ВІЙНА ТА СВОБОДА
Коли йде війна, мислення має працювати швидше, сягати глибше, охоплювати ширше – не від страху, а через швидкість змін.
Що таке війна?
Війна – це стан, що дозволяє торкатися суті не через загрозу власному життю чи небезпеку життям співвітчизників, а через таку щільну подієвість, таке пришвидшення перетворень, яке породжує пряму і безпосередню транзистенцію.
Ситуація війни всупереч Ясперсу – не примежова, а замежова, тобто вона визначається не екзистенцією, не переживанням буття, а транзистенцією, тобто осмисленням масштабних і далекохідних змін аж до інакшого буття і навіть позабуття.
Саме під час війни варто ставити і переосмислювати питання не лише про те, що таке життя? та що таке смерть?, як це робили зазвичай, а що таке свобода? та що таке зміни?
Війна привідкриває суть усіх явищ і процесів, які захоплені війною, для тих, хто сам у війні. Тобто війна привідкриває суть усього воюючого для воюючих. Причому в персональному сенсі привідкрити цю суть неможливо в евакуації, але лише на полі бою чи принаймні в театрі воєнних дій, під безпосередньою загрозою, всередині перетворень війни.
Театр війни, що складається з декількох театрів воєнних дій, не слід плутати з діями військ чи військовими діями. Театр війни є лише там, де є безпосереднє зіткнення і безпосередні перетворення.
Отже театр війни формується не так нормативною екзистенцією, як ненормативною транзистенцією. Відтак транзистенція війни це несподівані зміни та спонтанні перетворення, а не реформи, прогрес, революції-еволюції чи розвиток як такий.
Війна – це завжди перетворення, які не планувалися і яких не очікували. Несподівані зміни – це жертвенне благо війни.
Більше того, очікувані чи плановані зміни через конфлікт не є війною. Конфліктами можна управляти, війною – ні. Якщо управляти війною, то вона перетворюється на конфлікт і її цінність разом з кількістю жертв падає в рази.
Настанови вибору війни прості: якщо можна припинити війну, її потрібно припиняти, але якщо війну припинити неможливо, то потрібно все змінити так, щоб жертви були недаремні.
Війна це несподівані зміни в обмін на великі жертви. Раніше жертви війни були найвищою доблестю. Але останнім часом люди полюбили уникати жертв війни. Відтак війни стали рідкими і тому надзвичайно цінними.
Невоюючі так охоче та доброчинно допомагають воюючим, бо планують скористатися унікальними відкриттями, знахідками та змінами війни, не заплативши за це своїми життями. Це якась блюзнірсько-витончена стратегія – скористатися несподіваними знахідками та змінами війни ціною чужих жертв.
В цьому також є примітивна хиба воюючих – вони думають лише, як виграти війну, а не як мисленням скористатися з результатів цієї війни. Якщо відключити мислення під час війни, то результатами війни скористаються інші, а не ті, хто воював.
Доблесть війни не конвертується у активи безпосередньо. Знахідки війни, несподівані зміни і спонтанні перетворення стають новими активами, новими смислами і новими перспективами лише після їх обмислення та дослідження.
Саме тому мислення не веде війну, бо воно здійснює активацію результатів війни в окремому від війни, але всередині самої війни, процесі задля світу після війни. Водночас саме мислення в супроводі змін та перетворень мінімізує жертви.
Неймовірно важко, будучи громадянином і співвітчизником, втриматися від того, щоб воювати на полі бою. Але без мислення жертви нічого не будуть варті, або ще гірше – результатами війни скористаються ті, хто не воювали, проти тих, хто воював і жертвував найбільше.
Тому основна внутрішня угода війни це угода між воїнами та мислителями: мислитель довіряє дбати про спільний захист воїнові, а воїн довіряє дбати про спільне осмислення мислителю. Політики, які не готові ні воювати, ні мислити, під час війни мають мовчати, бо війна це поразка їх довоєнної політики.
Визначення Ліддел Гарта – метою війни є мир, кращий за довоєнний, хоча б з нашої точки зору – побудоване на грі з нульовою сумою. Таке визначення є екзистенційним, а не транзистенційним.
Той, хто воює, за визначенням Ліддел-Гарта, отримує від війни всього лиш екзистенційну перевагу довоєнного світу. Визначення Ліддел Гарта не враховує, що довоєнний світ і післявоєнний світ – різні. Тобто багато того, що здавалося важливим в довоєнному світі, скоріш за все, не буде важливим у післявоєнному світі.
Справжні нові смисли і перспективи, нові свободи та нові активи, а не ресурси, можна отримати лише переосмисливши війну через транзистенційне її бачення як стану непередбачених змін та спонтанних перетворень.
Переінакшуючи визначення Ліддел-Гарта, можна сказати, що метою війни є не мир (стан без війни), а світ, з більш складнішими, більш широкими і більш глибокими свободою-смислами-перспективою та з більш різноманітними активами, ніж довоєнні, причому не з якоїсь точки зору однієї чи всіх сторін війни, а з усіх точок зору після війни, де зникають різні сторони війни.
Що таке свобода?
У світі ніколи не буває повної свободи. У споживчому суспільстві, у суспільстві фіату та чистогану – свобода є невільничий ринок.
У цьому сенсі вибір у споживчому суспільстві лежить не між свободою та несвободою, а між різними спектрами та рівнями свободи та тією ціною, яку за це необхідно платити.
Інакше кажучи, людина в ринковому суспільстві завжди порівнює, де більше свободи, а ціна за неї менша.
Ми говоримо саме про ситуацію споживчих установок і неминучий державний патерналізм, тобто саме про ту ситуацію, в якій перебуває більшість людей світу.
Звичайно мислителі, творці-митці, святі, пророки, герої, генії – поза ринком свободи: вони самі встановлюють рамки своєї свободи і самі сплачують суспільству ціну за це право. Проте більшість людей живе саме на ринку свободи.
З геніями чи героями може статися курйоз, якщо за ними підуть інші. Тому що інші можуть бути не готові платити ту саму ціну, яку готові платити генії чи герої. І потім генії та герої дуже несподівано можуть виявитися зовсім не геніями та не героями.
Відмінними ознаками справжніх геніїв та героїв є надання вибору – йти чи не йти за ними. Справа злих геніїв та героїв-лиходіїв доволі сумнівна – дати волю, дарувати свободу, звільнити і врозумити. Дарована свобода чи свобода патерналістська – нестійка.
Другою ознакою справжнього генія чи героя є позитивні нересентиментальні установки. Тобто герої та генії, діючи у віднесенні до блага, не повинні закликати до підозри, ревнощів, помсти, злості, обману, підлого суперництва, агресії та всепоглинаючої злості. Залежність від злості не є внутрішньою свободою і не може призвести до урізноманітнення свободи.
Третьою ознакою справжнього генія чи героя є осмисленість закликів іти за собою. Примушувати любити, використовувати насильство, маніпулювати чи брехати це означає руйнувати сенс як такий.
Четвертою ознакою справжнього генія чи героя є пред'явлення позитивної перспективи, більш глибокої та широкої, ніж пред'являють інші. І це дуже ризикована справа, тому що саме тут можлива омана.
Сучасні засоби інформації можуть примусово змінювати суспільну свідомість, причому дуже серйозно. Якщо ЗМІ протягом багатьох років будуть навіювати усім, що хтось геній і герой одночасно, то швидше за все більшість вирішить, що за цим кимось правда і майбутнє, що саме цей герой чи геній всіх звільнить і дасть жадану свободу. Позицією окремих інтелектуалів і творчих особистостей, які з говорять, що злість не творить майбутнє, можна знехтувати.
Так сталося в Росії, що єдність проти Заходу зі "злісним карликом" на чолі стала основою жаданої справедливості, при явному нехтуванні свободою, яка виявилася в уявленні росіян збоченою примхою Заходу і зовсім не потрібною в Росії.
Тобто свобода завжди найбільш маніпульована річ у світі. Щоб взагалі добратися до шансу на свободу, потрібне межове напруження мислі, жертви і готовність до змін.
Свобода постає з готовності до змін повсякчас, коли світ змінюється. А оскільки світ змінюється завжди, то завжди виникають нові форми рабства. І той, хто ще недавно вважав, що він вільний, раптом опиняється у жахливому рабстві, причому ще і не усвідомлюючи це рабство.
Для повноцінної свободи потрібне безпереревне осмислення задля уникнення нових способів поневолення та реалізації нових горизонтів, просторів, вимірів та напрямків свободи.
Вільна Європа раптом опинилася рабом перед вірусною епідемією та стала навколішки перед новим російським тираном, і при цьому продовжує вчити воюючу проти Росії Україну свободі – ось що справді дивує.
Отже свобода – так само як і війна – не екзистенційна, а транзистенційна. Свобода це готовність бути вільними у змінах, а не у застої чи у повторюванні одного і того ж. Свобода множинна і різноманітна, а не монолітна чи одноманітна.
Тобто ми маємо серйозно ускладнити традиційне розуміння свободи, щоб взагалі на неї претендувати.
Свобода – це самореалізація себе у своїх власних уявленнях через свої власні мислення та волю, це суверенітет над майбутнім через стратегії, програми та проекти при уникненні зовнішнього управління, ресентименту, інфодемії, масових моральних збочень та наркоманії, масових індоктринацій та масових психозів.
Можливо майбутнє покаже нам ще якісь умови в контексті свободи чи ще якісь уникнення несвободи. Але зараз хоча б це.
Чи є свобода транзитною? Чи можна людину чи навіть країну звільнити проти її волі?
Чи може в принципі Росія звільнити Україну від чого завгодно – від нацизму, мілітаризму, наркоманії, економічного занепаду, зовнішнього управління, а також від космічної загрози чи пришельців з космосу?
Транзит свободи має парадоксальну установку – віддай мені свою свободу і я захищатиму тебе від спроб поневолити іншими.
Тобто свобода не передається, не успадковується, не продається як товар чи послуга. Свобода здобувається не лише жертвою життям або принаймні готовністю до такої жертви, як це вважалося раніше. Свобода здобувається готовністю до змін ціною життя. Свобода це не просто незалежність. Свобода це зміни задля нових форм незалежності у підтримці горизонту спонтанного мислення, вільної волі, віри широкої трансценденції.
На межі уявлення свобода це допустимість спонтанних змін, які ніяк не плануються і не передбачаються.
Війна є єдиним повноцінним станом свободи.
Війна у своїй транзистенції відкриває нові горизонти свободи, нові простори свободи, нові складні рівні розуміння свободи.
Війна породжує свободу, яка була неможлива до війни.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
