До добробуту – через приватну ініціативу
Сьогодні саме життя підтверджує актуальність "Українського кредо" (http://www.yekhanurov.info/ua/works/politic/id629/). І щодо необхідності відповідальної громадянської позиції, що кристалізується в особистих вчинках, і щодо "зворотнього зв'язку" з владою, і щодо можливості національного консенсусу в той час, коли починає говорити громадянське суспільство. Дуже добре, що першими пробудилися саме підприємці, бо залишаюся переконаним, що внутрішня інтеграція України можлива, передусім, на прагматичних засадах. Отже, сьогодні – про приватну ініціативу, приватну власність та добробут...
Основа нашого розвитку та гараздів – приватна ініціатива і наполеглива праця кожного, хто в змозі забезпечувати власний добробут своїми силами.
На чому можуть зійтися у побажаннях вільні у думках та відповідальні у вчинках громадяни зі Сходу та Заходу, Півночі та Півдня України? На тому, що кожен хоче для родини гараздів, а для Батьківщини – сталого поступу. А хіба хтось ще сумнівається, що таке благополуччя не приходить ззовні, а є продуктом виключно особистих зусиль, тоді як стабільність країні гарантують не кредити чи подачки, а політика держави, що сприяє розвитку приватної ініціативи?! Напевно, вже ні. У всякому разі сподівання на те, що нас і без реформ зустрінуть на Заході з розпростертими обіймами розвіялися ще у "помаранчевий період". А тепер, після Харківської угоди та підвищення цін на газ для населення, "біло-блакитним вогнем" догоряють ілюзії щодо безтурботного життя за рахунок братньої допомоги Росії.
Отже, всі ми життям навчені, що добробут та впевненість у майбутньому добра тітка чи дядько не подарують. Проте, всупереч власному досвіду, частина наших співвітчизників все ще вірить в появу пророка Мойсея, який виведе народ з полону злиднів та бідності. А дехто вже зараз жирує, "колядуючи" по судах або володарюючи сучасним перснем всевладдя – дозвільною печаткою.
І перших, і других, ми як громадянське суспільство, що єдине в усвідомленні спільних інтересів, маємо перевиховувати. Тих, хто зневірився – словами підтримки та посильною допомогою, а тих, хто зарвався – буквою закону та невідворотною відповідальністю.
Ключове питання – забезпечення недоторканності приватної власності, як наріжної основи приватної ініціативи. Доки ми не захистимо і на рівні закону, і практично всі форми приватної власності (на засоби виробництва, землю, робочу силу, товари, нерухомість, цінні папери, гроші, інтелектуальний продукт тощо), доти ми коритимемось "тіньовому легіону". А країною після кожних президентських чи парламентських виборів кочуватиме "орда переможців", яка присвоюватиме бізнес та власність "переможених".
Тож найперше, що ми повинні вимагати від влади, це – надання привілейованого стану приватній ініціативі. Причому не тільки як способу забезпечення існування, але і як дієвому інструменту формування конкурентного середовища, без якого суспільний розвиток перетворюється на стагнацію, а боротьба з корупцією – на фікцію. Для цього потрібні прозорі податки, обмеження чиновницького диктату, реальні антикорупційні дії, забезпечення рівних для всіх суб'єктів господарювання правил гри.
І хіба це не об'єднавчі ідеї для всієї країни?! Якщо це так, то маємо змусити замовкнути політиків, які галасливо стверджують, що країна перебуває на грані розколу. І надати владу політикам, які, нарешті, здійснять реформи і з'єднають країну на прагматичній основі. Бо кінцева мета реформ, це – добробут кожної української сім'ї та впевнений поступ всієї України.
І далі буде...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
