ЙОГО РОЗСТРІЛЯЛИ У ШЕВЧЕНКОВІ СЛОВА...
Самвела (Сергія) Нігояна розстріляли у Шевченкові слова з "Кавказу": "Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая". Його, вірменина з Дніпропетровщини, родина якого переїхала від війни в Нагорному Карабахові, прошила куля бандита з української землі. Над барикадою, яку сторожував цей одержимий і пасіонарний хлопець, майорів вірменський прапор. Він пішов у своє героїчне безсмертя з маленької і старенької сільської хатини, аби побороти зло, що кублиться у височенних палатах українських можновладців. Від пекучих контрастів між величчю духу та тліном матерії прошиває наскрізь. В очах його батька побачила стільки вселюдського добра, а в рухах пальців безпорадності перед страшним горем, що блискавка власної минущості спопелила миттю. Розумієш, що це дзвони у твою душу – не завше світлу і глибоку.
Є у тому якісь Божі смисли на порозі двохсотлітнього Шевченкового ювілею. Вірменський поет М. Налбандян, будучи Шевченковим сучасником, назвав його "пророком свободи". Вірменин Нігоян і білорус Жизневський вчать українців любити і захищати свою Батьківщину і гинуть за нашу свободу. Українці-перевертні і виродки стріляють у Божі душі синів великих сусідніх народів. Юрія Вербицького закатовують тільки тому, що він патріот-майданівець зі Львова. Гине від беркутівської кулі Роман Сеник зі Львівщини... Невже це знову "час смертохристів" прийшов на нашу багатостраждальну землю? Як вдалося геніяльному Юрієві Щербакові у своїй дилогії "Час смертохристів" і "Велика гра" передбачити нашу новітню українську трагедію? Мабуть, це підсумок пережитого і вербалізованого у майбутнє, що сьогодні розігрується на наших очах і гарцює по наших душах. Бачимо, ЗЛО сильне тільки тоді, коли вербує собі слабких і нещасних на допомогу. Правда і добро перемагають, коли за кожен найменший переступ заплачено і покарано. Ми ж нагромаджуємо стільки непокараних чорних справ, що вони врешті поглинають собою країну...Попри це, наступає пора запалених атлантів, про яких Шевченко писав: "Вогонь запеклих не пече". Розсічено навпіл на вогонь і холод вулицю Грушевського і майдан Незалежности. Чи не про це казав Коновалець: "Сталь кується у вогні. Нація у боротьбі".
Як знайти рівновагу духу і певність сил у цьому "клекоті біди"? Нагадується наша історія – інакше доля нашого народу. Холодний Яр як колиска гайдамацького повстання Коліївщини, що було затоплене в крові московитами і поляками, і майже столітньої давнини Холодноярська республіка (1918-1922 рр.), що також залита кров"ю московським окупантом. Тоді, аби оборонити від чекістських виродків і безбожників Мотронинський монастир, створено загін самооборони із 22 осіб під керівництвом Олекси Чучупака. Потім, у горнилі боротьби, цей загін перетворився на полк із 2-ма тисячами повстанців. А далі Холодноярська республіка нараховувала 15-тисячну селянську повстанську армію. Тільки через внутрішню зраду та підступ чекістів повстанців було знищено. Правда про їхній героїзм щойно тепер стає загальнодоступною: 38 діячів національного визвольного руху, що повстали навіть у в'язниці, знищили 9 лютого 1923 року, решта розстріляли кати ГПУ...Нащадки цих катів тепер у Верховній Раді України, в Уряді, на чолі держави... Дай нам, Господи, спромоги віднаходити в собі сили для захисту наших багатомільйонних "мотронинських монастирів", себто храмів наших душ, що пасіонарно вступили у бій із розрослою ордою "смертохристів".
"І повіє огонь новий з Холодного Яру", – знову пророчить Шевченко.
