Рецензія на монографію ''Англізми і протианглізми: 100 історій слів у соціоконтексті''

Від часу Тараса Шевченка аксіомою є слова "і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь", "бо хто матір забуває, Того Бог карає". Українське суспільство давно перестало усвідомлювати кару Господню за зраду свого, за переступ, за вихваляння всього іноземного. Українські очільники вважають за доречне орієнтуватися на закордонну систему освіти й іншомовні слова та забувають про свою національну самобутність, відриваючи таким способом дитину від її генетичного коріння... Варто нагадати, що сучасник Шевченка, харківський учений Олександр Потебня (уже в науковому стилі) ще в ХІХ ст. наголошував на виборі свого національного слова. У статті "Про націоналізм" академік пояснює, що про запозики "можуть правильно судити ті, що запозичають, а не ті, в кого запозичають; якщо ж останні беруть на себе роль суддів у чужій справі, то судження їх всуціль та повністю бувають конче однобічні. Їхня вимога від запозичальників подібна на те, як би хтось, зваривши каші для себе та для інших, вимагав, щоб ті інші з подяки разом з кашею з'їли і глечик, в якому вона варилася" (Потебня, 1992, с. 120). Ідея про запобігання перед іноземним відома і серед народних висловів, бо пам'ятаю, як мій тато зневажливо казав: "Що заграничне – то величне? Невже так?".

На жаль, зараз існує хибна тенденція захоплюватися недоречними англійськими словами та нехтувати своїми. Проте в історії українського мовознавства завжди існувала проблема балансу між українським та іншомовним словом (не йдеться про ті запозики, які вмотивовані та доречні). Період 20-30-х років ХХ століття – це вироблення теоретичних засад розвитку української науково-технічної термінології, тому всі тогочасні наукові інституції торкалися питання вибору українського чи іншомовного терміна. Наприклад, Степан Риндик (Українська господарська академія в Подєбрадах, Чехія) писав, що інтернаціональна термінологія – це "просто божок, фетиш, якому ми звикли поклонятися, надавши йому святости, що її він не має" (цит. за: Наконечна, с. 9-18, 54-55). Діячі НТШ – Іван Верхратський, Іван Пулюй, Володимир Левицький (Львів, 1873-1939) – також намагалися звільнити науку від "запозиченої, зайшлої термінології і наблизити її до мови народної" (Шелудько, 1928, с. ІХ). Члени Інституту української наукової мови (Київ, 1921-1933) вважали, що термін має бути зрозумілим, доброзвучним та побудованим на національній основі (про це див.: Микитюк, 2023, с. 99-102).

Рівновагу межи своїм та чужим у соціокультурному та політичному аспекті, позамовні та внутрішньомовні причини запозичень крізь призму власної ідентичности відтворює пропоноване дослідження доктора філологічних наук Ірини Фаріон. "Англізми і протианглізми: 100 історій слів у соціоконтексті". Ця монографія є невичерпним джерелом для вивчення української тожсамости та англійської неповторности, бо різні мови – це різний погляд на світ, це різний спосіб мислення. А кожна мова є неповторною цінністю. Водночас рецензована праця доводить, що жодній нації не піде на користь будь-що чуже, а тільки власне добре. Отже, якщо є слово поклик, то навіщо вживати лінк, якщо є знеструмлення, то навіщо нам блекаут.

Монографія зі словником "Англізми і протианглізми: 100 історій слів у соціоконтексті" – це той дороговказ для українців, якого вони потребують, щоб розвиватися, мислити, аналізувати. Позицію, що "українці бояться думати" (Сварник, 2000, с. 512) висловив свого часу Леонід Мосендз. Український письменник та державний діяч зауважує, що саме через небажання думати та аналізувати складно є розповсюджувати "Вістник", який і будив з бездіяльности українців. А великий знавець української мови Борис Антоненко-Давидович впевнений: "Трагедія українців у незнанні самих себе" (Доскоч, 2019), тому варто навчити українців пізнавати себе. Отож думати та пізнавати себе вчить українців монографія "Англізми і протианглізми: 100 історій слів у соціоконтексті".

Ще одна особливість книжки – це те, що вона долає відстань між минулим та майбутнім та присвячена внукам Ірини Фаріон – Еві та Дмитрикові. Вони – найбільше щастя її життя – йдуть до школи та отримують такі лексичні одиниці, які пропонує НУШ: мати свій брендинг (символіку), робити дайджест творів (огляд), даунлодити документ (завантажити), мати зі собою драфт (проєкт, чернетку, план), переходити з одного левелу на інший (рівня), заходити в ZOOM за лінком (покликом), приносити скетчбук (замальовник), отримувати за добре навчання стикери (наліпки, наклейки, етикетки), урок хендмейку (рукоділля, ручної роботи, рукотвору, праці), стояти перед челенджем (викликом). Можна лише знітитися від такого засилля незрозумілих для більшости слів, які абсолютно не збагачують рідної мови, а лише занечищують її.

Праця "Англізми і протианглізми..." виховує характер та дає знання. Про потребу таких моральних чинників говорить Дарія Віконська. Авторка зазначає, що саме недоліки в характері української нації призвели до втрати державности. Її есе "Нація, мистецтво та наука" містить такі рядки: "Енергія й сильна воля без відповідної підстави знання є немов добрі коні, які не мають що тягнути й розбігаються манівцями" (Віконська, 2015, с. 310). Отже, пропонована вам праця не просто дає енергію й сильну волю, вона вчить волею та енергією керувати через знання та характер.

Монографія цілісна та ціннісна щодо побудови.

Розділ "Терміни – фокуси засадничих понять та ідей" – це ключ до розкриття проблеми англіїзації. Терміни нація, націоналізм, ідентичність, глобалізм, інтернаціоналізм, англізм не лише пояснено, а й запропоновано читачам знакові постаті, які долучені до розуміння мовознавчо-політичних понять. Зокрема:

• Мелетій Смотрицький – автор "Граматики слов'янської" (1619 р.), яка понад 200 років слугувала посібником для вивчення церковнослов'янської мови на всіх слов'янських землях;

• Степан Ленкавський – автор "Декалогу ОУН" ("Десять заповідей українського націоналіста", 1929). Серед тих заповідей є злободенні для сучасників: "Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за Неї" (перша заповідь), "Пімсти смерть Великих Лицарів" (п'ята заповідь);

• Олекса Тихий – український дисидент, учитель з Донецька, книжка якого "Мова – народ" є криницею для розуміння мовної свідомости;

• Алла Горська – шістдесятниця, що 1964 року в співавторстві з Панасом Заливахою та іншими митцями створила в корпусі Київського університету вітраж "Шевченко. Мати", який знищила адміністрація університету за вказівкою партійного керівництва;

• Емма Андієвська – авторка 29-ти поетичних збірок, п'яти книжок короткої прози, трьох романів та понад 9000 картин, письменниця, яка, живучи в еміграції, обрала рідну українську мову як мову серця.

Ці постаті лише з одного розділу формують вертикаль, яка додає сили у підкоренні вершин знань.

Розділ монографії про історію запозичень ("Сприйняття запозичень та чужої мови в діахронії") – це дорога нації до української ідеї. Ірина Фаріон починає аналіз англіїзації як явища від "Слова о законі і благодати" Іларіона" та "Повчання Володимира Мономаха своїм дітям" (ХІ століття). На тлі діяхронії доведено, що ні церковнослов'янська, ні польська, ні московська мови не допомогли нам побудувати державу. Ми змогли створили самостійну Україну тільки силою своєї мови.

Розділ "Соціолінгвальний контекст англобарбаризації" містить інформацію про те, чому суспільство ковтнуло цю наживку англійської мови. У той час, коли ми ще не утвердили своєї мови, наш лет вже збиває англіїзація. Для прикладу, в Італії 2023 року прем'єр-міністр Джорджа Мелоні запропонувала законопроєкт, який передбачає штраф 100 тис. доларів за недоречні англізми на місці національних слів, бо сила мови – це насправді сила нації. Натомість у День Конституції, 28 червня 2023 року, Президент України Володимир Зеленський подав до Верховної Ради законопроєкт "Про застосування англійської мови в Україні", де передбачено офіційно закріпити статус англійської мови як однієї з мов міжнародного спілкування в Україні у трьох базових царинах: 1) в офіційно-діловій; 2) в освітній; 3) в культурній.

Отже, українцям спершу насаджували церковнослов'янську, грецьку, латинську, польську, московську мови, тепер англійську. І зазвичай за мовне яничарство ще й платили чи доплачували. Відтак монографія пропонує шукати свої слова серед чималого виру запозик, подекуди абсолютно невмотивованих.

Розділ "Внутрішньомовний контекст англобарбаризації" дає поділ мовосвіту на барабаризми (те, що очужує мову) та запозичення (те, що збагачує) мову, містить опис причин запозичень, таблиці, що допомагають усвідомити текст.

Найбільший за обсягом розділ – це "Англізми та протианглізми: історія слів – історія нації". Унікальність його полягає в аналізові 100 англійських лексичних одиниць, до кожної з яких є національні відповідники, та вміщених 100 графічних зображень англізмів з поданими до них філософськими есе. Неповторність монографії творять шмуцтитули, які налаштовують на сприйняття того чи того матеріялу. А зорові маркери – меч та бавовна – увиразнюють потребу боротьби за свою державу, бо від Тараса Шевченка йде ідея перекувати рало на меч, коли того вимагає війна. Графічну частину монографії та філософування на теми англізмів подала Галина Помилуйко-Недашківська, а етимологію англізмів відшукала колишня студентка Ірини Фаріон – Анна Бордовська.

Аби найлегше сприймати написане, читачам запропоновано словник-показник, подано використані джерела та іменний показник – усе, щоб пошук певного слова був найзручнішим. Це не просто книжка, це мандрівка життям англізмів (та їхніх відповідників) у лексико- семантичному, етимологічному та соціокультурному аспектах, щоб кожен міг знайти свою стежку-доріжку до серцевини українського слова.

Монографія, написана в час війни, часто в період повного знеструмлення України, дозволяє відчути промені світла для українського слова. Недаремно Ірина Фаріон часто розповідає історію про кінорежисера, сценариста Юрія Іллєнка (одна з перших величних операторських робіт – "Тіні забутих предків") та геніяльного актора Івана Миколайчука (Фаріон). Один епізод з життя великих майстрів був знаковим, бо Іван Миколайчук на стіні в помешканні Юрія Іллєнка написав:: "А ти, дзвонарю, дзвони, і не питай, чи буде світанок!".

Монографія Ірини Фаріон про світанок. Світанок український!

ЛІТЕРАТУРА

Потебня О. Мова, національність, денаціоналізація: статті і фрагменти / упорядкування і вступна стаття Ю. Шевельова. Нью-Йорк: Українська вільна академія наук у США, 1992. 156 с.

Наконечна Г. Українська науково-технічна термінологія. Історія і сьогодення. Львів: Кальварія, 1999. 106 с.

Шелудько І. Переднє слово. Шелудько І. Словник технічної термінології. Електротехніка. Київ, 1928. С. VІІІ-ХV.

Микитюк О. Сучасна українська мова: самобутність, система, норма: навчальний посібник. Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2023. 440 с.

Сварник Г. Листи Леоніда Мосендза до Дмитра Донцова за 1931-1934 роки. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Том ССХXХІX. Праці Філологічної секції. Львів, 2000. С. 479-541.

Доскоч В. Антоненко-Давидович: На його похороні було більше кадебістів, аніж друзів. 2019. URL: https://iprosvita.com/antonenko-davydovych-na-joho-pokhoroni-bulo-bilshe-kadebistiv-anizh-druziv/ (дата звернення: 26.01.2023).

Віконська Д. Ars Longa...: Літературознавство. Мистецтвознавство. Культурологія. Есеї. Львів: Піраміда, 2015, 352 с.

Фаріон І. Велич особистості. Іван Миколайчук. 15.06.1941-3.08.1987. 2016. URL: https://www.youtube. com/watch?v=GuLctHmz3ic&t=18s (дата звернення: 26.01.2023).

Оксана Микитюк,

доцент катедри української мови

НУ "Львівська політехніка

Книжку можна придбати тут: https://svichado.com/novynky/anglizmi-i-protianglizmi

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.