МОВА ЯК ІНСТРУМЕНТ ОКУПАЦІЇ та ДЕОКУПАЦІЇ
(з виступу в Конституційному Суді у справі неконституційности так званого "мовного закону КК" 13 грудня 2016 року)
1. Термінологічно-поняттєвий апарат Закону КК.
Визначте значення слів, і ви звільнете людство від половини його помилок (Рене Декарт).
1.1. Назва Закону "Про засади державної мовної політики" суперечить чітко виписаному формулюванню Ст. 10 "Застосування мов в Україні...", що вказує на практичне функціювання мов, тоді як лексема засада – багатозначна: 1) основа чогось, 2) вихідне, головне положення, принцип, 3) спосіб, метод здійснення чого-небудь [СУМ, 3, с. 300-301]. Відомо, що термін – це однозначність і вичерпність. Натомість терміносполука "мовна політика" – це заходи держави щодо розв'язання питань розвитку мови в суспільстві, тоді як закон - "це встановлене найвищим органом державної влади загальнообов'язкове правило, яке має найвищу юридичну силу" [СУМ, 3, с. 154].
1.2. Ст. 10 Конституції України оперує такими основними соціолінгвістичними термінами: державна мова, мови національних меншин, мови міжнародного спілкування; у ст. 53: рідна мова. Натомість у Законі КК маємо нагромадження з десятка квазітермінів: мовна група, мовна меншина, регіональна мовна група, регіональна мова або мова меншини, мови національних меншин. Очевидно, надмір і безсенсовність цих словосполук вжито з єдиною метою – надати особливих преференцій лише одній мові – російській, яку в проєкті цього Закону було вжито понад 40 разів, а зараз – 7 разів. Всі ці понад 40 разів використання лінгвономена російська мова в ухваленому законі заступлено абсолютно невідповідним до нашої мовно-політичної ситуації терміном регіональна мова або складеним терміном регіональна мова або мова меншини, якого не знає ні наша Конституція, ні навіть Хартія, що покликана захистити винятково загрожені мови. Отже, що це за словосполука, яку не відображає текст Конституції?
Англійська словосполука regional or minority languages, вжита в Хартії, означає місцеву мову (regional: обласний, місцевий, регіональний, районний) та меншинну, себто таку, що в меншій кількості (minority: 1) меншість, менша частина, 2) національна меншість, 3) неповноліття [АРС 1981, с. 621]). Отже, російська мова жодним чином не потрапляє під цю дефініцію: бо вона ні не місцева, а привнесена винятково через окупацію України, починаючи з перших військових гарнізонів 1658 року, ні не в меншості, що підтверджує російсько-українська війна 2014-2016 рр. на тих теренах Луганської, Донецької областей та Криму, де ця мова абсолютно переважає. Крім того, відповідно до територіяльно-адміністративного устрою, ми не маємо регіонів, а маємо області, райони, міста, селища і села.
Постає запитання: яка потреба в термінах, що не відображають наших соціолінгвальних відносин? Вони не просто суперечать Конституції, а є невідповідними за суттю.
Отже, правовий статус мов в Україні може бути визначений лише через терміни, використані в Конституції: державна мова, мови національних меншин, мови міжнародного спілкування, рідна мова.
1.3. Абсолютно неприйнятну дефініцію викликає термін "рідна мова – перша мова, якою особа оволоділа в ранньому дитинстві", що відразу ж заперечено цим же Законом ст. 3, п. 1 "Право мовного самовизначення": "Кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною". Етимологічно рідний походить від рід, невід'ємна умова якого – це спадковість та зв'язок поколінь як основа окремого народу, нації. Звідси саме рідна мова – передумова національної ідентичности. Нагадаю Айнштайна, який наголошував, що поняття науки виростають зі значень слів: етимон атрибутива рідний – рід. В українській соціолінгвальній атмосфері системного знищення української мови діти далеко не завжди могли чути від своїх батьків їхню рідну мову. Саме мова колонізатора, зокрема російська, ставала засобом пристосування до імперсько-колоніяльних обставин, творячи з батьків мимовільних або злорадних жертв російськомовного тиску, а відтак згодом через повернення в питомий культурний простір діти віднаходили реально рідну чи свою природну мову. Натомість природна чи прирожденна мова – наскрізний термін діяхронної соціолінгвістики. Правдиві терміни і закони виростають винятково з питомої традиції народу, а не механічно чи маніпуляційно запозичуються і примусово йому накидаються.
2. Історико-філологічний контекст проблеми.
2.1. Відповідно до цього закону так звану регіональну мову (розумій російську) запроваджено в усі царини суспільного життя: в діловодство (ст. 10, п. 1; ст. 11, 12, п. 5), у судочинство (ст. 14-17), в економічну та міжнародну діяльність (ст. 18, п. 1, 3), в освіту, науку, інформатику та культуру (ст. 20-23), у сферу інформації та зв'язку (ст. 24), у рекламу та маркування товарів (ст. 26) та апогеєм заперечення 10 ст. Конституції України про державний статус української мови є Стаття 6, п. 3 "Обов'язковість застосування державної мови чи сприяння її використанню у тій чи іншій сфері суспільного життя не повинні тлумачитися як заперечення або применшення права на користування регіональними мовами та іншими регіональними мовами або мовами меншин у відповідній сфері та на території поширення", що є абсолютно оберненим трактуванням положення з преамбули Хартії: "охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх".
2.2. Постає запитання, чому вся увага закону зосереджена винятково довкола російської мови, хоча для годиться названо 18 мов (в Хартії – 13), серед яких і відсутня в українському просторі русинська мова, що не має ні фонетичної, ні лексико-семантичної, ні граматичної окремої системи і є одним із південно-західних діялектів української мови?
Отож російська мова має виняткові преференції через цей закон, з огляду на такі історичні імперсько-колонізаційні обставини: а) загарбництво, репресії, Голодомор як геноцид, б) сплановану і вимушену міграцію, в) змішані шлюби, г) політику "обміну" спеціялістами, ґ) спотворення факту національности, д) заборону мови чи її часткове обмеження в сотнях офіційних указів, е) заборону мови чужою церквою Московського патріярхату, є) приниження її статусу та престижу, ж) антинаукове оголошення її неприродною та неавтохтонною, з) асимілювання її з російською на всіх мовних структурних рівнях, зокрема через Правопис 1933 року, и) вилучення з освітньо-культурного та наукового процесів – натомість максимально задіяно фінансові та статусні привілеї для мови окупанта – російської.
Звідси висновок: основна функція мови НЕ комунікативна, а політично-націєтвірна. Відтак утвердження української мови – це визначальна умова самостійної національної Української Держави, натомість звуження її функцій на користь російської – це подальша окупація України Росією і знищення її як самостійної держави. З огляду на перепис населення 2001 року, 6 мільйонів українців не визнали за рідну мову українську або визнали її другою після російської. Найбільше таких зосереджено в Донецькій області – 420 416 осіб, що становить 15.34% загальної чисельности українців, у Луганській – 176 174 особи (11.97%) та в АР Крим – 120 102 особи (24.40%). Саме через те і саме винятково там зараз триває московсько-українська війна (а не АТО) у своїй гарячій фазі, хоч ця війна має свої мовні вияви по всій країні. Саме російська мова в Україні стала підставою для Путіна захищати її носіїв.
2.3. Цей закон брутально втручається в антропонімний український простір, що є визначальною ідентифікаційною ознакою кожної нації: Ст. 28. Мова імен громадян України: "Кожен громадянин України має право використовувати своє прізвище та ім'я (по батькові) рідною мовою згідно із традиціями цієї мови, а також право на їх офіційне визнання. При використанні цього права запис прізвища та імені (по батькові) в паспорті громадянина України, паспорті громадянина України для виїзду за кордон та інших офіційних документах виконується у транскрипції з української, російської або іншої мови за вибором громадянина".
По-перше, це цілком суперечить українській фонетичній традиції передавати антропоніми, що кодифікує чинний Український правопис у частині "Фонетичні правила правопису слов'янських прізвищ" та "Правопис слів іншомовного походження", через що ми маємо дивні прізвищеві засимільовані покручі на зразок Калєтнік замість Калетник, Колєсніченко замість Колесниченко, Вдовіченко замість Вдовиченко, Віннік замість Вінник або Винник залежно від кореневого етимона віно чи вино [УП 2007, с. 131-135, 118-125].
По-друге, на якій підставі транскрибування має взоруватися на російську мову, якщо чинна Постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 року N55 "Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею", що подає транслітерування антропонімів без російського посередництва.
3. Ні Конституція, ні Хартія не пов'язує функціювання так званої регіональної мови з певним відсотком її носіїв у загальному складі населення відповідної адміністративно-територіяльної одиниці і не передбачає ухвалення рішень органами місцевого самоврядування, як це читаємо у ст. 7, п. 3.
4. Закон суперечить не лише Конституції, але й нещодавно ухваленим законам у 2016 році, зокрема законові "Про державну службу" (ст. 8, п. 5: "обов'язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації"), законові "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (щодо частки пісень державною мовою в музичних радіопрограмах і радіопередачах) ", що запроваджує на радіо квоти на пісні українською мовою та ведення програм українською мовою, законові "Про судоустрій і статус суддів" (ст. 12. Мова судочинства і діловодства в судах. 1. Судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою. 2. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. 3. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють).
Крім того, закон КК неможливий до виконання в фінансовій частині, в чому переконалася на власному досвіді, коли звернулася з позовом до Вищого Адміністративного Суду України на Апарат Верховної Ради України з заявою забезпечити переклад виступів державною мовою народних депутатів під час засідань комітету ВР України з питань науки і освіти (відповідно до ст. 9, п. 1) і отримала відповідь у листі відповідача від 06 лютого 2013 року N07/5-35 (23540): "...реалізація перекладу виступів народних депутатів на державну мову потребує збільшення граничної чисельності працівників Апарату Верховної Ради України і збільшення витрат на його утримання...". Відтак мені відмовлено в задоволенні позову (1 жовтня 2015 року, Вищий Адміністративний Суд України К/800/32603/13).
Отож у контексті попереднього рішення Міжнародного Кримінального Суду в Гаазі, відповідно до якого ситуацію в Криму потрактовано як міжнародний збройний конфлікт; Резолюції ООН, що визнала Крим окупованою територією та поспішним виходом Росії з-під юрисдикції Римського Статуту – мовне питання в Україні потребує негайного розв'язання в площині деколонізації та деокупації., позаяк саме російська мова є одним з основних інструментів знищення Незалежної Української Держави. Закон КК створює всі можливості для подальшої мовної окупації України.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
