В Грузії – реформи, в Білорусі – криза, в Україні – застій.
Грузинське реформаторське чудо і економічна криза в Білорусі – знакові явища для пострадянського простору.
Успіх грузинських реформ і проекту країни в цілому означає, що пострадянський спадок, потужний зовнішній опір і "місцева специфіка" – не вирок. За умови політичної волі керівництва країни "покращувати життя вже сьогодні" можна не лише на папері. Саакашвілі, за великим рахунком, нічого нового не придумував. Він насаджує кращі західні зразки організації суспільного і економічного буття. Так, є питання ціни реформ. Платою за них є певні – не зовсім прийнятні з точки зору канонів західної демократії – характеристики режиму. Крім того, наслідком грузинських реформ є тимчасове зростання рівня безробіття та низькі соціальні стандарти. Саме вони опосередковано породжують соціальну базу для опозиції. Але, як це не парадоксально, навіть у цьому сенсі грузинські реформи приносять користь. Адже тепер грузини мають новий виклик – навчитись вести цивілізований діалог між владою та її опонентами.
Потрібно уважно придивитись і до білоруської ситуації. Нинішня економічна криза цілком може бути з часом розцінена, як початок кінця режиму Лукашенка. Але, не знімаючи відповідальності з білоруського президента за відверте нехтування правами людини і демократією, мусимо визнати: роки його керівництва не були цілковито втраченими для країни. Лукашенко реформ не проводив. Але модернізував країну. Білоруським дорогам, міським комунікаціям, чистоті вулиць Україна може тільки заздрити. Але зараз Білорусь має нові виклики. Ресурс командно-адміністративної економіки вичерпано. Щоб рухатись далі, країні потрібні нові методи, нові підходи і нові виконавці. Можливо, саме в цьому і полягає головна причина економічної кризи в сусідній державі.
Я принциповий противник авторитарних тенденцій. Однак, давайте говорити прямо: грузинська влада у відповідь на закиди щодо нехтування демократією може показати економічні й управлінські досягнення. Білоруський режим, об'єктивно кажучи, інфраструктурно підготував країну до нових звершень. Біда тільки в тому, що Лукашенко, схоже, вже не може дати країні новий імпульс. А потужна альтернатива діючому режиму не з'явилась. Але, в будь-якому разі, і Грузія, і Білорусь мають результат. Різний, неоднозначний, суперечливий. Але – результат. А для чого вже півтора року проводиться "збирання повноважень" українською владою? Реформ немає. Модернізації – також. Хіба-що кілька проектів реалізується до Євро-2012. Та й то, до цих проектів забагато питань у громадськості.
Діюча українська влада не здатна виступити провайдером реформ, як це зробила влада грузинська. Бо в реалізації економічних та управлінських змін опирається не на середній бізнес, а на бюрократію та крупний капітал. А, відтак, подібно до білоруської влади, вона перетворюється в гальмо економічного і суспільного розвитку. Перебування нинішніх можновладців у високих кабінетах є просто безсенсовним з точки зору інтересів країни не тільки на фоні Грузії, а, навіть, на фоні Білорусі. Під гаслами стабільності нам пропонують практику застою. Але довго такий стан речей не протримається. Далі – або реформи, як у Грузії, або криза, як у Білорусі.
