватити кого завгодно, і зняти з себе будь-яку відповідальність. Така відмова від мислення, від критичного ставлення до себе, від інтелектуальних зусиль щодо власної проблематизації має чітку назву – "ресентимент".
Що таке ресентимент?
Ресентимент завжди описують з точки зору проявів, і майже ніколи з точки зору причин: відмова від мислення на користь реагування, відмова від самовизначення на користь ідентифікації, відмова від смислу на користь окремих цінностей та ідей, відмова від цілого на користь фрагментів, але найголовніше – відмова від самовідповідальності.
Прояви ресентименту називають зазвичай такі: причиною своїх невдач вважають "ворога", постійно виникає безсила заздрість і породжувана нею агресія, домінує "важка свідомість марності спроб підвищити свій статус в житті або в суспільстві", відчуття слабкості та неповноцінності, які компенсуються простими рецептами і простими діями.
Ворог створюється задля того, щоб позбутися провини за власні невдачі та безсилість. Адже суперник, противник чи навіть агресор не завжди є ворог, бо якщо ми маємо більш складну перспективу, то будь-якого ворога перемагаємо внутрішньо, а потім і переконанням у власній правоті.
Компенсаторні механізми ресентименту існує як маятник гіперідентичності (ми великі) і гіпоідентичності (ми ніщо), а історична травма стає підґрунтям ідентичності, отже щоб відстояти власну ідентичність, потрібно "роз'ятрити рану". До компенсаторних механізмів також належить приниження ворога, небажання бачити його досягнення, небажання вийти з відступниками в рядах ворога на спільну позитивну перспективу і т.д.
Ресентимент нашої демократії це представницька влада, а корупція це її зворотній бік. Ресентимент колективної пам'яті це відмова від цілого шматка радянського минулого: наприклад, якщо ми доведемо, що Голодомор-33 робили чужі, а не свої, то нібито знімемо з себе відповідальність.
Ресентимент робить людину нерішучою і безсилою, а життя її – безперспективним, бо, як говорив Бродський: "У момент, коли ви покладаєте провину на щось, ви підриваєте власну рішучість що-небудь змінити..." Кожен сам творить або позитивну перспективу, або пекло власного ресентименту.
Позитивне мислення в цьому сенсі дуже рідко може змінити ситуацію, оскільки в ситуації ресентименту немає мислення, тим більше – позитивного. В ситуації ресентименту саме його прояви і здаються позитивним мисленням. В ситуації ресентименту людина не здатна чути критику, тобто вона сприймає її як прояв ворожості, як зраду чи критику на боці ворога. Тобто схема набуває екзистенційного рівня: допоки існує ворог, позитивне рішення неможливе, отже ворога потрібно фізично повністю знищити.
Всі дії оцінюються двомірно: перемога чи зрада. Причому, середнього не буває, тобто все, що не перемога, це зрада. А оскільки в такому стані, перемог стає все менше, то зрада стає повсюдною. Тобто базовим процесом стає підозра – повсюдна тотальна підозра з вічним очікуванням зради та приниження і жагою помсти. Доля таких людей – не жити, а виживати; не грати, а відіграватися; не творити добро, а опиратися злу злом.
Так створюється пекло ресентименту, де є чорти і жертви або мученики ресентименту.
Загрози та виклики
Уявімо собі, що ми змогли подолати ресентимент, і з позиції власної самокритики вийшли на розуміння неадекватності спроб вирішення власних проблем. В цьому сенсі, ми мали б зрозуміти, чому задіювані нами засоби не можуть досягати поставлених цілей. Зазвичай, найперше, що роблять, – міняють засоби: створюють нові засоби, нові інструменти, роблять реформи, вдаються до зовнішньої підтримки і навіть придумують якісь хитрі ходи, щоб нічого не міняти. Дуже рідко в цьому разі приходять до висновку, що причина неадекватності засобів цілям криється у самих невірних цілях, у застарілих і неадекватних цінностях, у хибних початках та мислительних установках.
Як правило, ми практично завжди не готові відмовлятися від традиційних цінностей, цілей, початків і установок. Тому ми опиняємося у стані циклічного повернення одних і тих же самих проблем. Якщо навіть знаходяться якісь розумники, що говорять нам про кризу, то навіть в цьому разі ми локалізуємо кризу – наприклад, говоримо, що це криза в окремих місцях, чи що це криза якихось інструментів, криза окремих інститутів і т.д.
Адже справжнє усвідомлення кризи вимагатиме перегляду соціального устрою, нових гуманітарних теорій, нового світобачення, нових цілісностей як суб'єктів, а це означає втрату наявними правлячими класами влади, багатства, відомості-популярності. Відтак усвідомленню кризи, перш за все, опираються привілейовані класи, правлячі класи і навіть еліти, а ще – кола ресентиментальних чортів та мучеників.
Усвідомлення кризи вперше породжує уявлення про виклики. Поза кризою мова може йти лише про відомі загрози. А всередині кризи мова має йти про виклики як значною мірою невідомі загрози чи загрози з елементом невідомості, непередбачуваності і значним нерозумінням змісту і об'єму цих загроз. Отже виклик це невідома і непередбачувана загроза, на яку неможливо не дати відповідь, бо це призведе до саморуйнування та самознищення, але дати відповідь одразу неможливо, бо незрозуміла суть цієї невідомої загрози.
Якщо проблеми вимагають відновити і напружити відновлене мислення, то виклики, тим більше, виклики світового рівня, вимагають змінити мислення, бо без зміни мислення відповісти на виклики в принципі неможливо. Тобто зміна мислення є окремим викликом, який іноді неможливо прийняти, бо криза надто задавнилася і мислення вже повсюдно знищено.
Особливості українського ресентименту та української дезорієнтації
Особливо тяжким є прогресуючий ресентимент в Україні 2013-2019 років, приклад якого назавжди ввійде в історію психосоціальних патологій. Прогресуючий ресентимент полягає в ситуації, коли ворог і війна є, але не визнаються ні ворог (є агресор), ні війна (є лише агресія), тобто коли ворог всюди і ніде, коли суть бажаної перемоги в принципі не осмислюється, коли друзі гірші за ворогів, коли простір ворожості зростає, а мислення продовжує бути ресентиментально архаїчним.
Спочатку ми воювали з ворогом зовні, а потім через власну слабкість почали шукати ворогів всередині країни. Спочатку ми мали світову підтримку, бо воювали з ворогом. Потім ми відмовилися від війни, почали торгувати, влаштовувати договорняки і перетворили своїх закордонних союзників на союзників ворога.
Ресентимент на війні проявляється у тому, що у поразці представники ресентименту звинувачують кого завгодно, але не себе. Капітуляція мислення неодмінно веде до капітуляції на війні. Але коли мислення не є цінністю, то помічають лише друге, а не перше.
Значна частина українців вважають, що інтелект та мислення це для слабаків. Справжні герої живуть у ресентименті. Але якщо нам знадобилися герої, то значить мислення ми вже втратили давно.
Поціновувачі героїв задля збереження ресентименту "роз'ятрують свої рани", підживлюють травми, стимулюють страждання, харчуються болем. В ситуації харчування болем виникають такі збочення, які взагалі важко переживати звичайним нормальним людям, але навіть вони швидко призвичаюються. Коли навколо багато збочень, швидко і сам стаєш збоченим, коли не маєш мислення.
Коли ресентимент існує дуже довго, як от в Україні, то він стає дуальним. В цьому сенсі дуальний ресентимент створює ресентиментальні пари: олігархи (корупціонери) -лохи, націоналісти-імперці. Вони є підкріплення один одного. Знищити можна лише пару, поодинці вони незнищенні.
Особливості української дезорієнтації у тотальному і багаторівневому її характері, у тривало випестованому на суспільно-державному рівні ресентименті колективної пам'яті, у створеній за декілька років фрагментарній суспільної свідомості, яка нездатна відрізняти смисли від безсмисленості, актуальне від важливого, приречене від перспективного, справедливість від несправедливості, добро від зла, хороше від поганого.
Сьогодні українці мають дезорієнтацію на всіх рівнях: власні недоліки ми вважаємо об'єктивними труднощами, а труднощі принципово не розглядаємо як цілу систему проблем, окремі проблеми не розглядаємо як світову кризу, а загрози не розглядаємо як виклики. Ми в принципі не бажаємо не те що скористатися мисленням, змінюючи його, але навіть відновити те мислення, яке колись було і лишилось нам у спадок від випадкових надбань за часів радянської освіти.
В комунікації дезорієнтація пов'язана з повним абсурдом: ми називаємо сепаратистів терористами, ворогами, бойовиками, окупантами і в той же час намагаємося з ними помиритися. Ми мляво ведемо війну, не визнаючи її війною. Ми боремося з корупцією, але при цьому корупція проникає в самі антикорупційні органи. Ми обираємо нові обличчя і раптом дивуємося, що вони зі старими гріхами. Суспільна свідомість не може довго витримувати такої наруги над здоровим глуздом, і тому потрапляє у стан дезорієнтації.
Українське телебачення здійснило порівнювані з російським телебаченням мерзенні речі. Російське телебачення здійснює координований центральною владою системний ресентимент гіперідентичності (велич росіян). Українське телебачення, в основному завдяки олігархічним телеканалам, здійснює тотальну дезорієнтацію: агресивний ресентимент гіперідентичності одних телеканалів поєднується з не менш агресивним ресентиментом гіпоідентичності інших телеканалів.
Решта дрібніших телеканалів підтримують цей абсурд завдяки домінуючому антигромадському дискурсу та фрагментарному порядку денному. Такий фрагментарний порядок денний супроводжується партикулярною експертною думкою без будь-якого осмислення та перспективи. Фактично простір громадської комунікації в Україні знищено.
Останні недобитки смислу та перспективи в соціальних мережах втратили будь-яку можливість для спілкування та розуміння їх громадою. Тотальна дезорієнтація має характер наростаючої агресії і поступово наближається до критичного значення.
Як подолати проблеми, вийти з ресентименту, опанувати кризу?
Стан дезорієнтації і втрати мислення можна іноді виявити рефлексією, у кого вона є. Ще стан дезорієнтації можна виявити завдяки пам'яті, згадавши себе неозлобленого, неагресивного і адекватного. Також у виявленні дезорієнтації можна спиратися на думку старих неполітизованих колег і друзів, які бачать вас збоку, якщо ваша агресія не перетворила вже їх на зрадників. Окрім того, якщо у вас виникає внутрішній протест і агресія проти цього тексту, ви – в дезорієнтації.
Ніякі чужі технології, чужі реформи, чужі консультації, чужа освіта, стороннє втручання дезорієнтації не позбавлять. Ніякі чужі рецепти кризу подолати не дадуть. Лише власне мислення.
Щоб вийти зі стану дезорієнтації, потрібно поменше дивитися телевізор, в ідеалі не дивитися його зовсім. Потрібно перестати цікавитися ресентиментною політикою і почати цікавитися суспільними проблемами на своєму рівні відповідальності. Потрібно перестати слухати тих, хто пропонує прості рішення, прості схеми, прості гасла
Але найважливіше – усвідомити дезорієнтацію і почати мислити. Це боляче, важко, загрозливо для комфорту, іноді навіть смертельно небезпечно. Але це шанс вижити, взявши відповідальність на себе.
І лише потім можна зробити цілий ряд інтелектуальних зусиль і створити місце, де можна обговорювати і приймати складні багаторівневі і багатоаспектні рішення. Якщо ми будемо достатньо наполегливі, то з часом у нас можуть з'являтися смисл та перспектива.
Стан же дезорієнтації веде лише до війни. А війна зрештою теж виводить з дезорієнтації, але зі ще більшими зусиллями і за набагато більшу ціну.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
