Війна навиворіт
Фронт з тилом заразом
ˑˑˑˑˑˑˑˑМоже бути врозріз,
ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑБо там видно одразу
ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑВсіх наскрізно.
Тому на фронті всі разом,
ˑˑˑˑˑˑˑˑА в тилу, глузду напереріз,
ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑВсі наразі
ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑНарізно.
ˑ
Війна і херня
ˑ
Можна думати, що на війні,
ˑˑˑˑˑˑˑˑЯк на війні,
ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑАле – ні.
Війна складається не лише з бійні,
ˑˑˑˑˑˑˑˑАле із різної херні.
І ця херня думати зобов'язує,
ˑˑˑˑˑˑˑˑБо вона усім нам знайома.
І саме вона пов'язує
ˑˑˑˑˑˑˑˑТе, що на фронті, і те, що дома.
ˑ
У фільмах війна однобока.
Героїка буднів – дурня.
Війна – це бардак, морока
І різна суцільна херня.
ˑ
В гарнізоні -
ˑˑˑˑˑˑˑˑЯк на зоні,
А в бою -
ˑˑˑˑˑˑˑˑЯк у раю,
Бо битва -
ˑˑˑˑˑˑˑˑЦе молитва.
В борні
ˑˑˑˑˑˑˑˑНема херні.
ˑ
Свої морока і бардак
Робляться звичними однак.
В своїй траншеї чи у схроні
Херня ліпше, як в полоні.
ˑ
По-дурному гине той, хто на херні
Робить ставки мізерні.
Війна від всякої херні відволікає,
Але херня нікуди не зникає.
ˑ
Де більше різної херні:
В тилу чи на фронті? Невідомо.
Чи дійсно на фронт ідуть дурні?
Чи дурні лишаються дома?
ˑ
Не будемо говорити,
ˑˑˑˑˑˑˑˑХто з херні зробив лайно.
Може їм легше жити,
ˑˑˑˑˑˑˑˑКоли навколо суцільне дно.
Але зрозуміло, що тил тепер –
ˑˑˑˑˑˑˑˑТо суцільне сміття,
Бо лише тупий не допер,
ˑˑˑˑˑˑˑˑЩо саме згиджує нам життя.
ˑ
Війна і лайно
ˑ
Коли ті, хто залишаться жити,
ˑˑˑˑˑˑˑˑПрийдуть з війни,
То захочуть з нами поговорити,
ˑˑˑˑˑˑˑˑЗа що воювали вони.
Хоча вони самі вважали,
ˑˑˑˑˑˑˑˑЩо воюють кожен за своє,
Бо просто усвідомлювали,
ˑˑˑˑˑˑˑˑЩо треба відвоювати те, що є.
ˑ
На війні вони гадали,
ˑˑˑˑˑˑˑˑЩо воювали за мир,
Але у нас тут влаштували
ˑˑˑˑˑˑˑˑВійну за мову, корупцію, зраду, колаборацію і суперечок вир.
Перемогти ворога набагато легше,
ˑˑˑˑˑˑˑˑНіж перемогти себе.
Будучи на фронті, вони думали завше,
ˑˑˑˑˑˑˑˑЩо хтось там у тилу все лайно розгребе.
ˑ
Але мало хто тут хотів копирсатися в лайні,
ˑˑˑˑˑˑˑˑБо собі дорого.
Одні, зазвичай одностайні,
ˑˑˑˑˑˑˑˑЙого кидали у ворога.
А інші, просто стайні,
ˑˑˑˑˑˑˑˑРобили з лайна купи,
Щоб кидати навсібіч їх,
ˑˑˑˑˑˑˑˑГальванізуючи історичні трупи,
Роблячи з нетаких своїх
Не просто чужих, а нічиїх.
ˑ
Одні на лайно очі закривали.
Інші ним гидили, бо ніби то не їх лайно.
Гівнюки лайно просто ховали,
І виглядали при цьому незграбно.
ˑ
Ще одні обсмоктували лайно в срачах,
Ніби мало і так насрано.
Недорослі і недоумки в словесних корчах
Вдавали розумних награно.
ˑ
Срачі добре приховують лайно,
В яке вляпатись ніхто не хоче.
В срачах обов'язково вступиш в гімно.
Вліз в срач – воно тебе засмокче.
ˑ
Срач – то плавання у лайні
У дуже мілкому фарватері
За правилом "Насери не мені!
Насери своїй матері!
ˑ
Будем цькувати і шельмувати.
Усіх дістанем і допечем..."
На суть срачистам насрати.
Ганьба срача – поза срачем.
ˑ
В срачах зазвичай найстрашніше,
Що там буває правий той,
Хто кричить найголосніше.
Відтак в срачах – саме такий герой.
ˑ
Як не кричи, як не хрипи,
Правда уникне наговору.
І як лайно в срачах не топи,
Воно все одно спливає нагору.
ˑ
Отже мало того,
ˑˑˑˑˑˑˑˑЩо вороги багато чого
ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑЗруйнували.
Тут ще і купа лайна нібито нічийого,
ˑˑˑˑˑˑˑˑЯкі злостивці багато в кого
ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑНакидали.
І таке враження,
ˑˑˑˑˑˑˑˑНіби ми не просто загралися,
А ніби ми серед руїн від навантаження
ˑˑˑˑˑˑˑˑВзяли і всралися.
ˑ
Бачити усяке лайно добре, бо воно
Дозволяє вчитись просто і недорого.
Хто не здатен визнати та перемогти своє лайно,
Той не здатен перемогти ворога.
ˑ
Війна в тилу
ˑ
Коли прийдуть воїни додому, коли пом'януть полеглих,
Коли порахують дружини чоловіків,
ˑˑˑˑˑˑˑˑПодаткова – платників,
ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑА начальство – підлеглих,
От тоді вони спитають: що це за лайно?
І хтось їм неприємну правду скаже все одно.
ˑ
Мені не довелось повоювати на війні.
Я був у тилу в холоді, в темноті, у повсякденному лайні.
Серед патріотів і не дуже;
Серед співчуваючих і байдужих;
ˑ
Серед іноваторів, донаторів та волонтерів;
Серед студентів, працюючих та пенсіонерів;
Серед корупціонерів, спекулянтів та емігрантів;
Серед зрадників, колаборантів та ухилянтів.
ˑ
Я бачив, як багатіли олігархи та корупціонери.
Я бачив, як барижили спекулянти та мародери.
Я бачив, як робили гроші з податкової дисципліни.
Я бачив, як з ненависників народжуються хунвейбіни.
ˑ
Ми тут здебільшого мужньо зустрічали
ˑˑˑˑˑˑˑˑКожну тривогу.
Правда, багато хто з нас шукали
ˑˑˑˑˑˑˑˑІ подалі звідси дорогу.
Ми тут всі хотіли яку завгодно,
ˑˑˑˑˑˑˑˑХоча б убогу,
ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑАле підмогу.
Правда, при цьому ми заганяли
ˑˑˑˑˑˑˑˑСвоїх працюючих у облогу.
ˑ
Тому на фронті – для усіх війна,
А в тилу – кому війна,
А кому і мати рідна.
В тилу не всяка війна побідна,
А лише така, котра гідна.
ˑ
Рік війни здолав усіх нас зокрема.
Єдності перших місяців війни нема.
Спільність різноманітності зруйнована.
Нам всім одноманітність пропонована.
ˑ
Вони нас за все спитають
ˑ
Більшість з воїнів проявляли сміливість
ˑˑˑˑˑˑˑˑНе за страх, а за совість.
Виявилось натомість,
ˑˑˑˑˑˑˑˑЩо в тилу совість -
ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑЦе надлишок чи тимчасовість.
Дома тут таке плекали,
ˑˑˑˑˑˑˑˑНа що воїни не сподівались.
Тобто тут зовсім їх не чекали,
ˑˑˑˑˑˑˑˑА про щось інше турбувались,
Бо багатьох знаних ними пам'ятників уже нема,
Як і у вулиць, де багато хто з них жив, інші імена.
ˑ
Адже тепер їм не варто російських
ˑˑˑˑˑˑˑˑКниг читати,
Бо треба ненавидіти все російське
ˑˑˑˑˑˑˑˑІ про все радянське не пам'ятати.
Не допоможе їм їх героїзм,
ˑˑˑˑˑˑˑˑЯкщо вони – за свободу,
Бо на часі сповідувати патріотичний цинізм -
ˑˑˑˑˑˑˑˑТобто нову моду.
Неможливо довоєнну волю
ˑˑˑˑˑˑˑˑПросто повернути.
Завдаватиме лише болю
ˑˑˑˑˑˑˑˑПрагнення відновити забуте.
ˑ
Хтось з воїнів, звичайно,
ˑˑˑˑˑˑˑˑПрийме все, як належне.
Але багато хто незграйно
ˑˑˑˑˑˑˑˑПобачить у цьому протилежне
До того, за що воювали.
ˑˑˑˑˑˑˑˑІ скажуть, що таємницю,
Чому на них наплювали,
ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑВони знати мають.
ˑˑˑˑˑˑˑˑПотім почухають потилицю
ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑІ нас усіх запитають:
ˑ
Чому у військкоматі у них про знання української не питали?
Чому цікавилися лише громадянством та знанням військової справи?
Чому за Україну вони могли лити кров чи померти з російською мовою,
А тепер мусять перейти лише на українську, заскочені мовною змовою?
ˑ
Чому зруйнована Східна Україна все одно винна?
А Західна лишилася, як і до війни, істинна та первинна?
Чому країна так і не була мобілізована на війну?
Чому більшість зброї робили іноземці, а не ми – в тилу?
ˑ
Чому тепер діти мають доносити на батьків, студенти – на викладачів,
Учні – на вчителів, а клієнти – на продавців?
Хіба вони на фронті воювали не за свободу?
Хіба вони повернулися до якогось іншого, а не до того, за який воювали, народу?
ˑ
Чому в суспільстві така ненависть і куди поділась любов?
І чи варто було за такий примус та диктат проливати свою кров?
Що зруйновані будинки, дороги та мости можна якось відбудувати,
Але як зруйновані душі у цьому лайні лікувати?
ˑ
Їх спитають: Яка ще є любов, крім як до нації чи до мови?
А вони скажуть: Хіба любов – не до ближнього, не до правдивої розмови?
Їх спитають: Якої вам ще потрібно любові на війні, крім патріотизму?
А вони скажуть: Хіба спрощена любов не веде до ідіотизму?
ˑ
Як ми тут в тилу влаштували таке скотство?
Як забули, що таке любов, совість і благородство?
Чому за повсякденне минуле їх усіх, як за провину, карають?
Це не я вас питаю. Це вони нас спитають.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
