Останній шанс?
Як повідомили ЗМІ, Голова Сенату нашого, можливо, найнебайдужого союзника – Польщі – Богдан Борусевич сказав, сьогодні Україна має "другий та останній шанс...стати частиною європейської спільноти".
Здається, він має рацію. Якщо не назавжди, то на найближчі декілька поколінь – точно. Адже, якщо цей шанс на відродження і модернізацію країни буде змарнований, як це вже відбулося в 2005 році, то наступного разу ми не отримаємо від Заходу вже жодної підтримки, буде як у притчі про хлопчика та вовків.
Що ж може зробити кожен із нас, щоби країна не втратила, а, навпаки, використала цей унікальний шанс на відродження, становлення і процвітання?
Які найбільші ризики існують цей шанс втратити?
На моє глибоке переконання, найбільший ризик в тому, що може не відбутись зміна системи і методів державного управління. На це будуть працювати всі вороги нашої країни, як ззовні, так і всередині, ці ризики збільшуватимуться також несвідомими помилками політиків і чиновників, або свідомими діями корупційного характеру.
Неможливо зазирнути в душу іншої людини і залишається лише сподіватись, що найвідоміші політики, які вже багато разів і років були у владі, в різних ролях і на різних посадах, які співпрацювали з безсовісними можновладцями і самі досить часто робили вчинки, які аж ніяк не відповідають рівню моральних авторитетів та ефективних керівників і відповідальних лідерів, які змарнували всі разом і кожен окремо шанс 2005 року, тепер справді зможуть знайти в собі сили правильно думати і правильно діяти заради блага і розвитку всієї країни, всього народу, а не лише самих себе і свого оточення.
І в цьому сенсі надзвичайно важливою стає роль кожного громадянина і використання ним або нею свого права голосу.
Лише за умови, якщо більшість громадян України будуть справді думати як громадяни перед тим, як робити вибір, і голосувати, виходячи з власних думок, сформованих після справжнього вивчення всіх кандидатів та їх програм, а не телевізійного чи іншого зомбування, за того, кого дійсно вважатимуть найкращим кандидатом для служби президентом, або мером, або депутатом, не дивлячись, хто "прохідний", а хто "непрохідний", лише за умов такої небайдужості і принциповості в своєму виборі ми можемо сподіватись використати цей унікальний шанс, який дає нам історія і наш мужній і талановитий народ.
Так, це лише необхідна умова, і є ще багато інших умов, від виконання яких залежить майбутнє нашої країни, але без виконання цієї найпершої умови, без якнайшвидшого усвідомлення кожним своєї громадянської відповідальності за долю країни і відповідних свідомих дій, всі інші зусилля будуть марними.
