МОВА: законотворчість і плагіят!
Панове! Мабуть, хіба правники можуть отримувати задоволення від читання законопроєктів чи законів. А тут і до мене прийшла така радість. Взялася я читати три мовні закони, зареєстровані у ВР: перший "Закон України Про мови в Україні" (N5556, від 19.12.2016, Я. Лесюк, І. Васюник та ін.), другий "Закон України Про функціювання української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні" (N5669, від 19.01.2017, А. Іллєнко, М. Княжицький, М. Матіос та ін.), третій "Закон України Про державну мову" (N5670, від 19.01.2017, А. Гопко, С. Сємєнченко...).
Без жодної пересади і заанґажованости стверджую, що найкращий законопроєкт перший N5556. І це попри те, що маю найпрямішу причетність до другого закону N5669, який реєструвала у ВР як депутат VII скликання у січні 2013 року разом із А. Іллєнком, В. Яворівським, В. Бондаренком, М. Матіос як спільний погляд на мовну політику тодішніх опозиційних фракцій у парламенті VII скликання (ВО "Свобода", ВО "Батьківщина", Удар). Звісно, що ми, свободівці, зостаємося вірними основним засадам цього надважливого і дуже ґрунтовного проєкту, над яким роки працював передусім відомий правник Сергій Головатий, а ми вносили свої окремі пропозиції. Тішимося, що до цього законопроєкту доєднався тепер М. Княжицький, бо з Марією Матіос ми спільно працювали над ним і до цього.
Абсолютним плагіятом є третій закнопроєкт N5670, що тупо в основних положеннях і структурі (з перестановкою окремих розділів!) списаний із законопроєкту N5669 хіба що з вилученням власне "порядку застосування інших мов в Україні", а також терміна "регіональні або міноритарні мови", хоч цей термін випливає із Европейської Хартії регіональних або міноритарних мов). Я теж за те, щоб не послуговуватися цим терміном і взагалі скасувати ратифікацію у нас Хартії Законом України N802-IV від 15.05.2003 р. Про це я, зокрема, говорила в Конституційному Суді під час усних слухань щодо неконституційности мовного закону Ківалова-Колесніченка 13-14 грудня 2016 року. Все решта яко плагіят читати огидно й відворотно. Здерто навіть ідею Центру української мови, Національної комісії зі стандартів державної мови, Уповноваженого з захисту мови, Мовну експертизу. Серед "свого" лише "Мовне інспектування" (ст. 59), яке, звісно, було і в нашому законопроєкті N5669, але ми його вилучили через те, що один із розробників цього законопроєкту опинився в іншому політичному таборі з колосальним запахом сміття не тільки на весь Львів, а всю країну – О. Сироїд, що так мило проповідувала якось у секті "Відродження"... Словом, ми максимально підтримуємо карати через ШТРАФИ, відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. І цей розділ "Мовне інспектування" обов'язково має увійти у спільний мовний законопроєкт (зрештою, цей розділ був у нашому законопроєкті N5669) .
Проте, гадаю, що треба іти дальше, ніж адміністративне штрафове покарання, і я обов'язково під час напрацювання спільного законопроєкту запропоную наш із Ю. Михальчишиним законопроєкт, зареєстрований ще 2014 року "Закон України Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо покарання за дії, спрямовані проти державної мови), про обмеження волі строком до 3 років за "Умисні дії, вчинені з метою витіснення державної мови з інформаційного простору, звуження сфери її функціонування на території України, заборона чи обмеження прав на її вільне використання, створення штучних умов для домінування іноземної мови у сфері комунікацій, інформаційних систем, інформаційної власності, у державних і комунальних дошкільних установах, загальноосвітніх закладах, середніх спеціальних та вищих навчальних установах, публічне зневажання чи приниження державної мови, що завдало істотної шкоди національним інтересам чи несе загрозу національній безпеці України". Якщо ж ті самі дії вчинив представник державної влади чи орган місцевого самоврядування, – то від ТРЬОХ до П'ЯТИ років позбавлення волі.
Важливим новим пунктом розділу "Мова у сфері освіти в Україні" в першому законопроєкті N5556 є нагальний припис: "Діалекти української мови, а також мови мігрантів не є мовами корінних народів і національних меншин України" (Розділ II, п. 7), як і слушно оперовано термінами "мови корінних народів" (а це лише українці та кримські татари) і "мови національних меншин", яких має бути не менше ніж 30% у межах населених пунктів задля отримання мовних преференцій поряд із державною українською мовою. Той самий відсотково-преференційний принцип сповідує і законопроєкт другий N5669, як і те, що заклади освіти забезпечують обов'язкове вивчення державної мови (розділ IV, п. 2).
Отже, насправді маємо два автентичні законопроєкти: перший "Закон України Про мови в Україні" (N5556, від 19.12.2016, Я. Лесюк, І. Васюник та ін.) та другий "Закон України Про функціювання української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні" (N5669, від 19.01.2017, А. Іллєнко, М. Княжицький, М. Матіос та ін.). Третій законопроєкт N5670 (авторства одіозів на зразок Сємєнчєнко, Гопко, Подляк та ін.), крім розділу про інспектування, – це лише той самий другий N5669 з незначними і несуттєвими змінами.
Тому абсолютно слушною є пропозиція голови комітету з питань духовності та культури М. Княжицького напрацювати спільний законопроєкт із урахуванням усіх пропонованих позитивів, забрати повтори, надмірності, зробити його меншим за обсягом і вписаним у конституційне поле Держави відповідно до рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року.
Звісно, що наступний наш неминучий крок – це, по-перше, скасування Европейської Хартії регіональних або міноритарних мови від 15.05.2003 року, по-друге, внесення змін до Статті 10 Конституції України з вилученням із неї формулювання "використання і захист російської мови". Самостійні держави не ЗАХИЩАЮТЬ мови одвічного ворога та окупанта. Словом, ці законопроєкти, передусім перший і другий, дуже добрий показник на шляху деколонізації нашої країни.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
