Пустота, Хаос та музика віршів

Чи звучить для вас Пустота?

Чи у вас на Пустоту глухота?

Чи звучить для вас якось Хаос?

Чи чуєте ви всякої музики голос?

ˑ

Дітям про Пустоту

ˑ

Я розповім вам, діти, дещо про Пустоту.

Я покажу вам непростих питань про неї гостроту.

Чи взагалі можна сказати, що у нас є Пустота?

Чи може Пустоти нема? І це питання – марнота?

ˑ

Чи Пустота складна? Чи Пустота проста?

Чи Пустота рідка? Чи Пустота густа?

Чи Пустота – це річ? Чи Пустота – істота?

Чи Пустота – дозвілля? Чи Пустота – робота?

ˑ

Пустота – сама по собі, тобто кругла сирота?

Чи Пустота – це наша з вами безпритульна самота?

Пустота бува жива чи вона наразі мертва?

Пустота зазвичай сита чи вона нас хоче зжерти?

ˑ

Не дивіться зверхньо щодо Пустоти ніколи.

Пустота – загадка, діти, і справжні приколи.

Не збагнуть: є Пустота, чи її нема.

Хоч Пустоту уявлять – це не задарма.

ˑ

Якщо ви філософії пізнаєте мету,

Здивуєтесь: філософи не люблять Пустоту.

Пусте уявлення вщент нищило їх мудрість.

Бо в Пустоті – непевність та похмурість.

ˑ

Непевність Пустоти є звичка лиш до визначеного.

У школі, діти, ви залежні від усього вивченого.

З невизначеним ви зустрічаєтесь у негараздах чи у біді.

Пустота – це спроба питати там, де ви вчите лиш відповіді.

ˑ

Щоб Пустоту уявити, ми створюємо для неї кайму.

Тобто Пустоту я ловлю, коли її оточу чи обійму.

Пустота перед нами з'являється лише як місце пусте.

В місце пусте вона окаймляється, і це не таке просте.

ˑ

Хоч і вважається, що місце святе не буває пусте,

Однак, навпаки, місце пусте ніколи не буває святе.

Святість завжди – ззовні Пустоти, вона з неї творить усе.

Хай навіть ця святість – Бог чи наука, Пустота тут понад усе.

ˑ

Існує стара загадка, яку не люблять мудреці.

Як догадаєтесь про що згадка у загадці, то молодці.

Куди дірка дівається, коли бублик з'їдається?

Хто догадався, що тут пусте місце діркою прикидається?

ˑ

Іноді кажуть, що дірка ділась разом з бубликом, бо усе це з'їлося.

Але Пусте місце як оточена Пустота нікуди не ділося.

У пустому місці Пустота нікуди не пропала, бо її і не було.

Пусте місце з'являється лише в каймі, було – і загуло.

ˑ

Ми були би завжди ситі, якби могли дірки від бублика їсти.

Але ми їмо оточення чи кайму, завдяки чому є пусте місце.

Ми не бачимо, не відчуваємо і не їмо Пустоту.

Пустота некалорійна, діти, нею не наїсися достоту.

ˑ

Ніхто, ніде і ніколи, діти, не любить Пустоту.

Але велика чеснота – витримати усю Пустоти чистоту.

Пустота – не дрімота, не скорбота і не сміхота.

Пустота – іноді самота, але досить дзвінка німота.

ˑ

Пустота створює, діти, навколо себе можливості.

Саме Пустота, діти, приводить нас до мінливості.

Хто не просто дірки пробиває, а має в собі Пустоту,

Той бачить своїх сподівань усю неосяжну широту.

ˑ

Мало знайти в щільному світі щілину, треба туди впуститись.

Лише спустошившись, ми можемо туди просочитись.

Спустошитись – це не значить звільнитись від того, що є,

Це стати причетними до Пустоти, прийняти її як своє.

ˑ

Це значить допустити Пустоту як невизначеність,

Не знати її, не мислити, а проникнути у її витонченість.

Спустошення торкається не лише мислення, але й уяви.

Лише в спустошеній уяві Інакше дається до появи.

ˑ

На Сході таке спустошення називається "медитація".

Це не думання про приємне чи проблемне і не прострація.

Це не думання про Пустоту, про Небуття чи про Ніщо.

Це думання саме по собі, тобто думання ні про що.

ˑ

Коли не хочете вчити уроки, діти, то ви часто медитуєте.

В медитації ви сягаєте незнання і до знань себе готуєте.

Але медитація – це не сон, не хитрість, щоб втекти.

Медитація – це шлях, коли не знаєш, куди йти.

ˑ

Колись можна буде піти і далі – у безмисля,

У походження свої почуттів, у відношення стислі,

У початки бажань, волі і своєї віри.

Але тут варто не поспішати і мати почуття міри.

ˑ

Так, поринувши в Пустоту, можна бачити початки бачення,

Зачіпки всіляких відношень, межі усякого означення.

З Пустоти ми повсякчас творимо уявою все, що бажаємо.

Але бажаємо ми зазвичай те, про що заздалегідь знаємо.

ˑ

Бажати незнаного, бажати Інакшого – це бентежна доброта.

Для цього нам власне і потрібна в уявленні Пустота.

Отже в уяві Пустота з'являється, коли ми уявляєм завзято.

Мати в собі місце для Пустоти – це мати дуже багато.

ˑ

Дорослим про Хаос

ˑ

Хаос – це не безлад, не безпорядок і не бардак.

Бо це все слова впорядкованого світу, і в них все не так.

Хаос не зрозуміти ззовні його, але також – і зсередини.

Хаос можна зрозуміти між ним і порядком, тобто десь посередині.

ˑ

Мислитель Станіслав Єжи Лец таку про Хаос вів просвіту:

"Хаос – це той порядок, який був знищений при створенні світу."

Чи не правда, парадокс? Бо як же це: Хаос є порядок?

Але нема парадоксу, коли світ – це спрощений спадок.

ˑ

Наука чи релігія зазвичай говорять нам, що творення – це наповнення.

Але що, якщо все навпаки? Якщо творення світу – це таке спотворення,

Яке значно спростило багатомірний початковий Хаос?

Адже так вважає той, хто вперше кладе Хаос як початок, Гесіод.

ˑ

Між релігією та наукою немає різниці у творенні світу з Пустоти.

Бо у них світ твориться з різними словами означеної простоти.

У релігії світ твориться Богом з Ніщо, а в науці – Вибухом з Сингулярності.

Погодьтеся, що це просто по-різному означені в словах полярності.

ˑ

Уявлення про те, що світ – це щось з нічого, доволі просте.

Але таке просте, що якось складнішає і росте.

Постає питання, як в Пустоті щось виникає,

Якщо припускати, що крім Пустоти нічого немає?

ˑ

Отже якщо нам потрібно у Пустоту пустити щось для творення,

То неважливо, що туди – Бога, Хаос чи Вибух – пускати у запроторення.

Що б активне ви у Пустоту не запроторили, воно її наповнить.

Між Богом і Вибухом ліпше обрати Хаос, бо він найбільше підходить.

ˑ

Пустота – це така безмірність, що зовсім не Потенція,

А Хаос це така надмірність чи багатомірність, що вже Екстенція.

Мішанина Пустоти як безмірності і Хаосу як надмірності породжує суміш,

В якій все перебуває у невизначеності і багатомірності, тобто між.

ˑ

Ця вибухова суміш Пустоти і Хаосу якось спонтанно розрізняється.

Спрощене стає світом, а різне складне в суміші так і лишається.

Отой залишок ми темними енергією та матерією називаємо,

Це те, що лишилось поза Великим Вибухом, і ми його вивчаємо.

ˑ

Чому лише частина суміші Пустоти та Хаосу потрапила у Вибух?

Хто вирішує, що лише менша частина стане світом, що з Хаосу вибув?

Для цього не потрібно Бога, та й Бога там нема де взяти.

Але, щоб відрізнити Хаос від Пустоти, ви можете Бога собі уявляти.

ˑ

Ніцше казав, що потрібно носити в собі ще Хаос,

Щоб народити танцюючу зірку. Його голос – не логос, а наголос.

Зірка зазвичай жива, бо хаотична, вона – це енергії протуберанці.

Носять в собі Хаос і народжують зірок лише обранці.

ˑ

Хаос можливо творить інші та інакші світи, які складніші за наш.

Пустота світів не творить, але дає Хаосу шанс на гру та виграш.

Саме розриви між Хаосом та Пустотою дають енергію,

Здійснюють генеалогію, творять хронологію та топологію.

ˑ

Тож не дивіться на Хаос зверхньо, бо – це не якась там ентропія,

Це не світу агонія, не порядку іронія і не Бога гегемонія.

Хаос – це така надмірність, що вже безмірність, де ми досі безсилі.

Але там, де Хаосу багатомірність, є нові сили і нова перспектива.

ˑ

На Сході вчили тримати в собі Пустоту, але ніде не вчать тримати в собі Хаос.

Треба знаходити хаотичність в собі, якби навіть це не дуже вдалось.

Чи тримати в собі Пустоту, чи носити в собі Хаос, кожен вирішує сам.

Але втримуючи їх обидвох, ми можем творити світи сам-на-сам.

ˑ

Музика віршів

ˑ

Мені порадили попрацювати над музикою вірша.

Я зніяковів від того, що чиясь недурна і добра душа,

Не чуючи чужої музики, прагне мою до своєї пристосувати,

І коли їй це не вдається, то вона каже мені, а не собі, над музикою попрацювати.

ˑ

Що таке взагалі поезія, віршування і зокрема музика вірша?

Поезія з віршуванням не збігається, бо поезія – це така ніша

В організації небуденного мовлення, де введенні додаткові міри,

А також різні, непослідовні, несподівані, іноді навіть протилежні, наміри.

ˑ

В поезії чи у віршуванні можуть між собою гратися і мати значення:

Рима, ритм, розмір, метр, асонанти, словотворення та нові слів означення,

Смислотворення між словами та ідіомами, парадокси і прості наративи,

А також перформативи, іллокутиви, сигналативи та імперативи.

ˑ

Поезія протуберує з натхнення душі, а вірш у організації мовлення помисляється.

Поезія з віршуванням пов'язана, часто взаємодіє, але з ним не збігається.

Музика вірша може йти з розкритої емпатії – симпатії, антипатії, і навіть від апатії.

Але музика вірша буває звідки завгодно – вірші можуть бути розхристані і патлаті.

ˑ

Чомусь вважається, що музика вірша – якщо не фолк, то все одно попса.

Хто любить симфонію, блюз, хіп-хоп, регі, фанк, рок, диско, не дивиться скоса

На тих, хто любить джаз, атональну музику, гру на барабанах чи звук зумера.

Тож чому музика вірша має бути занормована як хокку-хайку чи гекзаметр Гомера?

ˑ

Можна сперечатись, чи є музикою атональний джаз і як тут задіяти камертон.

Але ж чудова музика – Сан Ра, Коулмен, Тейлор і, звичайно, Колтрейна "Аскенсіон".

Вірші – це коли з хаосу постає якийсь смисл важливий, що якось організується.

А поезія – це емпатія хроносу, топосу, етосу і загалом соціальності, що формується.

ˑ

Не існує однозначного визначення музики, відсутня в культурі і музична норма.

Жодна з властивостей музики не є обов'язковою: мелодія, ритм, гармонія, форма.

Можливо це вас здивує, але у музиці сутнісною є розпізнавана організація звуків.

Ви тим більше музики чуєте, чим ваше мислення більше розкуте і готове до пошуків.

ˑ

Віршований смисл – це все одно вірш, а мислительна музика – також віршування.

Білий вірш чи, тим більш, верлібр – це атональна музика, придатна до розпізнавання.

Поезія мислей і смислу, де не зважають на слова, це те, що у нас поезією не вважають.

Читаю стару нашу поезію хоч кого і не бачу мислення, бо там слова заважають.

ˑ

Наша поезія – це натюрморт, бідкання, лірика, епос та соціальна декорація.

Вивчати її в школі – це занапащати розум і псувати смак, бо там зазвичай профанація.

Франко та Леся Українка ще якось могли мене здивувати та уяву сколихнути.

Не згадую і не ставлю в приклад іншомовну літературу, про яку ви не хочете чути.

ˑ

Це звичайно жорстоко, але що робити? Я справді так вважаю, і нема де правди діти.

Читаючи мислительно спрощені вірші, у школі повсякчас страждають діти,

Які зі спрощеної поетики бачать спрощений світ, а потім боряться за простоту

Проти складності, не здатні помислити ні надмірний Хаос, ні безмірну Пустоту.

ˑ

Вірші літераторів – це не вірші філософів, тим більше, нефілософських мислителів.

Якщо брати до уваги грецьке мислительство, то буде інший пантеон поетів-учителів:

Гесіод, Анаксимандр, Ксенофан, Парменід – від свободи мислі до обмеження буттям.

Тут власне філософи-непоети оминаються. Тут мислення твориться передчуттям.

ˑ

Поезія – це гра словами і значеннями для ефекту, а не мислями і смислами.

Поет зазвичай інтерпретує, а не мислить, тому в поезії у нього сутужно з мислями.

У мислення є своя музика, і це – не слова, бо в слова її доводиться втискати.

Віршувати мислі – це грати музику мислення, намагатися її плекати.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.