Національні інтереси – в основу зовнішньої політики
У продовження теми "Українського кредо" (http://www.yekhanurov.info/ua/works/politic/id629/)...
У побудові своєї зовнішньої політики ми повинні виходити виключно з національних інтересів. Нашими партнерами та союзниками є всі держави та народи, які з повагою ставляться до нашого прагнення самостійно визначати свій шлях та практично підтверджують свою налаштованість на взаємовигідну співпрацю.
Зовнішня політика впродовж історії Незалежної України була (і є) одним з головних чинників, що вносив розбрат в український дім. Куди рухатись? На Захід, чи на Схід? В Європейську спільноту, чи в "Русский мир"? В НАТО, чи в ОДКБ?
Загальноприйнятим є твердження, що зовнішня політика є продовженням внутрішньої. В українській ситуації акценти дещо інші. Зовнішня політика здебільшого стає аргументом у веденні внутрішньополітичної дискусії та інструментом збагачення купки можновладців. Зовнішньополітичними гаслами часто-густо промивають мозок своєму виборцю та прикривають торгівлю національним суверенітетом. А у закордонних партнерів, тим часом, паморочиться голова від наших кульбітів і накопичується втома від України.
В світі є багато країн, де внутрішні протиріччя чи не глибші, ніж українські. Причому, мова йде не про якісь екзотичні держави, а про цілком благополучні в нашому розумінні Іспанію та Італію, Туреччину та Ізраїль. Але всі ці країни, попри певні внутрішні проблеми, мають єдину зовнішню політику, яка не зазнає різких змін з приходом до влади нової групи політиків.
Шлях до формування єдиної і послідовної зовнішньої політики пролягає через визначення національних інтересів. Тільки так можна добитись, щоб Україна була однаково зрозумілою і на Заході, і на Сході. Ми маємо, в першу чергу, самі собі відповісти на питання: "Якою ми бачимо свою країну?" А свою відповідь: "Конкурентоспроможною, правовою, соціальною, сталий поступ якої грунтується на приватній ініціативі та гарантує високий рівень захисту прав і свобод людини" донести до влади. Причому не як побажання, а як директиву до впровадження. І тоді наша зовнішньополітична невизначеність відійде у минуле, а наші метання між сходом і заходом припиняться.
Отже, головною цінністю нашої зовнішньої політики має стати саме ствердження України як конкурентоспроможної та успішної держави, а не долучення до тих чи інших інтеграційних проектів. Тоді такі поняття як "українська вигода", "український інтерес", "українська позиція" стануть настановами, якими керуватиметься наша держава на міжнародній арені.
За такого підходу всі суб'єкти міжнародної політики матимуть для нас рівний статус. А наше ставлення до них визначатиметься зрозумілими прагматичними критеріями. Якщо хтось декларує партнерство, що підтверджується відкритістю ринків, взаємовигідною торгівлею та кооперацією, значить він – друг. Якщо ж відчуваємо диктат та шантаж, ідеологічні диверсії та зазіхання на нашу територіальну цілісність, то, як то кажуть, боронь Боже від таких партнерів.
