Чому до влади приходять найгірші?
Свобода, якою б вона не була, втрачається, як правило, поступово – Давид Юм
Будь-яка влада розбещує, але абсолютна влада розбещує абсолютно – Лорд Ектон
Чому до влади приходять найгірші? Це питання цікавить, а іноді хвилює, багатьох людей. Думаю, що найкраще буде звернутись до однойменної глави з книги лаурета Нобелевської премії Фрідріха фон Гаєка "Шлях до рабства"...
Нижче – деякі вибрані цитати, хоча сьогодні інтелектуалам і, взагалі, небайдужим людям не тільки в Україні, але й в усьому світі, потрібно ще і ще раз ретельно вивчити праці й висновки з історії і досвіду трансформації суспільств з демократичних в авторитарні і навпаки, адже не лише Україна, а й поточна цивілізація, цілком ймовірно, не дуже розуміє, що з нею відбувається, а знайти відповідь на питання як побудувати ефективну і при цьому людяну систему державного, міждержавного і наддержавного управління, і як зробити так, щоб до влади приходили якщо не найкращі, то принаймні гідні – стає дедалі все складніше.
І хоча ми віримо, що і сьогодні серед наділених різною за рівнем владою людей є цілком гідні особистості, можливо навіть гуманісти, все ж таки, маємо визнати, що питання майже абсолютної відсутності в нашій країні соціальних ліфтів, яки б піднімали до владних посад дійсно найкращих (і не лише за професійними, але й за людськими якостями!) є не тільки не вирішеним, воно навіть не стоїть в порядку денному, не кажучи вже про ранг одного з найактуальніших.
Вселяє надію той факт, що певна суспільна дискусія на цю тему вже відбувається, і вже діють деякі проекти (хоча залишається питання чи справді вони спрямовані на створення якісних соціальних ліфтів або є лише елементом побудови відповідного персонального бренду їх власників і організаторів), але про ґрунтовний і системний підхід говорити поки що не доводиться, тим більше з боку держави.
Що може бути з суспільствами і країнами за відсутності системи якісних соціальних ліфтів добре відомо, але пригадати ще раз, чому до влади приходять найгірші, не тільки не завадить, але й конче потрібно, бо хочеться вірити, що в історії України другої половини XX – першої половини XXI століття буде лише одне "втрачене покоління"...
Фрідріх фон Гаєк. "Шлях до рабства". Глава "Чому до влади приходять найгірші". Вибрані цитати:
"В суспільстві, в якому запанували тоталітарні тенденції, люди невимогливі, а, просто кажучи, безпринципні мають набагато більше шансів на успіх...
Повернемося на хвилину до стану, що передував придушенню демократичних інститутів і створенню тоталітарного режиму. На цій стадії домінуючим фактором є загальне невдоволення урядом, який здається млявим і пасивним, зв'язаним по руках і ногах громіздкою демократичною процедурою...
В такий ситуації, коли всі потребують швидких і рішучих дій, найбільш привабливим для мас виявляється політичний діяч (або партія), що здається достатньо сильним, щоб "щось зробити"...
Важливо, щоби цей лідер мав сильну підтримку, що викликає впевненість, що він зможе здійснити зміни ефективно і швидко...
Можливість встановлення тоталітарного режиму по всій країні багато в чому залежить від першого кроку – від здатності лідера об'єднати навколо себе групу людей, готових добровільно підкорятись суворій дисципліні і силоміць нав'язувати її іншим...
Є три причини, які пояснюють, чому така відносно велика і сильна група людей з близькими поглядами буде в будь-якому суспільстві містити не кращих, а гірших його представників.
Насамперед, чим більш освічені та інтелігентні люди, тим більш різноманітні їхні погляди і смаки і тим складніше чекати від них одностайності з приводу будь-якої конкретної системи цінностей...
Однак, якби потенційний диктатор спирався лише на людей з примітивними і схожими інстинктами, їх було б все-таки занадто мало для здійснення поставлених завдань. Тому він мусить намагатися збільшити їхню кількість, навертаючи інших до своєї віри.
І тут в силу вступає другий негативний критерій відбору: адже простіше знайти підтримку людей легковірних і слухняних, які не мають власних переконань і згодні прийняти будь-яку готову систему цінностей, якщо її як слід вдовбати їм в голову, повторюючи одне й те ж саме достатньо часто і достатньо голосно...
Третій і, можливо, найбільш важливий критерій є необхідним для будь-якого вправного демагога, що намагається згуртувати свою групу. Людська природа є такою, що люди набагато легше приходять до згоди на основі негативної програми – ненависті до ворога або заздрості до успішних сусідів, ніж на основі програми, що встановлює позитивні завдання і цінності. "Ми" і "вони", свої і чужі – на цих протиставленнях, що підігріваються безперервною боротьбою з тими, хто не належить до організації, побудована будь-яка групова свідомість, що об'єднує людей, готових до дії. Образ ворога – внутрішнього, такого, як "євреї" або "куркулі", або зовнішнього – є неодмінним засобом в арсеналі кожного диктатора.
"Моральна людина і аморальне суспільство" – така блискуча і дуже точна назва книги Рейнгольда Нібура. "Сучасна людина все частіше схиляється вважати себе моральною, тому що вона переносить свої вади на все більш широкі групи". Насправді, діючи від імені групи, людина звільняється від багатьох моральних обмежень, що стримують її поведінку всередині групи.
Щоб брати участь в управлінні тоталітарною системою, достатньо просто сприймати на віру пристойні пояснення непристойних дій. Треба самому бути готовим переступати через будь-які моральні закони, якщо цього вимагають вищі цілі. І оскільки цілі встановлює лише найвищий керманич, то будь-який функціонер, який є інструментом в його руках, не може мати моральних переконань. Головне, що від нього вимагається – це беззастережна особиста відданість керманичу, а слідом за цим – повна безпринципність і готовність буквально на все.
Функціонер не повинен мати власних заповітних ідеалів або уявлень про добро і зло, які б могли викривити наміри керманича. Але з цього випливає, що високі посади наврядчи приваблять людей, які мають моральні переконання...
Бо що буде нагородою за аморальні дії, які доведеться здійснювати, за невідворотній ризик, за відмову від особистої незалежності та від багатьох радощів приватного життя, що поєднані з керівною посадою?
Єдина жага, яку таким чином можна вгамувати – це жага влади як такої. Можна насолоджуватись тим, що тобі підкоряються і що ти – частина великої і могутньої машини, перед якою ніщо не може встояти.
І якщо людей, за нашим розуміння пристойних, не приваблюють високі посади в апараті тоталітарної влади, то це відкриває широкі можливості перед людьми жорстокими і неперебірливими в засобах. Буде багато роботи, про яку стане відомо, що вона "брудна", але що вона необхідна для досягнення вищої мети і її треба виконувати чітко і професійно, як будь-яку іншу. І оскільки такої роботи буде багато, а люди, які ще мають моральні переконання, відмовляться її виконувати, готовність взятися за таку роботу стане перепусткою до кар'єри і влади...
Цим, однак, ця тема не вичерпується. Проблема відбору лідерів є частиною більш широкої проблеми відбору людей згідно їхніх поглядів або скоріше їхньої готовності пристосовуватись до доктрини, що постійно змінюється..."
Отже єдина можливість зменшити вплив дії механізмів людської природи, які приводять до влади найгірших, мають бути фактично штучно створені механізми суспільні, завдяки яким до влади мають потрапляти найкращі, принаймні найкращі з можливих. Якщо не почати системно створювати такі механізми сьогодні, завтра може бути пізно ще для одного покоління...
