Війна росії проти України "впливає на людей навіть далеко від поля бою"
Переклад інтерв'ю, опублікованого EUvsDisinfo.eu, що ведеться оперативною робочою групою зі стратегічних комунікацій – підрозділ Європейської служби зовнішньополітичної діяльності. Оригінал англійською "Russia's war against Ukraine affects people even far away from the battlefield"
Російська влада та підконтрольні їй ЗМІ невпинно поширюють дезінформацію про війну Росії в Україні, у тому числі про звірства, вчинені проти цивільного населення в Бучі, Ізюмі та інших містах. Яку роль ЦГС та українське громадянське суспільство в цілому відіграють у підвищенні обізнаності про те, що насправді відбувається в Україні?
Українське громадянське суспільство перебуває в авангарді захисту прав людини та документування злочинів, скоєних російською армією в Україні ще з моменту першого вторгнення у 2014 році. З моменту повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року ми не лише документуємо скоєні злочини, але й закликаємо до притягнення винних до відповідальності на міжнародному рівні.
З лютого 2022 року в рамках ініціативи "Трибунал для Путіна", співзасновником якого є ЦГС, було задокументовано понад 21 000 епізодів, що становлять воєнні злочини та злочини проти людяності. Більшість цих злочинів вчиняються проти цивільного населення та цивільної інфраструктури: прямі напади на об'єкти цивільної інфраструктури, вбивства, викрадення, незаконні затримання, катування, застосування касетних боєприпасів тощо. Тому питання відповідальності є для нас надзвичайно важливим, і саме тому ми контактуємо не лише з українською владою, але й з міжнародними організаціями та інституціями, такими як Міжнародний кримінальний суд (МКС), Євроюст та "Genocide Network", Комісія ООН з розслідування, Європейський суд з прав людини, Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) тощо.
Ми практично задіяли всі наявні механізми та інструменти, але цього може бути недостатньо. Через це ми закликаємо до створення всеосяжної системи міжнародної відповідальності за російські злочини. А зібрані нами відомості з перших рук дають нам і інформацію, і довіру, коли ми проводимо інформаційні кампанії.
На Вашу думку, чи достатньо поінформована міжнародна спільнота про дії Росії в Україні? Яким був вплив прокремлівської дезінформації на світову громадську думку про війну?
З нашого досвіду, високопоставлені представники урядів та міжнародних організацій часто бувають здивовані, ба навіть шоковані, коли чують свідчення постраждалих від російських злочинів в Україні, начебто вони не очікували такого рівня насильства в таких масштабах. Ми виявили, що залучення людей, які пережили війну і розповідають свої історії, є одним з найефективніших способів розповісти про війну.
Однак, якщо західні країни можуть іноді недооцінювати рівень насильства та масштаби скоєних Росією в Україні звірств, розуміючи при цьому необхідність та важливість реагування, то на більш широкому глобальному рівні ситуація є набагато гіршою. Наприклад, я дізналася, що, наприклад, в країнах Африки, Латинської Америки та Азії люди можуть насправді не розуміти, чому світ приділяє стільки уваги цій війні, коли в той же час по всьому світу відбуваються інші війни, злочини, конфлікти. Вони також можуть бути введені в оману російською пропагандою, що є дуже сильною в тих частинах світу.
Саме тому одна з наших цілей – пояснити наслідки цієї війни, як ця війна насправді впливає на людей, навіть якщо вони знаходяться далеко від поля бою. Наприклад, енергетична криза, питання продовольчої безпеки, інфляція та дефолти, які матимуть місце десь у 60 країнах світу (за прогнозами офісів ООН), часто спричинені факторами, спровокованими російською агресією проти України. Це означає, що люди, які страждатимуть від холоду в Європі цієї зими, від голоду в Африці, від інфляції в Америці чи від дефолтів в Азії – всі ці люди однаково можуть вважатися жертвами російської агресії проти України.
Що стосується прокремлівської дезінформації, як ви вважаєте, чи вплинула вона на сприйняття міжнародною спільнотою війни Росії проти України?
Так, безсумнівно. Нещодавно я повернулася з Генеральної Асамблеї ООН, де в ході спілкування з представниками різних країн помітила, що деякі з них фактично спираються на російські пропагандистські наративи, незважаючи на те, що ця пропаганда не ґрунтується на фактах. Наприклад, деякі країни так званого Глобального Півдня, здається, цілком сприймають російський наратив про те, що це маріонеткова війна між Росією і НАТО. Але російська армія воює з українською армією, а не з військами НАТО. І не НАТО, а саме українська армія успішно чинить опір і останнім часом навіть просунулася у відновленні контролю над деякими окупованими територіями. Так, Україна зараз використовує зброю, надану США та європейськими країнами, але Україна почала її отримувати після того, як ми успішно витримали першу повномасштабну атаку та зруйнували бліцкриг Москви із захоплення України. Те, що багато ким (а може й всіма) вважалося неможливим. І наразі саме Україна воює та демонструє здатність перемагати в цій загарбницькій війні з армією, що довгий час вважалася другою у світі за потужністю.
Найбільш обурливим є те, що, не маючи змоги перемогти у протистоянні з українською армією, російські війська почали тероризувати цивільне населення, здійснювати обстріли мирних мешканців та завдавати величезних втрат цивільному населенню та об'єктам інфраструктури. Насправді це сутність російської війни – геноцидна, неоколоніальна війна, яку Росія веде, використовуючи терор проти цивільного населення.
Російська пропаганда також пов'язує світову продовольчу кризу з накладеними на Росію санкціями, що є гарним прикладом улюбленого російського методу перевертання всього з ніг на голову. Продовольча криза була спричинена тим, що Росія в ході своєї агресії проти України навмисно тривалий час не випускала судна з українських портів. Чи знали ви, що Росія навіть безпосередньо атакувала сільськогосподарську техніку в Україні, щоб зірвати посівну кампанію? Незважаючи на це, Україна відновила поставки для подолання цієї кризи, не припиняючи воювати. Отже, саме російська агресія є причиною продовольчої кризи, а санкції насправді допомагають швидше закінчити цю війну, виснажуючи ресурси Росії, що йдуть на військові потреби.
Інший наратив, який поширюється російською пропагандою, стверджує, що Україна насправді не хоче миру. І я помітила, що деякі європейські країни також потрапляють на гачок цього наративу. Однак під "миром" Росія має на увазі, що Україна має змиритися з окупацією своїх територій, триваючими звірствами, обстрілами міст, фейковими референдумами, порушеннями міжнародного права тощо. Натомість ми хочемо того, що я називаю "мир на умовах України", і що дорівнює визначенню миру, заснованому на міжнародних нормах: Виведення російських військ за межі міжнародно визнаних кордонів України, притягнення до відповідальності за всі злочини, скоєні російською армією, та відшкодування завданих збитків.
Ініціатива "Трибунал для Путіна", що об'єднує понад 20 українських громадських організацій, включаючи ЦГС, має на меті прокласти шлях для майбутнього судового розгляду військових злочинів, скоєних російськими військами в Україні. Наскільки оптимістично ви налаштовані щодо того, що винні у цих злочинах колись постануть перед судом?
Це має відбутися. Інакше це означатиме безкарність політичного та військового керівництва Росії. Більше того, ми розглядаємо відповідальність за злочини, скоєні Росією в Україні, як справедливість не лише для України та всіх українців, які постраждали та продовжують страждати, але й для всіх жертв російських воєнних злочинів, скоєних раніше в багатьох інших місцях: Грузії, Молдові, Чечні, Лівії, Сирії, Малі та в інших країнах за останні 30 років. Досі ці злочини залишалися безкарними. Цей ланцюг безкарності має бути перерваний в Україні, а винні мають бути притягнуті до відповідальності, інакше за ними підуть інші країни та народи.
На практиці до кримінальної відповідальності може бути притягнута лише невелика кількість осіб. Наскільки символічним був би такий трибунал та яку роль він би відіграв у допомозі українцям оговтатися від цієї війни?
Важливо розуміти, що згідно з міжнародним правом, основна відповідальність за розслідування, кримінальне переслідування та судовий розгляд цих злочинів покладається на національні органи влади. Але національні суди не можуть розглядати справи проти наприклад, президента Путіна.
Існування таких органів, як МКС, є важливим. Україна визнала юрисдикцію МКС та створила всі інструменти, необхідні для того, щоб суд міг успішно проводити своє розслідування. Однак МКС не має юрисдикції щодо злочину агресії, вчиненої Росією проти України. Фактично, наразі не існує міжнародної інституції, яка може притягнути російське політичне та військове керівництво до відповідальності за агресію проти України, і саме тут ми підтримуємо висунуту українським урядом ініціативу щодо створення міжнародного трибуналу, який би зосереджувався саме на злочині агресії.
Крім того, МКС працює таким чином, що приймає до розгляду лише обмежену кількість епізодів, і будує справу спираючись лише на них. Має місце також те, що ЦГС називає "прогалиною у відповідальності" – навряд чи в світі існує національна правова система, яка була б здатна самостійно впоратися з такою величезною кількістю скоєних злочинів, в той час як кожна жертва російських злочинів в Україні заслуговує на правосуддя. Тому поставлене нами питання полягає в наступному: як ми можемо забезпечити правосуддя для всіх жертв російських воєнних злочинів?
Злочини відбуваються і в Росії, де тисячі українських цивільних осіб, у тому числі жінок і дітей, утримуються у так званих "фільтраційних" таборах після насильницького переміщення зі своєї країни. Чи ви в змозі документувати такі злочини?
Скажу лише, що ми намагаємося використовувати всі доступні джерела інформації. Дійсно, на території Росії відбуваються тяжкі злочини проти українців. За оцінками, до двох мільйонів українців були примусово переміщені до Росії. Всі вони проходять так звану фільтрацію – у вересні мене запросили доповісти про це на засіданні Ради Безпеки ООН. Ця так звана "фільтрація" є абсолютно ганебною процедурою, під час якої людей просять роздягатися, допитують, запитують про підтримку нацистів та російської влади, цікавляться їхньою думкою про націоналістичні батальйони в Україні та участю в Революції Гідності в Україні тощо. Представники російської влади перевіряють їхні телефони, приватні повідомлення, акаунти в соціальних мережах і навіть банківські платежі. Свідчення, які ми збираємо, показують, що під час цього процесу люди часто піддаються фізичним і психологічним тортурам.
Деякі з цих цивільних осіб потрапляють до так званих фільтраційних таборів, де тортури продовжуються. За оцінками, від 20 000 до 100 000 українців наразі утримуються у фільтраційних таборах. Нещодавні супутникові знімки, опубліковані джерелами, що заслуговують на довіру, виявили масові поховання поруч із фільтраційними таборами, а це означає, що люди там могли бути страчені або закатовані до смерті. Всі ці люди є цивільними заручниками, що є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права, зокрема IV Женевської конвенції, згідно з якою Росія взагалі не може утримувати в заручниках цивільних осіб.
Виходячи з усієї інформації, яку ми зібрали з 2014 року, можна сказати, що у злочинах, скоєних Росією на окупованих нею територіях протягом останніх восьми років, простежується чітка схема. Із повномасштабним вторгненням в Україну у 2022 році Росія поширила свою злочинну схему на інші території. Саме тому вкрай важливо якнайшвидше звільнити ці території, покласти край цим звірствам і нарешті притягнути винних до відповідальності.
