Питання та мрії війни
Чи можем у війні себе ми зрозуміти,
Питаннями і мріями розрадити зуміти,
На цій межі відважно й гідно пережити,
Про милосердя спересердя говорити?
ˑ
Українські питання навмання
для здивування, зітхання і думання
ˑ
Не відкривається нам мудрість, що не шукалась і не питалась.
Не упосліджується дурість, що не піймалась, а ховалась.
Всякі прості питання при торканні – туманні.
Їм логіка не притаманна, бо питання – спонтанні.
ˑ
Що нас примушує мовчати – Христос чи Хронос?
Що нас спокушує повчати – етнос чи охлос?
Чи думати, доки живеш, чи існувати доти на дотик?
Учитись в критика, у проповідника чи у єретика екзотик?
ˑ
Хто ми такі: ривкі, тривкі; чи слабаки, чи козаки?
Якщо ми не хохли, не москалі, то хто ж ми все-таки такі?
Чи ми вожді? Чи ми в нужді? Благі чи злі?
Хто ми такі: розпатлані, як кужелі, чи зв'язані усі в вузлі?
ˑ
Ми – гречкосії на ріллі, хто від землі мав мозолі?
Чи ми невдалі і недбалі? Чи просто взагалі малі?
Чи може ми живем у млі, в золі, облізлі, заскорузлі?
Чи може ми сякі-такі, без неба, в землі вгрузлі?
ˑ
А може нам не треба неба? Краще ганебно, а не небно?
Чи ми нахабно і незграбно живемо хибно і хвалебно?
Що взагалі в нас в голові? Чи в головному ми безголові?
Чи успіхи нашої долі є загадкові та випадкові?
ˑ
Чому ми голі, босі і такі бідосі досі?
Чому живемо в галасі, у е́посі, в хаосі?
Чому в історії мстимося і не вчимося?
Чому за мрії не ведем бої, а боїмося?
ˑ
Чому подобаються нам старої зброї герої?
Чому нащадки княжої волі доволі кволі?
Чому нас ваблять гайдамаки, чумаки та козаки?
Чому відмазки, а не підказки містять історії казки?
ˑ
Чому історію ми не читаєм без сорому і брому?
Чому не бачим ми в простому тому втому?
Чи варто нам впадати від лжесвідчень вічних у відчай?
Чи слід триматись нам без запозичень зазвичай за звичай?
ˑ
Чому всіх звинувачуєм, але самі не каємось і не зрікаємось?
Чому ми до інакшого не доторкаємось, хоч з ним стикаємось?
Чому ми так не любимо звільнятись і мінятись?
Чому нам легше повсякчас схилятись, ніж піднятись?
ˑ
Чому ми нищим різне грізно і безслізно?
Чому ми ніжне ріжемо ножем наскрізно?
Чому ми віримо у те, що марнославством міряємо?
Чому ми заздрим, марим карою, але не мріємо?
ˑ
Чому єдині хочем бути, а не разом раз за разом?
Чому живемо ми наразі серед образи і відрази?
Чому будуєм частокіл та ділим навпіл суходіл?
Чому з усіх меж і подій нас манить поділ, а не виднокіл?
ˑ
Чи можна різних до одної хати запхати?
Чи можна ладу дати раду і вічну зраду подолати?
Чому нам важко жити ладно і складно?
Чому нам уявити світ безвладно так накладно?
ˑ
Чи можна досягнути щастя лихові взамін без змін?
Як чути дзвін, щоб знати де він і де відгомін?
Чому незвичне ми відкидаєм так безпорадно і нещадно?
Чому розумних ми ненавидим так непорядно і надсадно?
ˑ
Чи буде довгою у нас про мову розмова?
Чому не мислення, а лиш слова – основа?
Чи ми приречені на суперечки злі трагічно і довічно?
Чи можем діяти ми не убічно, а стратегічно?
ˑ
Чи з яру бачиться гори з горою гра?
Чи цю гру видно між горами з пагорба?
Чи має сонце сходити з гори чи з горизонту?
Чи можна в небо прагнути без бунту і без понту?
ˑ
Чому ми молодці, коли борці?
Чому наші творці такі сліпці?
Чому всі наші помилки такі жорсткі й жорстокі?
Чи ми щасливі всі роки, доки пророки безокі?
ˑ
Чи наша доля гідна, коли свобідна й бідна?
Чи всяка справді у біді рідня нам рідна?
Чи всяка воля, що хоробра, з добра?
Чи має право правдоруба судити груба юрба?
ˑ
Чи ми готові до прориву без надриву?
Як втримати холодну лють без гніту й гніву?
Чи довга ворога від нашого порога дорога?
Чи всяка перемога вбога – до бога?
ˑ
Як можна нам не полягти і перемогти?
Як переможених нам осягти змогти?
Як благородно змити кров запеклу з пеклу?
Як знов любов вернути з попелу затерплу?
ˑ
Чи взагалі несуть питання страждання?
Які питання викликають не здивування, а зітхання?
Ми несвобідні лиш, бо злі, чи злі, бо несвобідні?
І взагалі: ми бідні, бо дурні, чи дурні, бо бідні?
ˑ
Не треба думать, що питання ці даремні чи нікчемні.
Бо ці питання – корінні, буремні, неприємні.
Питання ставлять не для викриття чи каяття.
Але нема питань – нема життя і майбуття.
ˑ
Хоч ми і любимо культуру та літературу,
Не можна мислення звести в структуру чи в процедуру.
Лиш про одне прошу – в сваволі, мимоволі чи в неволі
Не змушуйте вірш цей дітей напам'ять вчити в школі.
ˑ
Колись закінчиться війна
ˑ
Коли колись закінчиться війна,
Яка би не була однак цьому ціна,
Ми дочекаємося воїв до покоїв,
Схороним згинулих боїв героїв,
ˑ
Роздивимось нишкле навколо кволо,
Вчергове скажемо: "Ніколи знову!"
І будем намагатись не вагатись,
І наяву не прикидатись, а прокидатись.
ˑ
І ми придумаємо, як не забути і бути,
Щоб інших не нагнути, а збагнути,
Як можна не розбити, а зробити,
Як можна не губити, а любити.
ˑ
Не будем нидіти і ненавидіти,
Не будем ні німіти, ні нудити,
Серцем добрих необачно пробачимо,
Милосердним завбачливо віддячимо.
ˑ
І дух задихає, бо душі дуже дужі.
І оживуть найтихші з душ – душі байдужі.
Забудем ми невдалі, дедалі менші, деталі
І будем жити без печалі, в ідеалі, далі.
ˑ
Щоби не просто розібратись, а зібратись,
Щоби не озиратись, а роззиратись.
І перестанемо конати і скніти,
І станем в світі ми, як діти, радіти.
ˑ
І використаєм як нагоду свободу,
Щоби укласти всім на догоду угоду,
Навіщо бути нам наразі разом
Не за наказом, без образ, щоразу.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
