Декоративна реформа судоустрою може стати фатальною для країни помилкою
Другий рік, попри зусилля громадських експертів та тиск західних партнерів, влада лише імітує проведення реформ.
Ми це бачили і при ухваленні антикорупційного законодавства, коли Антикорупційну прокуратуру хотіли поставити у пряму залежність від Генпрокурора, коли всі зусилля по створенню нових антикорупційних органів намагалися звести нанівець "забувши" закласти фінансування на НАБУ і відтермінувавши обовязковість електроного декларування доходів до 2017 року.
Цей перелік можна продовжити прикладами із "намірів" реформувати ГПУ, при тому зберегти старі кадри, чи систему закупівль ліків за держкошти, коли закон вже майже рік як ухвалено, але Уряд все гальмує його виконання та іншими.
Проте, біда в тому, що зараз Парламент стоїть за крок від чергової "псевдореформи", яка може мати фатальні для країни наслідки.
Мова іде про можливість ухвалення змін до Конституції у частині правосуддя. Адже, навіть внесений Президентом після схвального висновку Конституційного Суду "доопрацьований" проект змін не відображає вимог суспільства щодо реформи системи судоустрою.
Депутати "Народного контролю" минулої п'ятниці закликали фракції коаліції не голосувати за запропоновані зміни до Основного закону. З таким же закликом виступили і громадські експерти. Крім того, нагадаю, що Венеційська комісія надала до проекту пропозиції, які так і не були враховані.
Щоб не було спекуляцій і чорне знову не називали білим, поясню, чому ми категорично проти ухвалення запропонованих змін до Конституції, навіть у редакції, в якій норма про висловлення недовіри Генпрокурору лишається чинною.
Ось, що пропонується "оновленим" законопроектом:
1. Зберігається політичний вплив на суддів (замість Парламенту всі важелі у руках Президента та "кишенькової" Ради провосуддя).
Зокрема, норма щодо повного усунення Парламенту від процедури обрання та звільнення суддів, натомість – розширення повноважень Президента і можливості впливу останнього на систему правосуддя (призначення здійснює Президент за поданням Вищої ради правосуддя).
В разі його прийняття, виключно від Глави держави буде залежати призначити рекомендовану Вищою радою правосуддя (ВРП) особу на посаду судді чи ні.
2. Конкурс на призначення та переатестація матимуть декоративний характер.
У проекті змін написано наступне: призначення суддів на посади здійснюється за конкурсом, крім випадків, передбачених законом. Можливість встановлення винятків нівелює це прогресивне положення, тому слова "крім випадків, передбачених законом" необхідно виключити.
3. До 2019 року "консервується" нинішній склад Вищої Ради юстиції.
Пропонується замість Вищої ради юстиції створити Вищу раду правосуддя (склад – 21 член: 2 – ВРУ, 10 – з'їзд суддів, 2 – Президент, 2 – з'їзд адвокатів, 2 – конференція прокурорів, 2 – з'їзд юридичних вищів та наукових установ. Голова Верховного Суду входитиме до складу за посадою (ex officio).
АЛЕ до обрання нового органу нинішня ВРЮ діятиме до квітня 2019 року.
4. Свідомо чи ні створюється правовий конфлікт у питанні зняття суддівського імунітету.
У пропонованих змінах зазначається, що суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
Запропоновані у проекті терміни "затриманий" та "утримуватись під вартою" не у повній мірі кореспондуються зі статтею 29 Конституції України, у якій вживаються також терміни "заарештований", "арешт".
До того ж при таких формулюваннях поза регулюванням залишається питання застосування до судді домашнього арешту, який відповідно до законодавства може бути цілодобовим.
Пропоноване положення також не узгоджується з пропозиціями проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України (щодо недоторканності окремих депутатів та суддів) ", який вже отримав висновок Конституційного Суду України.
Крім того, таке формулювання є недосконалим, оскільки не передбачає зв'язку між відповідним рішенням суду, за ухвалення якого суддя може бути притягнутий до відповідальності, та вчиненим ним злочином або дисциплінарним проступком.
5. Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, але лише через 3 роки.
Розширення географії юрисдикції МКС є важливим чинником стримування для недопущення скоєння військових злочинів і злочинів проти людяності в майбутньому. Ратифікація Римського статуту – це не тільки зобов'язання, а і права. Водночас п. 1 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" законопроекту передбачає, що відповідне положення набуває чинності через три роки з дня, наступного за днем опублікування цього закону. Відстрочення ратифікації Римського статуту різко критикують як в Україні, так і міжнародні організації, бо це суперечить інтересам самої України, яка зараз перебуває у стані війни з Росією.
6. Вводиться монополія адвокатів на представництво в суді.
Але законом можуть бути визначені винятки стосовно представництва в суді іншими, крім адвокатів, особами, наприклад у трудових спорах, щодо виборів тощо.
7. У Конституційного суду забирається повноваження по тлумаченню законів.
Надається право фізичним і юридичним особам звернутись із скаргою у КСУ, якщо вони вважають, що застосований у судовому рішенні відносно них закон суперечить Конституції.
Тим, хто каже, що цим змінам немає альтернативи, нагадаю, що ще восени громадські експерти з РПР запропонували свій проект змін. І те, що вчора було внесено доопрацьований проект свідчить про те, що, попри вже наявний висновок Конституційного суду, можна було врахувати і норми по повній замінні судівського корпусу.
Також була озвучена слушна пропозиція: створити спеціалізований Антикорупційний Суд із 100% нових суддів. Це був би пілотний проект, який би дав змогу створити прецедент із заміни судів та забезпечив належний розгляд справ, що зараз вже розслідує НАБУ.
Адже якщо справи "діамантових прокурорів", нафтопродуктів Курченка, вишок Бойка, корупції у ДФС будуть передані до сумнозвісного Печерського суду, марно сподіватися на ув'язнення корупціонерів.
Якщо говорити у масштабах країни, то реформу треба було б починати з Верховного суду. Це дало б найбільший ефект. Далі поступово оновлювати решту судів: нові справи розглядати в нових судах, а старі провадження – завершувати в старих.
Нових суддів необхідно відбирати за результатами незалежного ні від Парламенту, ні від Президента кваліфікаційного оцінювання. Його мають пройти всі, хто хоче обіймати посаду в системі судоустрою.
Тобто альтернативний шлях є. Але у тих, хто при владі, немає політичної волі зробити судову гілку влади незалежною. І очевидно, що спокуса мати "кишенькові" суди більша за розуміння того, що збереження старої системи "псевдоправосуддя" зруйнує країну зсередини швидше, аніж зовнішній російський агресор.
Секретар Комітету з питань запобігання і протидії корупції,
лідер партії "Народний контроль"
Дмитро Добродомов
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
