28 жовтня 2013, 01:21

ДОРОГА ДО ШЕВЧЕНКА

Шевченкова магія не покидає українців, попри товщу часу (200 років), попри тривалість колонізації нашого краю, попри голодомори, репресії і терори, попри вимитість українських смислів із нашої теперішньої держави, попри торжество комуно-регіонального хама і бандюка в політиці, попри видиме споживацтво загалу, попри глобалістично-інтернаціональні ідеологічні випари у щілинах мозгу "чєлавєкав" на противагу до міцних, неповторних національних організмів.

До НЬОГО, пори все, внутрішньо рве, несе, кличе і тягне. Найкраще це пояснив Дмитро Донцов:

"Бундючному чужому протиставив величне й потужне своє.

Вказав охлялим землякам шлях великих націй.

Як метеор, пролетів він над нашою Елладою, не лишаючи наступника, бо генії не мають їх. Бо був фанатиком в добу безвір'я, патетиком – в добу буйного інтелектуалізму, аскетом – в добу матеріялізму.

Пригадав забуту правду, що не розніжений ліричний гуманізм є мірилом наших чеснот, а сила духу, вища за дочасне щастя і "благоденствіє".

Що не безсилим квилінням, лише "вогнем кривавим, пламенним мечем нарізана на людських душах" повинна бути наша Правда.

Хотів, щоб вогонь його слова перемінився в справжній вогонь, в якім спопеліла б не лише срамотня дійсність, а й наша розщеплена душа, наше "згниле серце", яке не важиться піднятися на зло. [...]

Був голосом вопіющого в пустині, був пророком, світочем, що світив і горів, голосом труби архангельської, що будила мертвих з могил...".


Мала за честь знову бути в Черкасах, слухати його земляків, зазирати в їхні очі, набиратися в них сили. Як корінна львів'янка, почувалася полоненою Великої України, як латиняни колись сповна полонились культурою греків. Переповнена зала центрального будинку культури, попри відсутність світла, горіла Шевченковим Духом. Я натомість почувала легкий трепетний страх мовити в тому краю, де народився МІСТИК УКРАЇНСЬКОГО СЛОВА з його відомими висловлюваннями: "Я нічого не хочу – тільки, щоб люди свого не цурались" або "Вірші мої подобалися, можливо, тому тільки, що по-малоросійському написані".. Це було торжество ідеалізму з винятковою його спроможністю повернути українську людину обличчям до сонця її мови, культури, свободи і держави.

Молоді свободівці з червоно-чорними стрічками на одязі сигналізували про цю окремішність і готовність дати відсіч будь-яким провокаціям, що вже звично супроводжують мої зустрічі з українцями по всій країні. На цей раз вже навіть спроб не було, бо ми б їх однаково відбили. Словом, як висловився кандидат у народні депутати з Черкащини пан Микола Булатецький, це була спільна молитва на одному подихові.

Попри ланцюг індивідуальних розмов із багатьма черкасцями, не відпускає мене особлива розмова з однією панею. Вона запитала щось російською мовою. Зал обурився, закликав говорити державною. Я уважно слухала, відчуваючи у російській мові цієї пані якісь дивні для мене злитки шляхетности. Відповіла, звісно, українською. Проте ця пані чомусь вирішила підійти ще по автограф і знову по-російському коротко виповіла свою долю народження українки далеко за межами України, проте саме тепер вона відчула в собі пробуджений український ген, який манив її на цю зустріч. Раптом зі слізьми вона перейшла на українську. Я спонтанно підвелась із крісла – бо це була, мабуть, молитва повернення до українського мовного дому колись викинутої Українки...Небо очей цієї пані не покидає мене, як і її слова про те, що майбутній президент України має бути НАЦІОНАЛЬНО СВІДОМИМ.

Отож найкращий урок, який я отримала у Черкасах, звісно, що філологічний: Шевченкова мова – дорога в національну українську державу, а сам Шевченко – матеріялізація української національної ідеї. Я відчувала, що там, у Черкасах, нас, українців, стало більше.

Опівночі поїхали до Канева, на Тарасову гору. Вночі Шевченкова могила сліпила очі. Можна було дивитись лише в середину себе і відчувати його з неба. Час зупинився. Світло прожекторів гасло перед світлом виписаних на підніжжі пам'ятника слів: "Свою Україну любіть. / Любіть її... Во время люте, / В остатню тяжкую минуту / За неї Господа моліть". Яка я маленька перед ЙОГО великою ЛЮБОВ'Ю!!! Яке щастя, що наш народ заслужив у Господа на цього великого національного пророка.

Машиною повертались до Києва крізь казку Шевченкових пейзажів. По тілу струменіла дивна енергія оновлення, очищення і повстання. Звідкись взялися сльози, що відразу ствердли на план вогненного протистояння антишевченківському поріддю "на нашій, не своїй землі". Як ніколи відчувала його фізичну присутність, духовна ж, наче гілля дерева в рості, наповнювала кожну клітину організму.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Уповноваженому з захисту державної мови України Тарасові Кременю про безпрецедентні дискримінаційні дії щодо депутата Верховної Ради України 7 скликання доктора філологічних наук, професора Ірини Фаріон

З В Е Р Н Е Н Н Я 15 листопада 2023 року я без жодного офіційного пояснення у блискавичний спосіб за підписом ректора НУ Львівської політехніки під тиском міністра освіти і науки О...

МИКОЛА ЄВШАН (Федюшка) – войовничий ідеаліст: воїн і митець

Хто вміє ненавидіти, той вміє й любити... Ворог навчив нас ненавидіти, він примусив нас полюбити Вітчизну. І тому я кажу, що наше вигнання з рідних хат, недоля десятків і сотень тисяч українців була потрібна, аби дати сильну і глибоку підставу ідеї національної боротьби...

Рецензія на монографію ''Англізми і протианглізми: 100 історій слів у соціоконтексті''

Від часу Тараса Шевченка аксіомою є слова "і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь", "бо хто матір забуває, Того Бог карає". Українське суспільство давно перестало усвідомлювати кару Господню за зраду свого, за переступ, за вихваляння всього іноземного...

СВОГО НЕ ЦУРАЙТЕСЬ, І ЧУЖОГО НАУЧАЙТЕСЬ, АБО РІВНОВАГА МЕЖИ СЛОВОМ НАЦІОНАЛЬНИМ ТА ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНИМ Оксана Микитюк. Рецензія на монографію "Англізми і протианглізми: 100 історій слів у соціоконтексті". Автори: Ірина Фаріон, Галина Помилуйко-Недашківська,

Від часу Тараса Шевченка аксіомою є слова "і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь", "бо хто матір забуває, Того Бог карає". Українське суспільство давно перестало усвідомлювати кару Господню за зраду свого, за переступ, за вихваляння всього іноземного...

ВИСТУП ІРИНИ ФАРІОН 9 травня 2024 року на другому засіданні Львівського апеляційного суду у справі незаконного і політично замовного звільнення з Львівської політехніки (стилістично виправлено)

1. Про своє звільнення я довідалася з інформації, розташованої в мережі 15 листопада 2023 року приблизно о 20.00 у середу. Жодних попередніх розмов з керівництвом Політехніки, де пропрацювала 32 роки і жодних конфліктів із будь-ким: чи студентами, чи викладачами, – не мала...

Відкритий лист на підтримку Ірини Фаріон проти її незаконного політично вмотивованого звільнення з НУ ''Львівська політехніка''

Шановне панство! Прошу про підтримку! Незаконне звільнення з політичних мотивів – це повернення в репресії 30-70-х років 20 ст. Це знищення України зсередини...