ЩО ТАКЕ ПЕРЕМОГА?

Текст про перемогу, замовлений громадою Полтави (клуб "Сентенція") і прочитаний у вигляді доповіді автора "Що таке перемога та як нею скористатися?" біля Свято-Успенського кафедрального собору у місті Полтава 15 липня 2022 року.

Перемога в найпростішому розумінні є захистити, відстояти та покращити становище свого та своїх у процесі зіткнення, конфлікту та/або війни.

Вважається, що уявлення щодо свого та своїх є консенсусним для сторони конфлікту, але може бути різним і навіть протилежним для різних сторін конфлікту.

Водночас таке визначення не включає зміну уявлення про своє та своїх під час війни, не включає прийнятного уявлення про покращення становища, оскільки війна значно змінює світ, а отже і критерії кращого.

Сучасні війни є складними рефлексивно-стратегічними конструкціями, відтак питання про те, що таке війна і що таке перемога, не є тривіальними та елементарними.

Щоб зрозуміти перемогу, потрібно зрозуміти війну, потрібно зрозуміти, що таке перемога по суті, і не лише, хто і як переможе, але хто і як скористається перемогою.

Що таке війна в традиції?

Функціонально-екзистенційне визначення письменниці Лоїс МакМастер Буджолд.

Війна це спосіб вирішення конфлікту, при якому виживання противника не розглядається як необхідна гранична умова.

Політико-транзистенційне визначення Карла фон Клаузевіца.

Війна це продовження політики іншими засобами. Умовою перемоги є "повнокровне відчуття перемоги" в умовах "туману війни".

Онтологічно-цільове визначення Ліддел Гарта.

Метою війни є мир, який був би кращий за довоєнний (хоча б з вашої точки зору).

Є ще багато чисто екзистенційних уявлень про війну, у яких війна це перетворення внутрішніх проблем, нестачі ресурсів, загрози внутрішньої громадянської війни у зовнішню агресію, яка здобуває ресурси, відкладає чи пом'якшує вирішення внутрішніх проблем, знижує градус внутрішнього протистояння.

Всі наявні визначення війни є екзистенційними. Війна як зіткнення екзистенцій не дозволяє визначити перемогу екзистенційно, бо екзистенції руйнуються у війні. Якщо війну можна так чи інакше зрозуміти екзистенційно, то перемогу екзистенційно зрозуміти неможливо.

Кожна екзистенція породжує свою правду, яка узагальнює уявлення про рівновагу, справедливість та намір відновлення справедливості. Всі екзистенції є рівноправними, якщо лишень екзистенція не формує намір самознищення та/чи знищення решту світу.

Рушієм чи енергією війни є агресія однієї чи всіх її сторін, яка породжується з відчуття нерівноваги, нерівномірності, несправедливості, з одного боку, і уявлення про стан рівноваги, рівномірності, справедливості як перемоги, з іншого боку.

Тобто війна розпочинається і значний час ведеться в ілюзії про перемогу, яка виступає як егоїстичне уявлення кожної зі сторін, яке Клаузевіц називає "повнокровне відчуття перемоги" в "тумані війни", а Ліддел Гарт називає "миром, який був би кращий за довоєнний (хоча б з вашої точки зору) ".

Ілюзію перемоги для кожної зі сторін можна сформулювати так: "як має змінитися навколишній світ, щоб мені незмінному було краще". Сумна правда війни полягає у тому, що війна змінює усі сторони війни, так що саме це водночас змінює і світ, який після війни оцінюється не довоєнними незмінними, а саме зміненими учасниками війни, які саме тому оцінюють навколишній світ геть інакше.

Мислительне розуміння війни як змін

Війна є продуктом егрегоріального мало і рідко ким усвідомлюваного прагнення вийти з обезсмислених і безперспективних онтологічних визначеностей у невизначеність для того, щоб створити замість старих – нові, менш конфліктні онтологічні визначеності незалежно від бажань чи уподобань усіх учасників війни.

Така невизначеність створюється: у екзистенції – через масові та очевидні смерті, які страхом змушують маси відмовлятися від звичної визначеності; у конфлікті онтологій – через "туман війни", коли різні онтології намагаються стратегічно-рефлексивно поглинути одна одну, але не можуть і створюють онтологічний хаос; у транзитології – через наявність мало усвідомлюваного нового-інакшого світу, який породжує уявні інакші смисли та перспективи; у політиці – де руйнуються концепти, концепції і стратегії довоєнного світу, іноді аж до порожнечі, і закладаються умови для нових-інакших.

У війні перемагає або більш складна, осмисленіша і перспективніша онтологія, яка поглинає простішу, або при однаковій безсмисленості і безперспективності усіх онтологій – нова-інакша онтологія, яка народжується з невизначеності.

Війна це транзитологічний перехід, який прихований за онтологічними рефлексивними трансформаціями, екзистенційними руйнаціями і втратами та політичними конфліктами.

Екзистенція без транзистенції – ніщо. Транзистенція це не просто зміна визначеності екзистенції, це перехід через невизначеність. Закорінені у екзистенцію істоти не змінюються навіть перед смертю та після неї.

Екзистентів визначає тіло, соціум і соціальні відносини, матеріальні багатства, норми та нормативне мислення, культура, мова, колективна пам'ять в минулому-теперішньому і навіть свідомість сприйняття та відчуттів, розум та емоційний інтелект.

Транзистентів орієнтує дух, душа, трансценденція, інакше, невизначеність, спонтанне мислення, воля поза бажаннями, віра широкого горизонту, патія явлених відношень, усвідомлені уявлення, інтелект та інтелектуальна творчість.

Екзистенти живуть у світі. Транзистенти змінюють світ. Війни розпочинають затяті екзистенти в кожній зі сторін конфлікту, саме вони є підпалювачі війни. Водночас війна призиває транзистентів, які починають домінувати і змінювати світ.

По ходу змін світу у війні рішучість та зухвалість транзистентів знижується, затятих екзистентів у війні стає менше і вони маргіналізуються. З тринзистентів виникають нові екзистенти, вже не такі затяті, які власне і наслідують новий-інакший світ.

Оскільки екзистенційні втрати та руйнації і політичні конфлікти навіть після війни залишаються основою не лише масової свідомості, але також і елітарних політичних, стратегічних і навіть онтологічних конфліктів, то транзитологія війни здебільшого не стає масовим баченням.

Війна це не те, що ми спостерігаємо, не те, в чому беремо участь. Війна це те, що змінює нас, незалежно від того, що ми спостерігаємо чи в чому беремо участь.

Війна – це конфлікт, зіткнення, змагання, гра, боротьба і комунікація, але не онтологій, не стратегій, не політик, а транзитологічних орієнтацій і похідних з них соціальних установок.

Відтак з усіх теорій причин війни – поведікових, еволюційної психології, соціологічних, політологічних, економічних, релігійно-ідеологічних, включаючи цивілізаційний підхід Хантінгтона, класових, демографічних, включаючи мальтузіанство та переважання молоді, раціоналістичних – переконливою є лише одна.

Мислительна, значною мірою софістична, а не філософська, причина війни – неспроможність істот змінити транзитологічну орієнтацію в рамках існуючих онтологій.

Відтак єдиною сутнісною причиною війни є відмова від мислення хоча б однієї або навіть усіх сторін війни в ситуації довготривалої глибокої кризи. Інакше кажучи, війна це транзит у умовах виродження мислення всередині наявних онтологій світу або екзистенційна неспроможність до транзитологічного перетворення в ході онтологічного розвитку і відтак сповільнення та припинення розвитку, його обезсмислення і втрата перспективи.

Війна – це стан, коли різні групи істот відмовляються від мислення-змін і через конфлікт намагаються забезпечити домінування своєї обмеженої правди. Війна триває доти, доки зміни-мислення засадничо не проявляється хоча б у однієї зі сторін.

Розвиток не виходить за межі онтології, а масова свідомість істот не може бути залучена в іншу онтологію ніяк інакше, ніж через війну, невизначеність та примусову причетність до мислення і пошук інакших онтологічних визначеностей.

Зіткнення картин світу, онтологій, теорій, концепцій, смислів, перспектив, релігій, міфів, стратегій, тактик, сил, ресурсів, людей, спільнот, егрегорів переорієнтовують транзистенцію.

Є час до війни і різні часи після війни. Війна суть розрив часу, який принципово невизначений. У війні шлях до визначеності починається тоді, коли для кожної сторони війни стає зрозумілим неможливість повернення до довоєнного часу. Війна закінчується, коли з війни постають різні повоєнні часи в баченні транзистентів і якийсь один повоєнний час в баченні екзистентів.

Війна не може бути закінчена, поки ще світ живе ілюзією повернення до довоєнного часу.

У війні немає і не може бути дійсних екзистенційних цілей. Всі публічні чи навіть приховані цілі війни це омана по суті, самообман для того, хто ставить такі цілі, і маніпулятивна ілюзія пропаганди для мас.

Визначення мети війни Ліддел Гарта є умовним і характеризує мету лише початку війни. Відтак мета війни на початку війни і мета війни насамкінець війни різні.

Якщо мета війни ніби-то збереглася до кінця війни, то це ще не кінець війни.

У війни нема і не може бути суб'єкта. Результати війни завжди несподівані для всіх сторін.

Війною управляють смисли та перспективи безвідносно до цілей агресорів та жертв.

Смисли та перспективи погано поєднуються з архаїкою та установками на домінування.

Смисл війни – зміни. Перспектива війни – інакше для всіх її сторін.

Якщо учасники війни можуть прогнозувати кінець війни, то це ще не кінець війни.

Ніколи післявоєнний світ не буває кращий за довоєнний, бо війна завжди змінює критерії кращого.

Краще до війни і краще після війни це різні кращі.

Агресія у війні, незалежно від того, чим вона публічно чи приховано мотивується, спрямована на примус до змін, які без війни неможливо здійснити, але які до війни, коли зазвичай мислення та інтелект повсюдно втрачені, навіть не можуть бути усвідомлені як необхідні.

Агресія як і ворожість чи вороги зникають в процесі війни завдяки змінам усіх її сторін. Це завжди здається неймовірним на початку та в ході війни. Допоки агресія та ворожість не зникли, війна не може закінчитися.

Примус до змін не є волею якоїсь однієї сторони – це сукупна воля війни до радикальних змін. Саме тому війна дає радикальну свободу. Змінене під час війни, навіть дуже радикально, але в контексті смислів та перспектив післявоєнного світу, має шанс зберегтися після війни. Змінене під час війни не в контексті смислів та перспектив післявоєнного світу зникає після війни.

Кінець війни не може бути осмислений на почату чи в процесі війни. Смисли повоєнного світу принципово інакші, ніж смисли довоєнного світу.

Онтологія – це буттєві початки та засновки, орієнтації та установки, прєдєли та межі у їх екзистенціальному переживанні істотами, зокрема людськими.

Транзитологія – це орієнтації та установки всіляких змін, зміщень, переходів, перетворень та переображень чи навіть пристосувань.

Основне питання онтології: бути чи не бути?

Основне питання транзитології: зінювати (-сь) чи не змінювати (-сь)?

Онтологічна безпорадність – бути так, ніби тебе нема.

Транзитологічна безпорадність – змінювати все, крім того, що змінює нас самих.

Транзитологеми війни, які можна осмислити в контексті нинішньої війни.

З точки зору онтології, війна це вирішення конфлікту онтологій. З точки зору транзитології, війна це примусове перетворення її сторін, до якого вони без війни не здатні. Тобто війна це не лише стан конфлікту між онтологіями, але і процес переходу до нової-інакшої онтології.

Транзитологічна суть війни: воюють не люди, не ідеї, не ідентичності – воюють здатності до змін, тобто орієнтації та установки, а також моделі нового-інакшого світу.

Онтологія – це завжди визначеність, на відміну від транзитології. Стан війни як визначеність приховує невизначеність транзитології, через яку поверх цього стану здійснюється перехід усіх сторін до нового-інакшого світу.

Транзитологія переживається як невизначеність. Війна це не лише конфлікт визначеностей, між якими треба вибирати, але і невизначеність, яка приводить до змін усіх сторін конфлікту та їх онтологій. Життя у невизначеності суть основний стан та психологія війни.

Транзитологічна невідворотність війни. Війна стається, бо ніхто не може змінити світ мирно. Зміни у війні це завжди не те, що хоче агресор, бо агресор вимагає змін у старому світі, а не нового-інакшого світу. Зміни війни це завжди не те, що хочуть жертви війни, бо вони не готові змінюватися без війни і не можуть створити новий-інакший світ без тиску війни на них.

Поведінка агресора чи жертв не впливають на транзитологію війни. Згода жертв на вимогу агресора ніколи не завершує війну. Навпаки, після задоволення апетитів агресора, він хоче ще, жертв стає більше, відтак війна продовжується.

Транзитологія війни всеохопна і не може бути фрагментарною. Зміні у війні ніколи не бувають в орієнтації на якусь одну сторону війни. Зміни у війні це те, що змінює усі сторони війни.

Несподіваність транзитології війни для будь-якої з онтологій: післявоєнний світ буде абсолютно не таким, яким його представляє будь-яка сторона війни.

Час війни визначається транзитологічно: чим швидше ми суттєво змінимось, тим швидше закінчиться війна.

Транзитологічний актив війни визначає війну. Більшість людей не здатні до змін навіть під примусом, бо вони здатні лише пристосовуватися. Пристосуванці це головний тягар війни. Лише ті, хто змінюються, визначають, цілі, способи, темп та кінець війни.

Перемога це суттєвий транзит, а не формальні зміни. Перемога не є формальними змінами початкової ситуації війни чи відновленням статус-кво. Суттєвий транзит це зміна онтології на нову-інакшу, а не забезпечення формального домінування однієї з довоєнних онтологій.

Переможці у війні це ті, хто швидше і краще за всіх зуміє суттєво змінюватись. Переможець діє транзитологічно, а не онтологічно. Перемагає той, хто творить новий-інакший світ.

Будь-яка транзитологія знаходить своє втілення у новій-інакшій онтології. Лише побудова нового-інакшого світу завершує війну.

Транзитологія масштабніше за онтологію. Транзитологія завжди має час-місце, навіть коли нова-інакша онтологія після війни вже створена. Використання перемоги після війни входить в поняття перемоги у війні.

Перемога це лише повний транзит світу. Завершення конфлікту онтологій ще не означає перемоги, якщо хоча б одна з онтологій лишилась незмінною.

Транзитологія змін та пристосування.

Зміни відбуваються через невизначеність, можуть осмислюватись у визначеності як такі, що мають цілий або цілісний характер, тобто можуть усвідомлюватися концептуально. Зміни можуть також бути добровільними і мати планомірний характер через стратегії програми, проекти. Зміни як усвідомлені мають смисл та перспективу.

Пристосування суть співвіднесення з відхиленнями, коливаннями або тремтінням визначеності без жодної невизначеності. Пристосування є примусовими, елементарно-фрагментарними і стихійними. Пристосування завжди відбуваються поза усвідомленням смислу та перспективи.

Зміни суть перетворення, здебільшого трансформаційні, які істота усвідомлює, ініціює, супроводжує та підтримує, або переображення, які істота сутнісно здійснює над собою та своїм середовищем. Зміни опричетнюють істоту до мислення.

Пристосування можуть потребувати нормативного мислення, але не спонтанного. Невизначеність, інакше, порожнеча і навіть хаос явлені у змінах, які потребують спонтанного мислення.

Патріотизм у війні пов'язаний не з ненавистю до ворога, а з любов'ю до зміненої вітчизни. Архаїчні патріоти не можуть використати перемогу і згодом виступають проти неї, за продовження війни з якимось новим ворогом, якого вони неодмінно знаходять.

Проблема вільного мислення у вітчизні мислителя в тому, що вільне мислення завжди змінює вітчизну і тому воно завжди не подобається патріотам. Відтак вважається патріотичним вмирати незмінним, а змінюватись під час війни непатріотично.

Війна це неминучі і незворотні зміни, які не подобаються усім учасникам війни.

Зміни у війні не потребують зради, бо зрада – це негідне пристосування до довоєнного світу. Післявоєнний світ твориться не зрадою чи колаборацією, а інакшим самовизначенням мислення-інтелекту щодо всіх сторін війни.

Транзитологія є не історичною, а футурологічною. Чи можна переломити хід історії? Звичайно можна, якщо бути в історії. Але що, якщо ми живемо в уже зламаному ході історії, але не творимо історію? Чи можна переломити кимось зламану історію поза історією?

Якщо добре подумати, то історію можна не ламати, а розгалужувати футрологічно, роблячи зламану історію менш важливим, менш цікавим, менш осмисленим і менш перспективним трендом, ніж інші футурологічні розгалуження. Тоді зламана історія не зламається повторно, а просто зійде нанівець чи загубиться в множинних футурологічних розгалуженнях. Війна породжує не один, а різні часи майбутнього.

Транзитологія здебільшого суть мислительна та інтелектуальна. Хід історії не має ні смислу, ні призначення. Хід історії має ускладнення, яке твориться не лінійним зламом через повторення моделей минулого, а інтелектуальним мисленням, яке оприявнює більш складні моделі з футурологічних розгалужень. Головною перепоною втілення складних моделей як нового-інакшого світу є ригідність мас пристосуванців.

На скількох рівнях ми можемо бачити війну?

1. Політико-економічна соціо-культурна війна держав, суспільств, соціальних груп.

2. Тотальна війна народів всіма ресурсами за виживання та перспективи розвитку.

3. Егрегоріальна війна духовних спільностей і трансцентентних проекцій.

4. Війна на небі між божественними сутностями.

Всяка політико-економічна та соціо-культурна війна обговорюється в ЗМІ та в публічних органах влади. Вона найбільш очевидна, масова.

Всяка тотальна війна обговорюється та організовується в громадянському суспільстві та в соціальних мережах.

Егрегоріальна війна йде зазвичай без широкого обговорення, на рівні смисло-образів, нових смислів та перспектив, духовної та душевної роботи з трансцендентним.

Війни небесні це війни за душі. Егрегоріальні війни суть лиш соціальні проекції небесних воєн.

Війна на небі між божественними сутностями це війна між благом і користю, між домінацією і договором, між служінням собі і служінням іншим. Ця війна вічна, тягла і не стихає ні на мить.

Що таке егрегоріальна війна?

Перемогти це створити соборний егрегор, тобто спільність у розмаї, а не монолітний егрегор, тобто не егрегор домінуючої імперії чи ідеології-релігії-культури-мови.

Егрегоріальна війна суть більш складне поняття, ніж тотальна війна Людендорфа.

В аспекті егрегора тотальна війна це максимальне використання усіх горизонтів буття, сфер життя, сил та ресурсів за повне домінування власної картини світу і повне знищення картин світу противників разом з ними самими.

Егрегоріальна війна відбувається в орієнтації на масштабне перетворення, що змінює організацію тих чи інших спільностей. Егрегор як уявлення дозволяє обговорювати масштаби та напрямки змін, руйнувань, об'єднань, поглинань тих чи інших спільностей.

Егрегор це не про повсякденність, а про спільність душ та духовної суті в тразистентних орієнтаціях.

Егрегоріальна транзистенція має дві інтерпретації: шлях реалізації ідеалу і шлях невизначеності у розривах.

Різниця між фантастично-фантазійними моделями Вернадського-Єфремова і братів Стругацьких у тому, що перші показують ідеал соціальної солідарної єдності та договірної взаємодії істот та спільнот, лише згадуючи, але не зображаючи драматичних процесів конфліктів, а другі показують невизначеність і розриви на шляху до множинно-різноманітної спільності і договірної взаємодії.

Про егрегор завжди говорять як про уже наявний. Мало хто може щось сказати про поступове творення егрегора, про зіткнення егрегорів, про розкол егрегора, про виокремлення з егрегора субегрегора і його взаємодію з рештою егрегора.

Мета будь-якої імперії – об'єднання всіх матеріальних та інтелектуальних ресурсів задля розвитку, в тому числі духовного. Водночас таку мету закріпити в історії дуже важко. Рано чи пізно настає час, коли всі ресурси починають витрачати на єдність, але вона більше не продукує розвиток. Тобто домінування як єдиний спосіб об'єднання в моноліт чи єдність, а не солідарна чи договірна спільність, є головними вадами імперій. Саме тому повсякчас егрегор імперії швидко стає виродженим.

Схожим чином створюється та руйнується егрегор нації. Націоналістам здається, що нація примордіальна, і тому її егрегор всеохопний. Але це не так. Ані етнічна нація, ані політична нація не є всеохопними. Вони лише суть об'єднання з орієнтацією на завжди обмежений перелік критеріїв. Нація суть уявлення недуховне і нетрансцендентне, відтак нація завжди претендує лише на субегрегор, тобто вона ніколи не об'єднує всю спільноту, зібрану на певній території чи в певному просторі смислу і перспективи.

Егрегори імперії та нації співмірні у своїх обмеженнях. Отже потрібно говорити про соборний егрегор, який влаштований інакше, ніж егрегор нації чи імперії.

Соборний егрегор (політійний, республіканський) завжди тягло сильніший за домінантний (імперський чи національний).

Суверенітет утримується множинно-різноманітним інтегритетом більш надійно і триваліше, ніж авторитарно-тоталітарним інтегритетом. Егрегор є неімманентна проекція інтегритету.

Російсько-українська війна – це не тотальна, це егрегоріальна війна. Це війна розподіленого по світу добра з концентрованим в росії злом.

Перемога соборного егрегора не обов'язково пов'язана з військовою, політичною, соціальною та культурною перемогами. Егрегоріальна перемога суттєво пов'язана зі збереженням душі як основи здорового та гармонійного егрегора.

Усі люди різні і належать до різних спільнот: груп, партій, корпорацій, церков, міст і націй-держав та навіть спільнот любителів жінок, пива і фісташок чи любительниць чоловіків, шампанського та фруктів.

Деякі спільноти об'єднують примусом та страхом. Держава говорить, що якщо ти не будеш платити податки і захищати державу, то вона посадить тебе в тюрму. Церква говорить, що якщо ти не будеш молитися і давати гроші священникам, то в тебе буде погана карма чи недобре посмертя.

Але люди поки що не об'єднуються у людство, бо воно їм нічого не обіцяє і нічим не лякає. Людство – то лише шанс чогось більшого, інакшого та сутніснішого, ніж просто люди. А Вселюдство це люди в орієнтації на людство. Усі спільноти воюють, окрім Вселюдства. Бо Вселюдство домовляється.

Нинішня війна це війна за створення егрегору Вселюдства.

Що таке перемога в мислительному плані?

Перемогти в мовному розумінні це перезмогти, відкинути-здолати-придушити, взяти гору, переграти. В стратегічному плані перемогти це навіть не перехитрити у грі: це нав'язати свою гру, своє майбутнє, свій світ, свій дискурс, своє помислення.

В транзитологічному плані перемогти це зробити якісь орієнтації та похідні з них соціальні установки договірним чином магістральними для подальшого онтологічного розвитку воюючих спільнот.

Перемогти це не нав'язати свою волю. Перемогти це змінити орієнтації перетворень післявоєнного світу так, щоб різні волі домовилися про інакші смисли і перспективи. Нав'язана воля це неволя, яка породжує нову війну.

Перемагають не спільноти і не люди, а орієнтації істот у їх спільності.

Справжня перемога у війні це переорієнтація не лише ворога, але і цілого світу, якщо це світова війна, на найбільш складні і уні-інтер-екстра-мета-версальні смисли та перспективи, тобто на договірну надовго транзитологію.

Перемога у війні це осмислена і переспективна зміна орієнтацій транзистенції за рахунок прєдєльних екзистенційних руйнувань, втрат та жертв воюючих сукупностей у одному просторі істот, наприклад, на одній планеті, на одному континенті, в одній країні чи, наприклад, в одній Галактиці, в одному Всесвіті чи в одній компактифікації мірних фізичних констант.

Для перемоги недостатньо подолати страх смерті. Для перемоги ще потрібно подолати страх змін. Страх змін сильніший за страх смерті. Абсолютна більшість людей не змінюються навіть перед явною загрозою смерті.

Перемога завжди відносна і може бути зрозуміла лише в контексті минулої довоєнної онтології чи в старому довоєнному світі. Перемога в контексті післявоєнної онтології суть лише початок чи заявка на творення нового-інакшого післявоєнного світу.

Одна і та ж ситуація може бути перемогою в одному масштабі міри-простору-часу і поразкою в іншому. Наприклад, якщо розглядати Другу світову війну і Холодну війну, то в одній СРСР виграв, а в іншій програв. А якщо розглядати це як одну війну, то СРСР просто програв.

Перемогти це створити свій новий-інакший світ, свій дискурс, свої інтелектуальні концепції, свої мистецькі та медіа-проекти, куди потрібно буде втягувати вчорашнього ворога.

Використати перемогу це використати зміни світу для творення інакшого себе та використати зміни себе для творення інакшого світу.

Україні для перемоги потрібно створити такий післявоєнний світ, в якому ворог би ніколи знову не напав на нас. Якщо загроза нових нападів ворога залишається, то це не перемога, а передишка, пауза, підготовка до нової фази війни.

Перемога це інтелектуальне творче ускладнення смислів та перспектив, яке може лише виглядати як подолання та перезможення ворога чи опонента, але таким не є.

Перемогти це значить не просто створити світ, більш осмислений і перспективний, ніж світ ворога. Перемогти це не просто створити такий світ для себе та своїх. Перемогти це зробити так, щоб ворог і усі чужі захотіли жити у такому світі.

Лише той, хто здатен змінитися більше, ніж його опонент, здатен перемогти. Отже переможе той, хто переможе самого себе. Сутнісно перемога це перемога над самим собою.

Перемоги нема, коли нема власного перетворення та розвитку. Мало подолати своє минуле самовизначення мислительно-ітелектуальним чином, потрібно перезмогти себе вірчо-вольовим чином.

Перемогти транзитологічно себе це значить розібрати себе старого у старому світі і зібрати себе інакшого у новому-інакшому світі.

Перемога онтологічна – це не домінуючий ідеал, а подолання розриву невизначеності через творення нового-інакшого світу.

Перемога в соціальних проекціях – це створення нової договірної спільності, в нинішній війні – соборного егрегора Вселюдства.

Перемога у війні росії з Україною

Політична, геополітична, економічна, соціальна та культурна перемога країни у війні це уявлення із установки на домінацію у грі з нульовою сумою.

В нинішній війні це означає наступне.

1. Росіян більше, ніж українців.

2. У росії є ядерна зброя.

3. Росія має фанатичне бажання знищити Україну, українців та окупувати її територію.

Тобто у війні на виснаження у прямому протистоянні Україна росію перемогти не може, якщо не включить мислення і не почне творити світ, де є місце інакшій Україні та інакшій Росії.

Російський імперіалізм в мислительному плані так само обмежений, як і український націоналізм. Той факт, що росіяни відкрито пропагують геноцид українців, а українці просувають геноцид росіян приховано чи алегорично, мало що означає, хіба лишень для пропаганди чи для міжнародного реноме.

Україна не осмислила свою національну поразку у ході Революції-1917 та у Другій світовій війні як слабкість свого егрегоріального, він же соборний, концепту.

Країна Хартланду не може дозволити собі бути нацією, бо сусідні цивілізації повсякчас руйнують її та рвуть на шматки. Країна Хартланду може бути або окремою цивілізацією, або час від часу приєднуватись до сильнішої сусідньої цивілізації, кожен раз жертвуючи населенням, територією та рівнем розвитку.

Україна хоче національного домінування, росія хоче імперського домінування. Право націй на самовизначення протистоїть праву сили імперії на експансію і на примусове визначення. Обидві країни звинувачують одна одну у фашизмі.

Правди немає на жодній з цих сторін. Правда може бути створена поверх нинішніх правд України та росії.

Перемога у війні України з росією

Україна не може перемогти у війні росії з Україною. Україна може перемогти лише у війні зміненої України з росією.

Тотальна концепція війни на повне знищення росії для України згубна. Так само згубною є ізоляціоністська концепція війни, коли ставиться мета звільнити територію від окупантів і відмежуватись від росії, сподіваючись, що руйнація росії фатально Україну не зачепить.

Модель перемоги України виглядає так: контрнаступ, відвоювати територію України і відкинути російські війська за кордон України на 1991 рік, поразка росії, приниження росії, визнання провини росіянами, спокута провини, репарації, компенсації, розпад росії.

Що не так з цією моделлю?

Чи готові українці до контрнаступу, бо ворог буде вчиняти нові удари по містах, нові звірства і справа може дійти до ядерної зброї?

Що будуть робити російські війська, відкинуті за межі України? Згинуть, як роса на сонці? Погана стратегія.

Головна вада такої стратегії, що вона не враховує стратегію росії, ймовірний сценарій якої полягає у тому, щоб анексувати завойовані території, взяти їх під ядерний захист і оголосити, що будь-яка спроба їх відвоювати з боку України буде пов'язана з ядерним ударом у відповідь.

Українська влада, експерти і патріоти не готові до такої ситуації. Бо одна справа бути готовими на власну смерть, а інша справа ризикнути життям рідних та близьких, жінок, дітей, людей похилого віку та інвалідів, ризикнути майбутнім всієї території України.

Ядерний шантаж не долається героїзмом чи гідною масовою смертю. Ядерний шантаж діє ультимативно і призводить до безальтернативного вибору. Лише мислення та інтелект можуть дати альтернативу для такого вибору. Але Україна не йде шляхом мислення та інтелекту.

Ця модель фіксує моральне задоволення України у вигляді ресентиментального приниження суперника і руйнування країни суперника та готовність продати росії свої руйнування та жертви за репарації та компенсації. В цій моделі немає позитивного бачення майбутнього і виходу з ресентименту. Такою перемогою Україна може отруїтись, як отруїлась росія квазіперемогою СРСР у Другій світовій війні.

Неможливо воювати з "русским миром", не маючи свого світу. Неможливо здолати один чужий світ іншим чужим світом. Західний світ чи Європейський світ не повно створений українцями.

Українці однаково творили і світ росії, і світ Європи. І ані той, ані інший не став своїм, бо українці завжди ненавиділи своїх інтелектуалів за те, що ті були вільні від землі, від мови, від культури. Тому створене українськими інтелектуалами для чужих – Заходу, Європи, росії – сприймається українцями як чуже.

Але інтелект лише і може творити як вільний. Інтелектуальний світ завжди поза простором, поза часом, поза мовою, поза культурою. Інтелект не здатен творити у визначеності чи будучи обумовлений наявними обставинами.

Українство це інтелектулізм, воля і вольності, а не мова та культура. Лише таке надкультурне українство здатне постати як універсальне, інтерверсальне, екстраверсальне та метаверсальне. Немає українського світу, але може бути світ українства як зародок Вселюдства.

Чи можлива перемога без продовження нинішньої війни?

Чи можуть бути у нинішній війні переможцями обидві сторони? Чи взагалі можлива спільна перемога затятих ворогів?

"Win-win підхід" (виграш-виграш) – це підхід, в основу якого покладено ідею можливості такої взаємодії з іншою стороною (переговорів, конфлікту тощо), при якому в результаті обидві сторони залишаться у виграші.

Теоретично модель такої перемоги можлива.

Замість держав як монополістів надання інфраструктурних послуг життєзабезпечення та господарювання легітимується більш різноманітна міжнародна структура з державно-корпоративно-урбаністичними місцями створення та надання інфраструктурних послуг.

Замість творення глобальної імперії як орієнтації великих держав світу після Другої світової війни починає обговорюватися та втілюватися орієнтація на творення Вселюдства.

Замість ООН – Організація Вселюдства, куди би ввійшли архаїчні держави, бездержавні нації з тяглою історією, корпорації, деякі важливі для світу міжнародні організації, окремі мікрогрупи мислячих інтелектуалів, окремі організації громадянських активістів.

Замість НАТО – розподілена система безпеки, яка засновується не лише державами, але і корпораціями.

Замість фіатних валют – багатоманітність валют з їх певною посвітною функціоналізацією.

Замість споживчого відношення до природи – екопросторове парнерство.

Сценарно цю модель нового-інакшого світовлаштування Україна могла б запропонувати міжнародній спільноті. І вже за підтримки міжнародної спільноти можна було б її пропонувати росії.

Однак сьогодні це нереально. Сукупний інтелектуальний потенціал української влади, українських експертів та українських громадянських активістів настільки низький, що це непідйомне завдання для України. Інтелектуальний потенціал росії ще нижчий, бо її еліта в дезорієнтації, дезорганізації, депресії і дегенерації.

Ресентиментальна ненависть росіян до українців та дзеркальна ресентимельна нелюбов та зрадофобія українців до росіян не дозволять вирішити це питання спільно росією та Україною.

Тому війна сьогодні неуникненна, включаючи можливість світового ядерного конфлікту. Все одно після цього людство змушене буде реалізувати схожу модель. Але надто багато сьогодні пристосуванців, дезертирів мислення-інтелекту у креативний клас та просто ідіотів – у світі, в росії та в Україні. Надто далеко масова пропаганда усіх сторін війни від реальності змін.

У війні мислення важить дуже мало, бо мислителі говорять тихо. Але уникнути війни можна лише повернувшись до мислення. Коли не лишається інших виходів, наприклад перед загрозою світової ядерної війни, мислення – це завжди вихід.

Чи завжди буває перемога у війні?

Стратегуючи перемогу, потрібно завжди аналізувати варіанти поразки. Іноді в варіантах поразки можна побачити небачені і несподівані можливості перемоги. Відтак перемога через поразку це найбільш складна стратегія перемоги.

Водночас не всі війни закінчуються перемогою хоч кого-небудь. Іноді війна закінчується програшом всіх. Стратегія "defeat-defeat" (поразка-поразка) сьогодні практично не досліджена, тому що її ніхто не хоче досліджувати. Негативна патія такої стратегії зазвичай засмучує або взагалі відключає мислення та рефлексію.

Стратегія ядерної війни це стратегія "defeat-defeat". В цій стратегії поразки усіх сторін виграє той, хто більше готовий жити в умовах поразки, а це саме менш розвинута сторона війни.

Про поразку не потрібно думати воїнам, обивателям та бізнесменам. Але про сценарії поразки потрібно думати інтелектуалам, полководцям-стратегам та підприємцям.

Думання про поразку в контексті відкладеної перемоги потребує мислення, яке не захоплюється негативною патією. А саме це є неабияке уміння під час війни.

Основні питання війни України з росією, без осмислення яких перемоги не буде

Перемога у війні це домінація якої-небудь зі сторін війни чи перетворення світу у такий, де немає сторін війни?

Наскільки перемога України буде інтелектуальною і чия це буде перемога? Якщо це буде перемога завдяки жертвам українців, але західній зброї, то вона буде чия? Ленд-ліз для СРСР був і під час Другої світової війни. Але ніхто не заперечував, що СРСР був серед переможців.

Легенда про "Катюші" реальна і сьогодні у вигляді різних РСЗВ, тобто в перемогу у Другій світовій війні СРСР зробив свій інтелектуальний внесок. Чи спроможеться Україна до створення своєї диво-зброї, яка буде визначати війни майбутнього?

Післявоєнна відбудова України чи творення інакшої України?

Післявоєнний Світ в організації територіальних країн чи світ топологічно-мережевих ойкумен-політій?

Ізоляція України від росії чи участь України у творенні нової-інакшої росії в процесі її розпаду після війни?

Післявоєнний Світ в орієнтації на нації-держави чи на Вселюдство?

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.