Питання та мрії війни

Чи можем у війні себе ми зрозуміти,

Питаннями і мріями розрадити зуміти,

На цій межі відважно й гідно пережити,

Про милосердя спересердя говорити?

ˑ

Українські питання навмання

для здивування, зітхання і думання

ˑ

Не відкривається нам мудрість, що не шукалась і не питалась.

Не упосліджується дурість, що не піймалась, а ховалась.

Всякі прості питання при торканні – туманні.

Їм логіка не притаманна, бо питання – спонтанні.

ˑ

Що нас примушує мовчати – Христос чи Хронос?

Що нас спокушує повчати – етнос чи охлос?

Чи думати, доки живеш, чи існувати доти на дотик?

Учитись в критика, у проповідника чи у єретика екзотик?

ˑ

Хто ми такі: ривкі, тривкі; чи слабаки, чи козаки?

Якщо ми не хохли, не москалі, то хто ж ми все-таки такі?

Чи ми вожді? Чи ми в нужді? Благі чи злі?

Хто ми такі: розпатлані, як кужелі, чи зв'язані усі в вузлі?

ˑ

Ми – гречкосії на ріллі, хто від землі мав мозолі?

Чи ми невдалі і недбалі? Чи просто взагалі малі?

Чи може ми живем у млі, в золі, облізлі, заскорузлі?

Чи може ми сякі-такі, без неба, в землі вгрузлі?

ˑ

А може нам не треба неба? Краще ганебно, а не небно?

Чи ми нахабно і незграбно живемо хибно і хвалебно?

Що взагалі в нас в голові? Чи в головному ми безголові?

Чи успіхи нашої долі є загадкові та випадкові?

ˑ

Чому ми голі, босі і такі бідосі досі?

Чому живемо в галасі, у е́посі, в хаосі?

Чому в історії мстимося і не вчимося?

Чому за мрії не ведем бої, а боїмося?

ˑ

Чому подобаються нам старої зброї герої?

Чому нащадки княжої волі доволі кволі?

Чому нас ваблять гайдамаки, чумаки та козаки?

Чому відмазки, а не підказки містять історії казки?

ˑ

Чому історію ми не читаєм без сорому і брому?

Чому не бачим ми в простому тому втому?

Чи варто нам впадати від лжесвідчень вічних у відчай?

Чи слід триматись нам без запозичень зазвичай за звичай?

ˑ

Чому всіх звинувачуєм, але самі не каємось і не зрікаємось?

Чому ми до інакшого не доторкаємось, хоч з ним стикаємось?

Чому ми так не любимо звільнятись і мінятись?

Чому нам легше повсякчас схилятись, ніж піднятись?

ˑ

Чому ми нищим різне грізно і безслізно?

Чому ми ніжне ріжемо ножем наскрізно?

Чому ми віримо у те, що марнославством міряємо?

Чому ми заздрим, марим карою, але не мріємо?

ˑ

Чому єдині хочем бути, а не разом раз за разом?

Чому живемо ми наразі серед образи і відрази?

Чому будуєм частокіл та ділим навпіл суходіл?

Чому з усіх меж і подій нас манить поділ, а не виднокіл?

ˑ

Чи можна різних до одної хати запхати?

Чи можна ладу дати раду і вічну зраду подолати?

Чому нам важко жити ладно і складно?

Чому нам уявити світ безвладно так накладно?

ˑ

Чи можна досягнути щастя лихові взамін без змін?

Як чути дзвін, щоб знати де він і де відгомін?

Чому незвичне ми відкидаєм так безпорадно і нещадно?

Чому розумних ми ненавидим так непорядно і надсадно?

ˑ

Чи буде довгою у нас про мову розмова?

Чому не мислення, а лиш слова – основа?

Чи ми приречені на суперечки злі трагічно і довічно?

Чи можем діяти ми не убічно, а стратегічно?

ˑ

Чи з яру бачиться гори з горою гра?

Чи цю гру видно між горами з пагорба?

Чи має сонце сходити з гори чи з горизонту?

Чи можна в небо прагнути без бунту і без понту?

ˑ

Чому ми молодці, коли борці?

Чому наші творці такі сліпці?

Чому всі наші помилки такі жорсткі й жорстокі?

Чи ми щасливі всі роки, доки пророки безокі?

ˑ

Чи наша доля гідна, коли свобідна й бідна?

Чи всяка справді у біді рідня нам рідна?

Чи всяка воля, що хоробра, з добра?

Чи має право правдоруба судити груба юрба?

ˑ

Чи ми готові до прориву без надриву?

Як втримати холодну лють без гніту й гніву?

Чи довга ворога від нашого порога дорога?

Чи всяка перемога вбога – до бога?

ˑ

Як можна нам не полягти і перемогти?

Як переможених нам осягти змогти?

Як благородно змити кров запеклу з пеклу?

Як знов любов вернути з попелу затерплу?

ˑ

Чи взагалі несуть питання страждання?

Які питання викликають не здивування, а зітхання?

Ми несвобідні лиш, бо злі, чи злі, бо несвобідні?

І взагалі: ми бідні, бо дурні, чи дурні, бо бідні?

ˑ

Не треба думать, що питання ці даремні чи нікчемні.

Бо ці питання – корінні, буремні, неприємні.

Питання ставлять не для викриття чи каяття.

Але нема питань – нема життя і майбуття.

ˑ

Хоч ми і любимо культуру та літературу,

Не можна мислення звести в структуру чи в процедуру.

Лиш про одне прошу – в сваволі, мимоволі чи в неволі

Не змушуйте вірш цей дітей напам'ять вчити в школі.

ˑ

Колись закінчиться війна

ˑ

Коли колись закінчиться війна,

Яка би не була однак цьому ціна,

Ми дочекаємося воїв до покоїв,

Схороним згинулих боїв героїв,

ˑ

Роздивимось нишкле навколо кволо,

Вчергове скажемо: "Ніколи знову!"

І будем намагатись не вагатись,

І наяву не прикидатись, а прокидатись.

ˑ

І ми придумаємо, як не забути і бути,

Щоб інших не нагнути, а збагнути,

Як можна не розбити, а зробити,

Як можна не губити, а любити.

ˑ

Не будем нидіти і ненавидіти,

Не будем ні німіти, ні нудити,

Серцем добрих необачно пробачимо,

Милосердним завбачливо віддячимо.

ˑ

І дух задихає, бо душі дуже дужі.

І оживуть найтихші з душ – душі байдужі.

Забудем ми невдалі, дедалі менші, деталі

І будем жити без печалі, в ідеалі, далі.

ˑ

Щоби не просто розібратись, а зібратись,

Щоби не озиратись, а роззиратись.

І перестанемо конати і скніти,

І станем в світі ми, як діти, радіти.

ˑ

І використаєм як нагоду свободу,

Щоби укласти всім на догоду угоду,

Навіщо бути нам наразі разом

Не за наказом, без образ, щоразу.