ПРО ЇХНЮ ''ПОБЄДУ'' ТА НАШУ СВОБОДУ
1. Минуле – це наш духовний капітал.
Тому від часу реваншу колоніяльних і кримінальних сил в Україні спалахнула ідеологічна війна за трактування цього капіталу і, зрештою, володіння ним як запорукою розвитку чи регресу, як поступу чи занурення у чорну діру совєтського часу. Матеріяльним символом цього є червоний прапор напротивагу до синьо-жовтого – символу державної незалежности, історичним – "велика вітчизняна війна" напротивагу до – "друга світова", позаяк СРСР не був для українців, як і інших поневолених народів, державою, а квазі-державою, чи, метафорично – "імперією зла", що призвела до фізичного знищення і морального виродження мільйонів людей. Є ще вербальний символ українського поневолення – "рускій язик" як найкраще свідчення перемоги росіян над українцями. Логічно, що досі закони про декомунізацію президент не підписав, як свого часу не підписав закону про скасування путінського мовного закону від Ківалова-Колесніченка в. о. президента Турчинов. Це найкращий показник національної незрілости та ментальної кризи українського суспільства. Попри вибух Майдану і тисячі страшних жертв.
2. Деколонізація історичної пам'яти – засадниче гуманітарне завдання науковців та політиків. Науковців – через соціяльно-історичні дослідження, політиків – через написання та ухвалення відповідних законів.
У неминучих умовах жорсткого протистояння двох моделей розвитку України – колоніяльно-кримінальної та соборно-незалежної – маємо за основне інтелектуальне та політичне завдання творити новий дискурс події так званого 9 травня винятково у площині поминання жертв війни та сталінських репресій. У цьому вже особлива заслуга місцевого самоврядування Західної України та значної кількости науковців і політиків по всій Українській Державі. Несподівано ухвалені закони ВР про декомунізацію і досі не підписано, а в країні якісь збоченці розгорнули так звану дискусію про "неевропейськість" проголосованих законів. Думаю, що це замовлення цієї по-ліберальному здеградованої влади, яка налякалась власного поспішного рішення. Раби не здатні на свободу. Звідси дискутують про абсолютне і самоочевидне. Це не зі сфери політики. Це мутована свідомість. Задавнено і пороблено. Сміймося з цього їм у вічі і робімо своє. Свободівці валили лєнінів і звєзду знімали з Верховної Ради, не чекаючи на закони. А відома пєвіца називала це дикунством і казала, що за це, о горе, в Европу не беруть... Бідолашка.
3. Антагонізм історичних ідей – ознака народження нового часу.
Не біймося цього протистояння, що насправді є способом утвердитися як нація, або перетворитися в юрбу без правди про свою історичну долю, яка сповна залежить від трактування минулого і моделювання майбутнього. Антагонізм – це спосіб вишколу власного духового та інтелектуального світу та нарощення політичного досвіду. Жертви війни тодішньої і теперішньої та замордовані сталінськими репресіями кличуть до відплати у різних площинах: у моральній – через молитву за них і власне очищення та ідейне зростання; в інтелектуальній – через неспинну армію дослідників, що виноситиме на поверхню суспільства факти злочинів, які легко і вщент розбиватимуть сфальсифіковане слово-поняття "побєда"; в політичній – через ухвалення закону про заборону комуністичної ідеології як злочинної і притягнення до кримінальної відповідальности її сповідників.
4. Непокаране зло творить наступне зло – генерує. Цей процес генерації можна припинити лише радикальним законодавчим шляхом, що блискуче висловив великий філософ-ідеаліст Гегель: "...не може бути й мови про вибір засобів, гангренозні члени не можна лікувати лавандовою водою. Стан, при якому отрута, вбивство з-за рогу стали звичайною зброєю, неможливо усунути м'якими заходами протидії". Дякуймо цьому стражденному поколінню, з героїзму, жертовности та мук якого постали ми на наші діти – нові воїни незакінченої війни.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
