Що варто знати перед тим, як намагатися ощасливити інших?

Чи існує щастя? Чи є шлях до щастя? Що буває після щастя? В чому нещастя? В чому небезпека власного щастя? Чи є етика щастя? Чи приносить релігійна етика щастя? Які бувають етики? Якого щастя варто прагнути?

Своєрідна рецензія на недавно презентовану книгу українських інтелектуалів під проводом Олеся Донія "Українська мрія. 25 сходинок до суспільного щастя".

Чи існує щастя?

Щастя це індивідуальний резонанс дійсного з глибинними витоками душі як проявами самості.

Відтак саме уявлення про щастя походить з орієнтацій самості. Щастя не просто самотнє, воно глибинно самістне.

Уявлення про наявність щастя походить з твердження: душа самості і індивідуальне життя пов'язані, і цей зв'язок може перетворювати самість так, як цього прагне самість.

DJ Groove зробив відомий російський хіт "Щастя є, його не може не бути", для якого спеціально були записані голоси М.С.Горбачова та його дружини Раїси Горбачової.

Що значить, що щастя є? Як воно є? Навколо нас, далеко і недосяжно від нас чи поруч з нами?

Для воїна немає бурі, бо він і є ця буря. Для святого немає блага, бо він і є це благо. Для мислителя немає істини, бо він і є ця істина. Для володаря немає влади, бо він і є ця влада. Ніхто з них не сягає якось змістовного стану, бо він є в середовищі цього змісту. Осмислене і перспективне середовище самості досяжне перетворенням-переображенням.

І навпаки, середовище соціальної нерівності нездоланне. Для дурного і розумного завжди є більший розум. Для бідного і багатого завжди є більше багатство. Для раба і рабовласника завжди є більше пригнічення-знущання. Соціальне середовище незмінне в своєму змісті. Прагнути однакового з іншими це бути так само нещасними, як вони.

Щастя є, бо ми углядаємо можливість сягати самості, навість в повсякденній дійсності, і отримати відгуки цієї самості, якщо вона зазнає перетворень-ускладнень-переображень (всі слова неточні). Відгукується лише така змінювана самість. Самі по собі відгуки самості це є щастя. Упевненість в можливості таких відгуків і означає "Щастя є!"

Що таке щастя?

Щастя щонайперше – це вимір людських створінь. Але допустимо, що щастя – це вимір всіляких створінь, зокрема людей.

Для когось щастя це потойбічна нірвана, а отже воно недосяжне в житті страждань. Досягнення такого щастя пов'язане з виходом з соціальності і особливими психопрактиками молитв чи медитацій.

Для когось щастя це шлях, зміни, перетворення, які сягають самості. Таке щастя суть нестатичне, швидкоплинне, часто поза нашою увагою. Тому щастя часто невидиме, його завжди мало і воно ненадовго. В цьому розумінні щастя це шлях, як Дао. Хто пізнав Дао, став на шлях, той щасливий. Для нього нема шляху до щастя, бо шлях це і є щастя.

Для когось щастя це стан чи навіть момент особливої радості, піднесення і задоволення у самооцінці досягнутого.

Щастя-шлях чи щастя-стан однаково неособистісні, навіть неіндивідуальні, а самістні. Щастя це інтуїтивне потрапляння у тягле перетворення самості, яке всього лишень переживається у проявленому світі як радість, піднесення, задоволення-в-моменті.

Тому найпершим правом істоти є право на щастя у власному розумінні. Не таке щастя, яке хтось придумав у релігії чи ідеології і яке сповідують інші навколо, а своє власне унікальне щастя, яке може бути не схожим на щастя інших і може навіть ними заперечуватися і сприйматися як нещастя.

Але для більшості щастя це, скоріше за все, острівки-моменти особливого стану, який сприймається як здійснена мрія, водночас осмислена та перспективна в соціальності, але яка все-таки має індивідуальне глибинне походження.

Саме для більшості існують каверзні запитання: чи є шлях до щастя і що після щастя?

Чи є шлях до щастя?

Для більшості істот, які обрали уявлення про щастя-стан, існують дуже неприємні запитання.

Що ти будеш робити, як досягнеш щастя: залишишся в цьому щасті чи будеш шукати інакшого щастя? Якщо є інакше щастя, то щастя неабсолютне. А якщо так, то щастя знецінюється, відбувається інфляція щастя.

Знецінене щастя небезпечне тим, що стає формальним, і в межі уявлень замінюється наркотичним кайфом будь-якої природи: алкоголізм, сексоголізм, працеголізм і інші всілякі "-голізми".

Формальними також є і відмова від уявлення про шлях чи зміни. Щастя у незнанні, у невіданні або щастя у безтурботності, бездумності, безвольності чи невірі – це означає, що ліпше не бачити ні змін, ні стану. Неусвідомлення це така собі нірвана-за-життя. Пий-гуляй, ні про що не думай, ти уже в нірвані, ти уже у щасті.

Обмеженість такого щастя заперечили декілька мислителів у метафоричній байці "курка Рассела", вона ж "індичка Талеба". Кожен день господар годує курку, яка не задається запитаннями "чи є моє життя щасливим?", "чи вічне моє щастя?", але одного дня господар приходить і ріже таку курку для власного харчування. Таке щастя дуже несподівано обертається на нещастя.

З іншого боку, невизначеність після смерті, страх якої означується у монолозі Гамлета "Бути чи не бути" головною примусовою мотивацією до життя, прямо протилежна зовсім не прагненню визначеності, а прагненню саме змін-шляху-перетворення, яке породжує власну невизначеність.

Таємниця щастя-шляху саме і полягає у тому, що невизначеністю власного перетворення ми долаємо невизначеність небуття. Визначеність в цьому розумінні є лише момент таких змін і перетворень, який в доволі спрощеному усвідомленні можна розглядати як щастя-стан.

Тобто і щастя-шлях, і щастя-стан не є певним рівнем, якого нібито можна досягти чи до якого є якісь сходинки. Щастя взагалі немірне: його не можна виміряти кількістю грошей, владою, славою, комфортом чи здійсненням якихось проектів, навіть дуже масштабних.

Що таке нещастя?

Нещастя це бути незмінним, бажати незмінного і не бути здатним це змінити.

Універсальна настанова нещастя: шукайте відповідей, але не задавайте запитань. Бо лише запитання ведуть до щастя.

Питаєш себе значить готовий змінюватись. Питаєш іншого значить лукавиш чи лінуєшся. Шукаєш відповіді значить готовий жити незмінно. Відповідаєш іншим значить не знаєш.

Об деякі запитання ліпше думати, щоб змінитися, ніж відповідаючи лишатися незмінним.

Давати відповіді на запитання, які ще не виникли, як це робить сучасна шкільна освіта, це чисте зло і справжнє нещастя.

В чому небезпека власного щастя?

Небезпека власного щастя полягає у тому, що у соціальності воно може бути неблагородним, негідним і злим з точки зору більшості суспільства. Але здебільшого люди включають щастя інших в умови свого щастя, тому суспільні протиріччя у щасті виникають не через прямі стосунки людей, а через втручання радикальних ресентиментальних ідеологій, де щастя стає грою з нульовою сумою, так що щастя одних то завжди нещастя інших.

Своє щастя на нещасті інших не побудуєш, навіть якщо вони своє щастя будують на нашому нещасті. Неможливо бути щасливим поряд з нещастям інших, хіба що у нірвані. Але щастя-шлях і щастя-стан, якщо ми хоч трохи перебуваємо у соціальності, завжди пов'язані.

Індивіди творять для своїх самостей форми змін, а отже всі форми пов'язані в соціальності як відносини індивідів. Ми можемо виокремити якусь одну форму, наприклад колективно-українську, але тоді це буде акцентуація на такій формі і багато сутнісних змін самості будуть просто неможливі.

В такому розуміння етика покликана рівноважити щастя-стан одних зі щастям-станом інших. Але етика мало що дає для того, хто обрав шлях як щастя-шлях.

Чи є етика щастя?

Чи має щастя етичний вимір? Часто доводиться чути, що віруючі люди щасливіші за невіруючих. Але те саме можна сказати про людей будь-яких упереджень: вольові щасливіші за невольових, мислячі – за немислячих, патуючі – за непатуючих.

Не існує якоїсь етики щастя, тобто етики, яка приносить чи гарантує щастя при її дотриманні. Водночас існує етика, яка так чи інакше в різних умовах може більшою чи меншою мірою породжувати шлях змін, що можуть для небагатьох бути щастям самі по собі чи для більшості породжувати моменти переживання єдності з прагненнями самості як резонанс з досягненнями в дійсності.

Причому буває, що більше умов для щастя-змін приносить одна етика, а буває – інша етика. Немає універсальної етики, яка би у всіх умовах підвищувала ймовірність рівноважних змін для усіх як щастя-шляху чи щастя-стану.

Вирішальним в житті істоти є її душа, її самість. Індивідуальність є вже унікальність соціальних проявів самості, які змінюються залежно від соціальних умов. Особистість це взагалі набір соціальних масок, які якось корелюють з індивідуальністю і повсякчас вступають з нею у протиріччя.

Чим глибше закорінена етика, тим більш суттєво вона може програмувати особистість і може обмежувати чи направляти індивідуальність. Але жодна етика не сягає самості. Ми є такими, якими ми є в глибині душі, і жодна соціальність нас самістно змінити не може, хіба лишень змусить до мімікрії. Самість змінюється самостійно, а не соціально.

Чи приносить релігійна етика щастя?

Етика покликана творити рівновагу між різними переживаннями щастя, а не власне щастя. Ні іудаїстська, ні християнська, ні ісламська, ні буддистська, ні конфуційська етики не гарантують щастя. Більше того, вони були створені в різних умовах для різних, але доволі обмежених в історичному плані, цілей і не можуть бути універсальними. Деякі з них мають зовсім протилежні настанови.

Розрізнення етик іудаїзму та християнства робить сам Ісус. Наприклад (Мф. 5:38), "Ви чули, що сказано: око за око і зуб за зуб. А я кажу вам не опирайся злому, але хто вдарить тебе в праву щоку твою, підстав йому іншу". Інакше кажучи, в одному випадку щастя в симетрії зла (злом за зло) чи добра (добром за добро), а в іншому – на зло потрібно відповідати добром, щоб розірвати ланцюжок зла.

Християнство включає страждання у вдосконалення душі, а буддизм вчить уникати страждань у всякому вдосконаленні. Відтак щастя в одному випадку походить зі страждань, а в іншому – з їх уникнення.

Християнство вчить зосереджуватися на пошуку миру і гармонії всередині себе як царства Божого, а іслам вчить всередині себе і назовні себе вести духовну боротьбу – тобто джихад як старанність-наполегливість на шляху до Аллаха. Тобто в одному випадку щастя це мир і гармонія, а в іншому щастя то вічна боротьба-війна.

У християнстві найважливішою умовою гармонії є індивідуальний вибір-рішення кожного, відтак індивід вільний, а в конфуціанстві найважливішою умовою гармонії є соціальний вибір-рішення кожного, відтак індивід скоріше суспільно-благородний.

Все це різні етики для різних цивілізацій, в різних умовах свого становлення-перетворення. Отже щастя залежить не так від етичних настанов, як від спроб досягти рівноваги всередині суспільств в існуючих історичних умовах задля індивідуальних змін, які сягають самістного перетворення аж до переображення.

Релігія щастя не несе. Релігія це не віра, це об'єднання віруючих задля віри. Якщо припустити, що релігія творить якісь умови щастя, то тоді доведеться визнати всяку акцентуацію віри умовою релігії, а об'єднання таких віруючих релігією. Тобто мислення як релігія, воля як релігія, патія як релігія, дао- (споглядання) як релігія, але також і зло-агресія-руйнування як релігія.

Чому тоді ми маємо визнати одну релігію кращою за інші? Адже досить нам погодитися, що релігія це лише така віра, де є пояснення усього через Абсолют, виникає дуже неприємна річ: Абсолют може бути будь-яким і так само відповідати на всі запитання. Абсолютними є не лише Бог, але: мислення, воля, патія, Дао, Порожнеча, Потенція і т.д. Можна придумати світ, де Абсолютом є Хаос.

Неприємна гіпотеза, чи не так? Будь-які викрутаси нам не допоможуть, бо навіть Хаос може творити Світ, Добро та Благо, варто нам лише так побудувати дискурс та відповідні до нього метафоричні наративи.

Я задам запитання, на яке однозначної відповіді немає, але яке стоятиме перед вами, якщо ви християнин.

Чи був Христос щасливим? Або навіть ще радикальніше. Чи помирав Христос щасливим? Чи його відчай, розкаяння та смирення було щастям в останні години його життя? Будь-яка, навіть лукава, відповідь залежить від того, чи є ви християнином.

Адже важко вірити в того, хто був нещасним, і бути щасливим.

Мені здається, що Будда Шак'я-Муні, Мойсей, Конфуцій та Мохаммед були значно щасливішими за Христа.

Які бувають етики?

З точки зору щастя-шляху є лише дві етики: етика дії та етика недіяння. Значимим у східних цивілізаціях є лише момент вибору між ними, все решта залежить від цього вибору.

Етика дії, або точніше, етика соціальної дії має теоретизовані в традиції західної цивілізації підходи. Відтак етик є багато. І зручно їх поділити на певні парадигми, тобто деякі теоретичні конструкції, які влаштовані по-різному.

Етика обмежень і заборон ("не вчиняй так"). Вона, для прикладу, представлена в християнському декалозі заповідей.

Золоте правило. Не роби іншим того, щоб не хотів, щоб робили з тобою і вчиняй з іншими так, як хотів би, щоб вчиняли з тобою.

Як це працює?

Дозволено все, що не заборонено. Ця парадигма залишає істоті найбільше свободи. Саме ця парадигма робить істот щонайбільше щасливими.

Етика позитивних приписів ("вчиняй так").

Людські істоти збиваються в племена, роди, клани, династії, конфесії, класи, корпорації, держави, нації, імперії, цивілізації. Групова етика породжує право з його конституціями, законами і кодексами. До цієї парадигми належать більшість відомих релігійних, філософських, корпоративних, класових, державних, національних і цивілізаційних етик.

Кант зробив відому спробу сформулювати основний принцип позитивних приписів: вчиняй так, щоб твій вчинок був загальним правилом – в ідеалі: для всіх, у всіх умовах, в усіх просторах, в усіх часах.

Як це працює?

Це працює дуже погано. Безліч приписів, які суперечать один одному, вводять в оману, гнітять життя і закабаляють волю, розум та дух. Макіавеллі в свій час описує свободу влади, яка дозволяє обходити етичні приписи. Макіавеллісти багатії та владоможці за допомогою юристів обходять повсякчас незручні приписи, залишаючи решту у етичному гніті.

В цій парадигмі істота найбільш невільна, бо повсякчас усім винна: племені, роду, клану, династії, конфесії, класу, корпорації, державі, нації, імперії, цивілізації. Це парадигма, яка забирає щонайбільше свободи і робить істот найбільше нещасними.

Світ вільної волі доволі жорстокий, але там живуть щасливі люди. Світ позитивних приписів ніби-то жорстокий лише для їх порушників, але направду там живуть нещасні люди.

Рефлексивна етика ("в складних ситуаціях будуй рефлексивні моделі своїх дій").

Людські істоти прагнуть свободи в соціальному світі між різними етичними системами, зобов'язаннями, вимогами і т.д. Вони грають, розробляють і реалізують стратегії, будують складні програми, проекти і плани. Етика заборон чи приписів тут вже не дуже ефективно працює. Виникає уявлення про рефлексивну етику.

Я знаю дві книги, де про це говориться прямо. Ерік Берг "Люди, які грають в ігри..." з його ігровою етикою та "Алгебра совісті" Володимира Лефевра з його етичними системами компромісів між добром та злом.

Як це працює?

Це працює для всіх, хто сприймає життя як гру чи реалізацію складних рефлексивних стратегій, і не працює для інших, хто лише дотримується позитивних приписів.

Контрафлексивна етика ("в ситуаціях взаємодії різних етик, співвіднось їх співставлено за схожими нормами").

Контрафлексія це одномоментне покрокове співставлення різних реальностей (процесів).

Опираючись на свої роботи "Основи цивілізаційної антропології" та "Складна індивідуація, основи психоконструювання", можу сказати, що саме взаємодія різних за онтологією та трасценденцією цивілізацій породжує ситуацію контрафлексивної етики. Тобто, коли кожен початок, прєдєл чи орієнтація однієї цивілізації можуть бути проінтерпретовані в таких же одиницях іншої цивілізації.

Ця парадигма дозволяє розуміти мотиваційні обмеження, онтолгічні початки-засновки, трансцендентні орієнтації, взаємодію прєдєлів на етичні.

Як це працює?

Це по суті гра різних цивілізацій, яка включає стратегії домінування, договірної взаємодії чи навіть спостережного ігнорування.

Контрафлексивна етика є здебільшого цариною пророків, мислителів, вчених, дипломатів. Також може слугувати засобом уникнення війн між цивілізаціями.

Трансетика (в ситуаціях змін-переходу керуйся переважанням одних установок над іншими).

Трансетика призначена для м'яких і поступових змін індивідів-груп-суспільств і людства в цілому. Теорія такої етики розроблялась мною в 2013 році, але робота була припинена у зв'язку з революцією і війною.

Це етика, яка орієнтує на перевагу одних установок щодо інших. Прикладом настанов такої етики є Маніфест Аджайл, він же Маніфест гнучкості. Також ми в FFF розробили розширену і більш охопну версія Маніфесту Аджайл для всякого бізнесу-підприємництва, але поки що бізнесмени не готові це взяти-зрозуміти.

Як це працює?

Ця етика знову повертає свободу істотам і їх групам, в умовах світу етики позитивних приписів. Наприклад, є 10 різних ситуацій, де потрібно здійснювати етичний вибір між установками. В цих ситуаціях, наприклад, 6 раз робиться вибір на користь переважної установки і 4 рази – на користь непереважної. Тобто перехід до переважної установки робиться не однозначно, а статистичною більшістю ситуацій. Це дозволяє більш гнучко здійснювати будь-які зміни.

Така етика лежить в основі активів, у тому числі грошей, в тому числі фіатних. Час фіатних грошей добігає кінця і після великої війни різні активи породжуватимуться різними порядками-етиками. В цьому плані трансетика дуже перспективна.

Якого щастя варто прагнути?

Масштаб для щастя-змін і щастя-стану важливий. Українська мрія завжди дрібніша, ніж мрії людства. Відтак і українське щастя завжди партикулярне, порівняно зі щастям людства.

Ба більше. Не існує ніякого українського щастя окремо від щастя американського, британського, німецького, французького, китайського, індійського і навіть російського.

Хочете якогось свого локального, хай навіть українського щастя? Щоб садок вишневий коло хати і паразити-хрущі гули над старими вишнями? Та будь-ласка. Але цього замало. Потрібно якось інакше.

Етики позитивних приписів більше не творять щастя, бо продовжують красти нашу свободу. Трансетика – непоганий спосіб вступити у Інакший Світ.

Бог скупий на хвалу, навіть щодо самого себе. Створивши цей світ, він оцінив його "Це добре".

І в молодості я був дуже критично налаштований – не так до Бога, як до світу. Зараз же бачу в ньому великий потенціал.

Бо саме зараз нам належить створити і цілісне людство, і Інакший світ, і інші Інакші світи, і Позасвіт.

Щастя – змінювати-творити Людство. Щастя – творити для Людства Інакший Світ, шукати Інакші Світи і Позасвіт. Щастя – бути не самим і робити це разом з Інакшими істотами.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.