ДНО МОВИ У ВЕРХАХ ВЛАДИ І НИЗАХ СУСПІЛЬСТВА

Що робить якесь число людей

одним народом?

Передовсім МОВА.

Андрей Шептицький

("Як будувати рідну хату?", 1941)

Епізод 1. Банальний щоденний побут – дзеркало національного характеру і передумова влади. Епізод у львівській майстерні "Діямант" вималював соковиті барви української ментальної кризи і примарної надії на визволення. Без черги поперед мене вривається чоловік сіроніякої зовнішности і запитує: "Ви тут стоїте? Вас вже бачили?". На безглузді запитання відповідаю, що стою, що бачили... Він нетерпляче вовтузиться біля прилавка, витягуючи з якогось засмальцьованого мішечка хрестик. До прилавка підходить працівниця майстерні, якій він одразу втуляє свого хрестика, аби там щось у ньому відремонтували. Пані відповідає, що роботу зроблять на завтра. "Шо завтра... Скільки тої роботи? Я сварщик... раз, два би припаяв...". На цю обурливу тираду "професіонала" пані відповідає, що він не єдиний клієнт у майстерні. Натомість клієнт і далі канючить, аби його хрестик ремонтували вже. Пані не витримує натиску "сварщика" і запитує його прізвище. Він перепитує: "Фамілія?". Пані повторює: "Ні. Прізвище?". "Сварщик", називаючи своє питомо галицьке прізвище Яців (чи щось того типу, даруйте, призабула), спалахує, наче іскри під час зварювання, і видає характерну тираду представника "насєлєнія" України: "Яка різниця "фамілія" чи "прізвище"? – і чомусь, вже дивлячись у мій бік, розпочинає політичну проповідь псевдо-Цицерона: "До чого тут мова? Яка разніца. Треба боротися з корупцією. Я вас впізнав. Це ви, депутати, почали це мовне питання...". Я не встигаю його відразу послати, натомість вклинюється працівниця майстерні: "Без мови нема нації. І криза в державі власне через світогляд таких, як ви, що не бачать різниці між словами "фамілія" і "прізвище". Розумію, дякуючи світлій пані, що найважливіше сказано, виходжу з майстерні, обтрушуючи з себе мертві іскри "сварщика". Ну і дурень. Де б кави класної випити?

Епізод 2. Аби марґіналізувати таких "філософів", пішла у велику політику, де побачила найбільше скупчення дуже малих людей, підтримуваних великою більшістю з абсолютно відсутнім мовним пріоритетом. Словом, коло то зачароване – у цьому і печалька. Попри те, найбільшою нашою перемогою у майданівському парламенті VII скликання стало скасування путінського "мовного" закону Колесніченка-Ківалова у найтяжчі дні лютого 2014 року. За це рішення проголосувало 232 депутати: себто всі з тодішніх опозиційних фракцій ВО "Свободи", ВО "Батьківщини", "Удару", крім двох депутатів – Ірини Луценко і Мустафи Джемілєва, і навіть долучилися до скасування цього путінського закону деякі регіонали... Проте тодішній виконувач обов'язків Президента України О. Турчинов не підписав його до виконання. Свою мотивацію він згодом виклав у листі до Конституційного Суду (вх. 2/2496 від 24.11.2014): "...прийняття Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про засади державної мовної політики" призвело до загострення соціальної напруги та створило умови для політичних спекуляцій". Так Турчинов умотивував свою злуку з"рускім міром". Так частина українського суспільства з колонізованою перевернутою свідомістю прийняла цю колаборантську позицію. А страшного дня, 16 вересня 2014 року, Верховна Рада VII скликання під тиском однотурового маніпулятора Порошенка проголосувала у закритому режимі і в таємному голосуванні за узаконення влади Путіна на окремих територіях Донбасу (закони "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" і "Про недопущення переслідування та покарання осіб – учасників подій на території Донецької та Луганської областей"). Тепер ці антидержавні зміни Порошенко намагається закріпити у Конституції. Не голосувала ТІЛЬКИ фракція ВО "Свобода", демонстративно витягнувши картки. Так почалася відверта капітуляція України перед одвічним і незмінним ворогом Москвою. Крах Майдану ввійшов у свою кульмінацію, що підтвердило згубне і шизофренічне гасло "Єдина країна – Єдіная страна". Гасло плебеїв і боягузів. Гасло маніпуляторів і пристосуванців. Гасло совків. Саме за це все згодом більшість суспільства проголосувала на президентських і парламентських виборах. Прогрес знову змінився повним регресом і контрою під ліберально-шоколадною поливкою.

Епізод 3. Щоб мова титульної нації утверджувалася, – вона має всеохопно діяти у двох царинах: державній і освітній. Через те я запропонувала законопроєкт "Про державну службу" (щодо обов'язкового володіння українською мовою посадовими та службовими особами органів державної влади) від 23.02.2014 року, проте винести його до сесійної зали Верховної Ради тоді не було жодних шансів через відсутність 226 голосів підтримки та повного несприйняття цього законопроєкту на погоджувальній раді, що формує порядок денний сесії ВР. Натомість другу спробу ухвалити цей знаковий закон (N1201) – лакмусовий папірець національного самоусвідомлення нації – зробив мій побратим, нардеп теперішнього VIII скликання, Михайло Головко.

В особливо "оновленій" Верховній Раді 20 травня 2015 року цей закон отримує підтримку лише 152 депутатів (із БПП за лише 61 зі 143, із НФ із 82 за лише 18, із Самопомочі з 30 не голосує 7). Не голосують за цей закон такі перевертні від партії Порошенка: політтехнолог зі Львова партії Порошенка І. Гринів, ставленик регіонала-Димінського, власника каналу ЗІК, Д. Добродомов, горе-"націоналіст" із Львівщини А. Лопушанський, представниця президента у парламенті Ірина Геращенко, львівський олігарх Б. Дубневич, комсомольський діяч, соціяліст Юра Луценко, що у страшну ніч Майдану з 19 на 20 лютого закликав людей до зброї, а сам у час розстрілів Героїв опинився у Львові на якійсь там присязі "Беркуту", "видатна" економістка О. Продан. Якесь ФРІЗ І. В. взагалі проголосувало проти. Серед НФ Яценюка цей закон підтримало лише 18 депутатів, 5 – було проти (О. Дроздик, Л. Денісова, О. Романовський, М. Бурбак, Д. Сторожук); не голосувало 28, серед яких обридлі з екранів ТБ В. Сюмар, Б. Береза, С. Пашинський, Т. Чорновол, М. Княжицький, а також М. Величкович та М. Хміль (обидва зі Львова) та ін.

Партія Садового "Самопоміч" (себто поможи собі сам або "сам, коханий, сам") свою мовну політику означила ще задовго до парламентських виборів. Мер Львова напередодні анексії Криму разом зі своєю бездарною ставленицею, начальницею управління культури м. Львова І. Подоляк, звернувся до львів'ян із закликом спілкуватися російською мовою на знак солідарности з Донецькою, Луганською областями та Кримом...Це підтверджують його окацаплені засоби масової інформації на зразок 24 каналу, а його ж ТРК "Люкс" свого часу організувала на ТБ в новинах якусь хвору психіятриню (мабуть, подругу Березюка), що звинувачувала Ірину Фаріон у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі за розміщення у Львові ситилайтів з "Катериною" Тараса Шевченка з відомими словами: "Кохайтеся чорнобриві, та не з москалями...". Це було ще далекого 2008 року. Путін аплодував від щастя, що нарешті у 2014 році він зібрав рясні плоди москвофільства у бандерівському Львові. Відтак очільник фракції "Самопоміч" у ВР О. Березюк – відомий шаман Садового, психіятр без належної освіти, проте з якимось закордонним папірцем, – непублічно на раді керівників фракцій вимагав від голови ВР Гройсмана (він теж не голосував за українську мову) оголосити керівникові апарату ВР п. Зайчуку догану за те, що питання захисту державного статусу української мови опинилося у порядку денному...Так діють лише підляки і боягузи.

Епізод 4. Освіта – корона буття мови. Через те в ухваленні "Закону про вищу освіту" у липні 2014 року для мене НАЙВАЖЛИВІШОЮ була 49 стаття: Мова викладання у вищих навчальних закладах. У першому читанні депутати проголосували за таке формулювання 49 статті: "Мовою викладання у вищих навчальних закладах є державна мова", як це слушно зазначено у чинному "Законі про освіту", стаття 6. Проте у другому читанні комітет із питань освіти і науки ВР на чолі з подругою Яценюка, типовою лібералкою Л. Гриневич, після битви зі мною проголосував за безглузду компромісну форму: "Мовою викладання у вищих навчальних закладах є державна мова та інші мови відповідно до Конституції України". Такою була поступка депутатам-регіоналам та ін. (О.Б. Шевчуку, В.О. Богуслаєву, І.Ф. Гайдошу, С.Ф. Кальцеву, Г.М. Калетніку, В.Є. Чубу), які вносили правки до цієї статті і вимагали формулювання "Мова викладання у вищих навчальних закладах визначається відповідно до Конституції України та Закону України "Про засади державної мовної політики", тобто відповідно до горезвісного мовного закону Путіна-Колесніченка-Ківалова.

У день голосування законопроєкту на фракції ВО "Свобода" ми ухвалили рішення поставити цю правку на підтвердження – і здобули доленосну перемогу: 226 голосів. Переможно зосталося формулювання у першому читанні: "Мовою викладання у вищих навчальних закладах є державна мова". Після цього депутатка від Удару І. Геращенко стрімголов бігла до Турчинова з вимогою переголосувати цю правку, але, на щастя, все зосталося ПО-НАШОМУ, ПО-УКРАЇНСЬКОМУ, а не по-плебейському.

Проте мовна небезпека у цьому законі не минула. З ініціятиви цієї ж Л. Гриневич у законопроєкт, зокрема статтю 46, вноситься безпрецедентно згубне доповнення з умов ЗНО про можливість написання вступних тестів мовами національних меншин (пункти 11, 12). Нам не вдалося завалити цю зневажливу правку через організовану маніпуляцію з голосуванням від Турчинова, Гриневич та ударівцями. Тепер за бажанням випускник, якщо він вчився у школі з недержавною мовою (це, до речі, моє законотворче обмеження), має право тестуватися цією мовою, що цілком суперечить 10 статті Конституції і здоровому глуздові. Чи будуть Ваші діти при вступі до польського, чеського, німецького вишу тестуватися укрмовою? Гриневич і компанія називають це демократією, я називаю це знищенням права титульної нації і нівеляцією обов'язку чужинця знати державну мову.

Ще одна загроза цього розпіяреного закону. Під час внесення правок у новий Закон "Про вищу освіту" я, як голова підкомітету з питань вищої освіти, щоб унеможливити втручання кожного наступного неадекватного міністра освіти від руйнування гуманітарного складника у негуманітарних вишах, пропонувала правку такого змісту: "Державний стандарт містить перелік спеціальних дисциплін державотворчого значення (українська мова, історія України, етнографія України) та обсяг кредитів для їхнього вивчення". І отримала такий висновок комітету про відхилення цієї правки: "Визначення змісту стандартів не є предметом регулювання Закону. Встановлення у стандартах переліку навчальних дисциплін суперечить принципу автономії ВНЗ та стандартам Європейського простору вищої освіти" (с. Проєкту Закону 92-93). Звісно, без коментарів. Ліва ліберастія, як кажуть студенти, "рулить".

Логічно, що так званий "майданівський" міністр освіти Квіт видав Наказ N1392 від 25.11.2014 з такою промовистою назвою "Про визнання таким, що втратив чинність, наказ Міністерства освіти і науки України від 09.07.2009 N642", у якому йшлося про обов'язковість викладання у негуманітарних вишах української мови, історії України, культури. Для цього навіть вигадано безглузде обґрунтування: новоухвалений Верховною Радою VII скликання Закон "Про вищу освіту" від 01.07.2014 N1556-VII, в якому начебто не прописано нормативних гуманітарних дисциплін. Увага!!!! Саме мені не дали цього зробити через ту саму тупу мотивацію і кількісну перевагу блазнів у комітеті і ВР. Проте зазначений закон не має жодного стосунку до визначення нормативної складової, позаяк її преспокійно можна визначити окремим міністерським наказом або ж попросту виконувати уже чинний від 2009 р. Квіт просто бреше.

Епізод 5. Упродовж двох років нашої, свободівської парламентської діяльности (2012-2014 рр.) питання мови для нас було визначальним, бо це не політика, а наш світогляд і стиль життя. Ми не кацапимо ніколи і ніде. Тому вперше за всю історію новітнього українського парламентаризму змусили у парламенті не КАЦАПИТИ тодішню так звану опозицію в образах партій "Батьківщина" і "Удар". Вони корчилися у тяжких муках від того, що перебували під нашим постійним мовним тиском і голосним криком у парламенті "Українська". Регіонали і комуністи саме через це нарекли нас "фашистами". Можна тільки уявити, яку полегшу відчули тепер ці хруні у ВР, що нема їм кому закрити кацапські писки...Проте ми нічого не втратили. Хіба набули внутрішньої свободи і певности своїх дій. Натомість вони, холуї, давно втратили обличчя вільної і самодостатньої нації. Нагадаю, що я була першим депутатом в історії українського парламенту, який змусив на комітеті з питань освіти і науки перекладати мені державною мовою окупаційне варнякання комуніста Зубчевського, якого за це я публічно назвала "виродком" (лютий 2013 року). Воно потрактувало це як образу і подало на мене до суду. Львівський суд Шевченківського району 24 вересня 2013 року, у передмайданний час присудив мені сплатити цьому комуністичному дегенератові 20 тисяч за моральну образу, хоч воно просило 200 тисяч і мало намір скерувати їх на розвиток російськомовних шкіл. Я і не знала, що слово "виродок" в оцінці комуняки коштує 200 тисяч, а в оцінці недолугого львівського суду – 20. Яка жалюгідна інфляція...

Звісно, події Майдану і передусім ВО "Свобода" як політична сила під час свого перебування у великій політиці хоч на короткий час, але змінили плин суспільного життя. Комуняка не побачив моїх 20 тисяч, а ми вже, завдяки передусім свободівським зусиллям, не бачимо їх у парламенті. На ту пору ми блискуче виконали свою місію знищення комуністичної орди у законодавчому органі. Саме ми з віце-спікером парламенту Русланом Кошулинським були ініціяторами повалення огидної звєзди з куполу Верховної Ради, як, зрештою, саме свободівці, передусім Ігор Мірошниченко, ініціювали масове повалення лєнінів по всій країні. Правда, одна розпіярена пєвіца під час майдану назвала це варварством і дикунством...Добру подругу мав Льовочкін – активну русифікаторку Галичини разом зі своїм кацапомовним радіо "Наше радіо" і втіленням розкольницьких ідей між суспільством і політиками... Ця пєвіца з дуру навіть попхалася до Донецька миритися з головорізом і виродком Захарченком, наголошуючи на внутрішньому джерелі теперішньої війни...

Епізод 6. Після нахабного і прогнозованого непідписання скасованого мовного путінського закону зоставався єдиний законний і парламентський шлях захисту нашої мови, а отже, нашої національної ідеї: зініціювати подання до Конституційного Суду щодо невідповідності Конституції України (неконституційності) Закону України "Про засади державної мовної політики" від 3 липня 2012 року N5029-VI, що ми і зробили разом із моїм партійним побратимом нардепом Олегом Бондарчуком. Тоді, в червні 2014 року, ще були ілюзії щодо змін складу суддів цієї здискредитованої установи. Вдалось назбирати 57 підписів за необхідних 45: це всі 37 народних депутатів від ВО "Свобода" і решта від ВО "Батьківщина". Жодного ударівця. Вони категорично відмовилися підтримувати цю ініціятиву. Подання датоване 7-им липня 2014 роком.

Як зазначило одне з джерел, "Відповідно до вимог ст. 57 Закону України "Про Конституційний Суд України", провадження в цій справі мало завершитися ще до лютого 2015 року, але сталося диво: судді Конституційного Суду вирішили порушити закон, аби хоч такою ціною не допустити скасування цього "творіння" і за розгляд по суті ніхто навіть не збирався братися, та й схоже не збирається. Злі язики кажуть, що причетні до такого свинства не хто інший, як ті самі судді, які свого часу ухвалили рішення, що вможливили Януковичу узурпувати владу. Та сама команда, на чолі якої нинішній Голова КСУ Юрій Баулін. Ще подейкують, що ініціятива такого ганебного беззаконня належить не тільки самим суддям, а її ниточки тягнуться кудись до стін Адміністрації Президента, де або не дуже хочуть піднімати нову хвилю мовних дискусій, або просто дуже не хочуть скасовувати закон "Ка-Ка" http://tyzhden.ua/Society/137900/PrintView (даруйте, помилки у цитаті виправила).

Абсолютну правду відкрив сам Баулін. Під тиском пікету біля стін КС 18 червня 2015 року голова КС на брифінгу заявив, що "не розглядатиме подання народних депутатів щодо "мовного" закону Колесніченка-Ківалова, поки Верховна Рада та Президент не визначаться щодо нього". Хіба можна йому доводити, що Верховна Рада 232 голосами скасувала цей путінський закон 23 лютого 2014 року, себто ВИЗНАЧИЛАСЯ. Годі говорити про юридичне божевілля цієї заяви – у нас значна частина країни не здатна усвідомити визначальної ролі МОВИ у розвиткові незалежної держави. Саме звідси такі судді і такі президенти.

Епізод 7. Чи треба ще чогось позитивного чекати від Порошенка в утвердженні статусу української мови, як цього "хоче" правовий нігіліст Баулін? Ось воно, правдиве мовне обличчя однотурового обранця:

А. Підтримав мовний закон Путіна під прізвиськами українофобів Ківалова-Колесніченка, бо першим почав маркувати свої кондитерські вироби мовою окупанта.

Б. Вперше в історії Української Держави під час інавгурації у стінах парламенту при святому Пересопницькому Євангелії звернувся до українців мовою окупанта.

В. Вперше в новітній історії під час новорічного привітання у час страшної війни України з Росією, яку він називає АТО, "вітав" українців мовою окупанта.

Г. Вперше запропонував особливо підступний спосіб знищення державного статусу української мови через внесення до парламенту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (вих. N1-1/488 від 2 липня 2014 року). Відповідно до цього закону, запропонував внести зміни до 143 статті Конституції України, які полягають у праві місцевих органів влади змінювати статус мови з особливим виокремленням у цьому російської мови (і це у час розпалу війни з Росією!): "Стаття 143. Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи вирішують питання місцевого самоврядування, віднесені законом до їх компетенції.

Сільські, селищні, міські, районні, обласні ради можуть у порядку, визначеному законом, надавати в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці статус спеціальної російській мові, іншим мовам національних меншин України".

Д. Таким способом Президент намагається задовольнити присутність Путіна на Донбасі, позаяк саме під його тиском Верховна Рада VII скликання (крім ВО "Свободи") проголосувала за Закон України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей", де в 4 статті сказано: "Держава гарантує відповідно до Закону України "Про засади державної мовної політики" право мовного самовизначення кожного жителя в окремих районах Донецької та Луганської областей щодо мови, яку вважає рідною, вибору мови спілкування, вільного користування російською та будь-якою іншою мовою у суспільному та приватному житті, вивчення і підтримки російської та будь-якої іншої мови..." (16 вересня 2014 року). Про українську мову там жодного слова.

То що ми, властиво, хочемо від раба Бауліна з Луганська, який знайшов собі рівнозначного Януковичу хазяїна? Цей горе-Суд нещодавно миттєво визнав законними готові до внесення зміни до Конституції про особливий статус Донбасу, себто визнання влади Путіна на окупованих територіях...Це власноручне введення у тіло України смертельної ракової пухлини. Все логічно. Не сумніваюся: саме адміністрація Порошенка з російським філологом Ложкіним на чолі дала вказівку за будь-яку ціну не розглядати подання 57 депутатів, понад то у Раді VIII скликання так вільно дихається без єдиних реальних захисників української мови – ВО "Свобода". Та й Фаріон нарешті усунуто звідти руками брутальних наклепів, бруду, маніпуляцій... Є хіба всякі гапки та наємки, що тільки про збільшення зарплати і думають. "Какая разніца какой язик", – кричать надривно плебеї з усіх олігархічних каналів ТБ. Та ще й відмаз вигадали: "Ані ваюют". От тому і воюєте, що вбили мову в Криму та на Донбасі. Тупість та несвідомість не здатна причини з наслідком поміняти місцями. То задавнене і глибоке. Але і то переживем. Однаково переможемо вас нашим УКРАЇНСЬКИМ СЛОВОМ.

Епізод 8. Нещодавно разом зі своєю подругою Наталею Яровою – свободівкою з Чикаго і нашими донечками Софійками – приїхали до Києва, аби молитовно побути з Героями Небесної Сотні на відомій алеї (кожен п'ятий тут наш побратим-свободівець). Понад то, Наталя зорганізовувала поважну матеріяльну допомогу Майданові і дуже хотіла побачити ці місця, від яких тривалий час у далекій Америці через телевізор не відривала сплаканих очей... Необачно відійшли від наших дівчаток. Відразу ж до моєї доньки підійшла особа з синьо-жовтими стрічками у руках і російською мовою запропонувала їх купити. Моя донька здивовано попросила: "Говоріть до мене державною мовою". У відповідь почула: "Фашизм процвєтаєт". Я не встигла кадик вирвати цьому падлові...Рано чи пізно вирву, як виривають тисячі мої побратимів на війні з москалотою і перевертнями на Сході. Переді мною знову постала картина парламентської зали у 2012-2014 роках, де на нашу голосну вимогу "Українська" регіональне і комуняцьке падло кричало: "Фашисти". А ліберастія мовчала. Жодне не підтримувало нашого голосу МОВИ-КРОВИ!!! Тепер маємо землю, заюшену кров'ю наших Героїв, – і лукавого ошуканця президента, що віднайшов свій спосіб зґвалтувати українську державність через убивчі зміни до Конституції... Янукович подивляє його винахідливість.

Все повернулося на кола свої. Мав рацію Микола Хвильовий, коли казав, що революція, як той вир, що крутнув усе – і все старе знову поставив на своє місце. А після революції, за Оленою Телігою, розпочався період "партачів життя". Отож ми знову готові до боротьби за наше Єство – МОВУ і Українську Державу. І якщо ми фашисти, то fascio – це в'язка хмизу, чи мітла, якою з країни треба вимести всіляку кацапську і холуйську нечисть. Залюбки.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.