ХТО ЧИТАЄ – ТОЙ ПОНАД ЧАСОМ
ІСТОРІЯ і КЛАСИКИ. Класична сучасна сентенція "той, хто читає книжки, керує тим, хто дивиться телевізор" вкотре оживлює думку видатного англійського класика філософії передмодерного часу Френсиса Бекона: друкарство змінило "вигляд і стан світу" у найширшому світоглядовому плані. Йдеться про те, що "друкована" мова у пізньому Середьовіччі стала передвісником творення націй. Світ став різномовним, розмаїтим, а отже, – індивідуалізованим, через що згодом і націоналістичним. Слушно зауважив неосяжний Дмитро Донцов: "З універсалізму Середньовіччя постали національні держави – Англія, Франція, Еспанія. Як реакція проти еспанського універсалізму постала Голландія...". Народна мова стала не просто супутником у творенні цих держав, а їхньою передумовою.
За Бенедиктом Андерсоном, "друкована" мова закладала підґрунтя національного самоусвідомлення щонайменше трьома шляхами: а) творила єдиний простір комунікації, що був начебто нижчий, ніж церковнослов'янська і латинська мови, але вищий, ніж діялектне мовлення; б) друкарство надавало мові стабільности, що згодом виробило для нації образ її традиції і стародавности; в) друкарство творило можливість усе більшій кількості людей самоідентифікуватися, співвідносячи себе з іншими; г) капіталістичне друкарство створило мови-при-владі, себто ті, якими друкують. Годі казати, який це мало вплив на читача, що легко віднаходив себе у рідній мові. За Михайлом Грушевським, "німий ХV вік" (через мізерну кількість дійшлих до нас пам'яток) в Европі став найрізноголосішим і різномовним. Сакральна мова як посередник між людиною та Богом, людиною та владою поволі зникала як основний бар'єр до власного розуміння і пізнання. Створення друкованих мов-при-владі стало основним виявом свободи людини у час західноевропейської доби Відродження, ранній етап якої припадає на кінець ХIV-ХV ст. У цьому контексті концепційною є аналітика мовно-владних і мовно-релігійних процесів від Бенедикта Андерсона: "Дивовижну владу папського престолу в часи його розквіту можна збагнути, лише взявши до уваги роль транс'європейського духовенства, яке володіло письмовою латиною та концепцією світу, яку поділяли практично всі й згідно з якою двомовна інтелігенція, будучи посередником між розмовною мовою і латиною, була тим самим посередником між землею й небесами".
Позаяк всі наші сучасні проблеми закорінені у минуле (без пізнання кореня не збагнути крона), варто оживити нашу історію друкарства. Ще задовго до мітологізованого начебто першодрукаря Івана Федорова (з його догматичним церковнослов'янським пріоритетом) як насаджуваної єдности українця та московита галичанин Степан Дропан подарував Онуфріївському монастиреві у Львові свою львівську друкарню, книг з якої начебто не виявлено. Однак, за твердженням професорки Лідії Коць-Григорчук, палеографічне та лінгвістичне дослідження нещодавно віднайденого у Росії так званого вузькошрифтного Євангелія першої половини ХV ст. дає підставу вважати, що цю працю підготували до друку й уперше видали саме у Львові в першій половині ХV ст. Пам'ятка відображає тогочасну систему української книжної мови, пов'язаної з церковнослов'янською основою та південно-західними діялектизмами з Наддністрянщини, а саме Львівщини. Себто поступ друкарства – це поступ окремого народу, нації. З огляду на це друкована книжка одразу ж зі своїм виникненням та тріюмфом ставала об'єктом заборон та знищення. Вже за 100 років від часу винайдення друкарства, 1559 року, у вирі Реформації і Контрреформації створено так званий "індекс заборонених книг".
СУЧАСНІСТЬ і ПОЛІТИКИ. Сьогочасна війна з україномовною книжкою – це війна з українською нацією. І це не просто видавничий бізнес. Це ті самі процеси глобалізації, що в Середньовіччі називалися універсалізмом, який згодом так успішно знищено народженням націй з їхніми неповторними мовними кодами, а не канонізованими латиною, грекою чи церковнослов'янською. А книжка – це передусім МОВА. Як, зрештою, і нація. Отже, успішність україномовної книжки – це успішність українця як спротиву процесам глобалізації-космополітизму, що так само приречені, як неможливість зуніфікувати ПРИРОДУ. Вона рано чи пізно візьме реванш. За народною мудрістю, виганяй природу через двері – вона повернеться через вікно. Отож, впевнена, ми на порозі нової хвилі знаціоналістичнення світу. Це закон циклічно-спірального розвитку духовних явищ. Шалений спротив цьому у нашій постколоніяльній і постгеноцидній країні, а також у морально здеградованій Европі найяскравіше підтвердження цього. Тож нехай біснуються – "нам своє робить". Історія кричить про нашу перемогу. Слабосилі цього не чують. Бо віддалилися від неї.
Нещодавно у парламенті, всупереч істерикам останнього виплоду совка – партії регіонів та виродженому плебсу – комуністам (що, логічно, стали православними капіталістами) – відбулися парламентські слухання з "Проблем розвитку українського книговидавництва, книгорозповсюдження та перспективи підтримки книгочитання в Україні", а відтак (о, диво!!!!) ухвалено більшістю голосів, попри безглузді контраргументи одіозної пустомелі Герман, "Рекомендації парламентських слухань...". Звісно, це організаційна заслуга передусім профільного комітету Верховної Ради з питань культури і духовности на чолі з В'ячеславом Кириленком та сповна опозиційним його складом. До слова, членства у цьому комітеті не витримала чорнорота Богословська і, на щастя, забралася з цього осердя українського духу.
У "Рекомендаціях" як колективному голосові опозиційних політиків, книговидавців, книготворців та читачів сформульовано основну проблематику: 1. відсутність захисту українського інформпростору та всебічного моніторингу стану книжкового ринку; 2. дискриміноване становище книги українською мовою і свідоме витіснення її іноземними власниками книготоргівельних мереж; 3. неякісна законодавча база, зокрема, щодо оренди відповідними установами; 4. згортання інвестицій у видавничу галузь та внеможливлення кредитувати видавничі проєкти; 5. недостатнє бюджетне фінансування бібліотек для поповнення їхніх фондів україномовною літературою – як наслідок, 95% видань недоступні для читача. Відтак скеровано рекомендації щодо законотворення Верховній Раді, щодо реалізації книгопідтримчої політики Кабінету Міністрів України, Міністерству культури України, Державному комітетові телебачення і радіомовлення України та місцевим органам влади.
Звісно, апелювати до основних руйнівників української книги як української ідентичности у стінах Верховної Ради ритуал неминучий, проте питання української книжки – це насправді питання української чи не української влади. На разі, очевидним є шлях боротьби з неукраїнською чи українофобською владою у вигляді партії регіонів і комуністів як симбіозі україноненависництва та комплексу самозречення.
ІНІЦІЯТИВА та ПЕРСПЕКТИВА.
З огляду на те, що на книжковому ринку України абсолютно переважає книга російськомовна і книга російського виробництва, ми спільно з віце-спікером парламенту Русланом Кошулинським напрацювали законопроєкт "Про внесення змін до Митного тарифу України щодо 5% ввізного мита на книжкову продукцію" та внесення відповідних змін до Бюджетного кодексу. За даними Держкомстату, у 2012 році обсяг імпорту в Україну товарів групи 49 (друкована продукція, періодичні видання або інша продукція поліграфічної промисловості) склав більше 116 млн. доларів. Серед них обсяг імпорту власне книжкової продукції (товарна група 4901 – друковані книги, книжки, брошури тощо) склав майже 39,5 млн. доларів. Більшість загального обсягу імпорту книжкової продукції на суму майже 20 млн. доларів надійшло з Російської Федерації. Це ніщо інше як інтелектуальна окупація.
Врахуймо і те, що інформація Держкомстату висвітлює лише легально завезену в Україну продукцію. Насправді ж домінування російської книжки в Україні набагато ширше, адже обсяги її продажу перевищують обсяги офіційного імпорту в багато разів. Така критична ситуація на ринку зумовлена багатьма чинниками, зокрема, економічними. В Україні, на відміну від багатьох інших держав, в т.ч. Російської Федерації, практично немає дієвої системи підтримки власного книжкового виробництва. При цьому імпорт книжкової продукції наразі здійснюють безкоштовно – за нульовою ставкою.
Вважаємо, що за розміром ставки таке 5% мито повинно мати не заборонний, а заохочувальний характер. При цьому отримані додатково до бюджету кошти пропонуємо цільовим чином спрямувати на підтримку вітчизняного книговиробництва – через закупівлю українських книжок для бібліотечних фондів. Запровадження в дію Закону дозволить збільшити дохідну частину бюджету в частині спеціяльного фонду і відповідно цільовим чином спрямувати ці кошти на закупівлю україномовних книжок українського виробництва для фондів бібліотек.
Розмір додаткових надходжень до Державного бюджету, якщо виходити із бази 2012 року, складатиме 39 500 000 х 0,05 = 1 975 000 доларів США. Тобто ухвалення законопроєкту через запровадження п'ятивідсоткового мита на чужомовну продукцію дозволить додатково залучити та спрямувати на закупівлю українських книжок близько 2 млн. доларів. Враховуючи значний дисбаланс книжкового ринку на користь російськомовної продукції, також вбачаємо за доцільне звільнити від ввізного мита книжкову продукцію українською мовою. Знаємо, що профільний комітет уже підтримав нашу ініціятиву, хоч позитивне голосування цього законопроєкту у сесійній залі примарне. Деякі інтернетні писаки вже сичать від злости, називаючи такий законопроєкт щонайменше "странним". Проте ми не міряємо життя нашої країни власним життям, а понад то думками дурнів, а тою високою українською ідеєю, що візьме гору над поневоленою свідомістю, якщо кожен навчиться визволити передусім себе. І тоді депутатів-націоналістів буде не 37, а 237. А так буде, бо саме з тим істерично воює владна орда і її лібералістичні трубадури (до речі, україноязичні також). Ми ж – понад часом, вони – його баласт.
Крім пропонованих підтримчих економічних чинників, два року тому я започаткувала інтелектуально-мистецький проєкт "Від книги – до мети"", аби популяризувати передусім українську наукову книжку і забезпечити медійний супровід науковцям та митцям, бо саме вони є духовними маяками суспільства. Щомісяця впродовж кінця 2011 року, а відтак у 2012-2013 роках у найбільшій залі Національного університету "Львівська політехніка" відбувається, попри все, торжество української книжки з її, до речі, спраглим розкуповуванням. Львів'яни, а також користувачі он-лайн спільноти не тільки через книжку, але безпосередньо могли спілкуватися і набиратися інтелектуально-духовної сили від таких знакових особистостей, як: Павло Чучка, Ярослав Радевич-Винницький, Михайло Слабошпицький, Станіслав Бондаренко, архиєпископ Ігор Ісіченко, Олег Баган, Юрій Щербак, Євген Дудар, отець Рафаїл Турконяк, Михайло Іллєнко, Андрій Козицький, Петро Кралюк, Богдан Бенюк, Степан Павлюк, що представляв монографію видатного ономаста Михайла Худаша, Мирослав Дочинець, Іван Малкович, Юрій Михальчишин, Олександр Климчук (кижка про геніялього художника Івана Марчука). З вересня будуть нові книжки і нові автори. Нема часу на песимізм. Мала дія притягує велику. Перефразовуючи великого Юрія Іллєнка, скажу: "Врятуймо книжку – вона врятує нас".
Цей допис зроблено з ініціятиви газети "Літературна Україна", в якій він згодом і буде опублікований.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
