Наша історія – неподільна
Я продовжую розвивати тему "Українського кредо" (http://www.yekhanurov.info/ua/works/politic/id629/).
Сьогодні хотів би висловити свою позицію щодо питання, яке продовжує розділяти українске суспільство – вивчення нашої історії.
Українська історія має світлі і трагічні сторінки. Ми цінуємо перші і пам'ятаємо про другі, не намагаючись перекреслити одне іншим Ми маємо різне сприйняття минулого, проте кожен є вільним у тому, щоб брати з нього будь що корисне для побудови спільного майбутнього.
Українська історія – невивчена історія. Ми "гортаємо сторінки" минулого, пропускаючи цілі епохи. Ми даємо оцінки подіям, опираючись на політико-ідеологічні концепти – часто чужі. Ми з'ясовуємо політичні стосунки, жонглюючи історичними фактами, подіями та особистостями. Ми охоче піддаємось спокусі бачити тільки героїку і пафос у минулому, або – тільки невдачі і поразки. Тому не будучи фаталістами, мусимо не стати фанатами будь-якої точки зору.
Часто можна почути, що історія українського народу – це історія бездержавного народу. Оцінка попередніх спроб державотворення екстраполюється на сучасну ситуацію, з чого робиться висновок про державну неспроможність українців. Між тим, українська історія – це історія шляху до держави, шляху тисячолітнього, складного та звивистого. Але – успішного. І тому для нас надзвичайно важливим є, не лише прийняти його неоднозначність, а й вписати в літопис свою яскраву сторінку.
Однак наша історія не обмежена боротьбою за державність в минулому. Так само, як не обмежується державотворенням наше сьогодення. Українська історія – це ще й історія суспільства. Це історія пошуку компромісу та єдності, історія подолання фобій, зрад, залежностей і – прощення минулих образ один одному.
Наша історія творилась і твориться не тільки на українській етнічній території, не тільки в кордонах сучасної України. Відтак, українська історія – частина світової історії. Інакше й не могло бути. Наше географічне положення обумовило те, що на території України часто вирішувались глобальні проблеми. Причому, вирішувались за допомогою найжорстокішого засобу – війни. Однак, сама Україна в цих процесах була "майданчиком з'ясування стосунків", об'єктом реалізації геополітичних концепцій.
І саме це призвело до того, що ми так по різному бачимо минуле, даємо полярні оцінки історичним фактам і процесам. Але сьогодні український народ заявив про власну суб'єктність, про своє осібне місце у світі, про намір побудувати успішну, процвітаючу і красиву країну. А це вимагає від нас відповідального ставлення до минулого.
Так, ми мали світлі й трагічні сторінки, героїчні і ганебні – як і будь-який народ. І, як всі народи, що сьогодні будують своє майбутнє в злагоді і порозумінні, мусимо чесно сказати: ми шануємо подвиги всіх героїв – навіть якщо по різному до них ставимось, і ми пам'ятаємо про трагедії і помилки. Але майбутнє будуємо разом, виходячи з того, що нас об'єднує, не дозволяючи повторитись тому, що розводило нас по різні сторони барикад.
Українці – різні. Українська історія – складна і неоднозначна. Але це наша спільна історія. Тому, що привела нас до спільного сьогодення і тому, що тільки її продовження дозволяє будувати нам спільне і щасливе майбутнє.
