Ірина Фаріон Депутат Верховної Ради України VII скликання, член Політради ВО "Свобода"

Іван Виговський (правління 1657- 1659): етномовні виміри

17 вересня 2017, 19:52



Уперше залучаємо вивчення постаті Івана Виговського в контексті взаємозалежних понять мови та етносу (нації) в ранньомодерну добу. Саме в цій добі ключ до осмислення наших теперішніх мовно-національних проблем.

Канцелярія Івана Виговського налічує близько 60-х документів, більшість із яких написано староукраїнською (руською) мовою, хоч, звісно, далеко не всі оригінали дійшли до нашого часу. Три з них написано латинською мовою, два – польською, серед яких знаменитий Гадяцький трактат.

Рік 1658-й став віховим у намаганні закріпити мовне питання в державних документах. З ініціятиви гетьмана Івана Виговського, блискучого знавця латинської мови, риторики та піїтики [УУГ, с. 23], підписано "Гадяцьку угоду Війська Запорозького з послами Речі Посполитої про права України, що з'єднувалася з Польщею під назвою Великого князівства Руського". Відповідно до цієї угоди Київщина, Брацлавщина та Чернігівщина утворювали Руське князівство, що поряд із Короною Польською і ВКЛ ставало третім рівноправним членом Речі Посполитої. Це було значним, правда, теоретичним поступом у відродженні ідеї української державности (особливо порівняно з засадами Люблинської унії про два рівноправні народи – без русинів-українців – і розірвання стосунків із Москвою), чого, на жаль, не вдалося втілити передусім через "анархію козацьких низів" (ідеться про повстання Пушкаря), "притаманну їм соціяльну антипатію до шляхетського правопорядку" та значного урізання пунктів цього трактату на сеймі Речі Посполитої [Яковенко, 2005, с. 375-376; Яковлева 1998, с. 305-323]. Одним із авторів тієї ідеї був Юрій Немирич – яскравий представних доби Реформації у політично-державницькій царині, що мала на меті творення національних держав [Нічик 1990, с. 124].

Як відомо, польський "толерантний" сейм відразу ліквідував концепцію Князівства Русь, і замість рівного партнера залишилися нижчі піддані польських панів: Велике князівство Руське [...] стало паперовим документом про паперову політично-релігійну толерацію Речі Посполитої [Пріцак (б) 2003, с. 292]. Характерно на "сеймовий варіянт" угоди зреагував сам гетьман, коли побачив його у посланця Перетятковича: "...ти зі смертю приїхав і смерть мені привіз", – і сівши на ліжко, заплакав [Яковлева 1998, с. 305-323]. Попри те, ідея трактату – це світлина ментальности того часу, себто соціяльно-психологічних обрисів спільноти або поодиноких активних верств цієї спільноти: "це була вища точка державного мислення на Україні у ХVII столітті" аж до угоди Пилипа Орлика [Шевчук 1991, с. 144].

Мотиви створення трактату і водночас його опосередкованість щодо мови висловив на сеймі у квітні 1659 року головний архітектор цієї "пам'ятки тогочасної політико-правової думки" і суспільної свідомости тодішньої еліти Юрій Немирич: "Ми народжені у свободі, виховані у свободі, і як вільні люди нині повертаємося до неї. І готові умирати за неї... разом з усією нашою вітчизною. Вона [свобода] була нашою спонукою, цей ґрунт, який не розірвали ні відмінність у мовах, ні навіть релігія..." [Яковенко 2005, с. 374]. Згадування самобутніх мови та релігії у супротиві до визначального ідеального поняття Гадяцької угоди – свободи – насправді засвідчують їхнє важливе значення у суспільному житті.

У самій Гадяцькій угоді від 6 вересня 1658 року виразно виписано взаємозалежний та невіддільний зв'язок між мовою, релігією, етносом та державою: "Віра Греческая древная сия и таяжде, съ якою старожитный (древный) Русский народъ до корони Полской приступилъ, дабы при своихъ прерогативахъ, сирічъ преимуществахъ и свободномъ употребленіи набожества прибывала, поки язикъ народу Руского засягаетъ во всіхъ градехъ, містечкахъ и селахъ такъ въ короні Полской, яко и въ Великомъ Княженіи Литовскомъ, такожде на сеймахъ, войскахъ и трибуналахъ, не точiю въ церквахъ, но публічно в процессіяхъ, въ посіщенiи болныхъ зъ божественною евхарістіею, погребеніи мертвыхъ и во всемъ всячески такъ, яко набожества своего употребляетъ свободно и публічно віра римская"1 [Ак. ЮЗР 1871, ч. I, т. IV, с. 142; УУГ, с. 48-49]. Мова цього документа російська з елементами книжної української (знак ять ми заступили на і), – очевидно, маємо перед собою російський переклад документа, про що свідчать пояснення у дужках звичайної для українця чи поляка ділової термінології [УСПД ХVII ст., кн. 1, т. III, с. 319]. Як зауважує дослідниця періоду Гетьманщини Тетяна Яковлева, оригінальний документ угоди від 8/18 вересня 1658 року, на якому були підписи Івана Виговського та польських комісарів, не зберігся. Існує лише остаточний варіянт тексту, ратифікований сеймом Речі Посполитої у травні 1659 року, звісно, що польською мовою [Яковлева 1998, с. 306-307]. У збірці гетьманських універсалів зазначено, що в оригіналі угоду також писано польською мовою [УУГ, с. 33-39].

Вперше у цьому документі терени стародавньої Руси ототожнено не лише з грецькою вірою, а мовою руського народу, що не збігається з державними кордонами, однак становить об'єктивну етнічну реальність. Хоч, як відомо, судження це належить Богданові Хмельницькому. Йдеться про маловивчену ситуацію з укладення Раднотського миру 1656 року, що передбачав зміну конфігурації політичних сил Центрально-Східної Европи за участи шведсько-трансильванських та українських перемовин. Військо Запорозьке в особі Богдана Хмельницького готове було приєднатися до Раднотської коаліції (і це після так званої Переяславської ради) та підписати угоду зі шведським королем лише після того, як за гетьманом визнають "права на всю стару Україну або Роксоланію, де була грецька віра і мова ще існує – до Вісли, щоб вони могли затримати те, що здобули своєю шаблею" [Архив ЮЗР, ч. III, т. 6, 201-207]. Мова і релігія подані як тотожні явища. Поширення цієї віри та мови має охопити всі царини життя так само, як цього вільно та публічно заживає римська віра. Саме у другому розділі трактату, що містив постанови про внутрішній устрій Руського князівства, йшлося і про судочинство староукраїнською (руською) мовою [УУГ, с. 26]. Така позиція невипадкова, позаяк вона випливала ще з прагнення Богдана Хмельницького об'єднати всі етнічні українські землі [УУГ, с. 24]. І хоч "культурно-національна революція цих віків доходить до нас під знаком релігії" [Грушевський (ІУР) 1995, с. 301], мовне питання, як бачимо, сповна присутнє у цій національно-культурній та політичній боротьбі за власну свободу.

Гадяцька угода (чи трактат) передбачала традиційну соціяльну основу для розвитку руської мови: "Въ русскихъ воеводствахъ учредить печатари, маршалки и подскарбiи, уряды сiи будутъ раздаваться толко русскимъ" [УУГ, с. 47], а також ліберальні освітні умови без зазначеного викладання у них руської мови: "Русскимъ иміть свою Академію, метрики, канцеляріи и типографіи, где бы, кроме польскихъ, были русские учителя" [УУГ, с. 46].

Характерно, що наскрізним політонімом нашої держави та етноатрибутивом виступають лише найдавніші самоідентифікаційні назви: стародавня Русь ("starożytna Ruś"), мова руського народу ("język narodu ruskiego"), князя руського ("w. xcia littgo, ruskiego"), гетьман руських військ ("hetman wojsk ruskich"), уряди руського народу ("narodu ruskiego urzędy"), гетьман князівства Руського ("hetman xięstwa Ruskjego"), обивателів Руської землі ("obywateli Ruskiej ziemie"), війська руські запорозькі ("wojska ruskie zaporoskie"), до великої руської булави ("do bulawy wielkiej ruskiej") та ін. [УУГ, с. 33-46]. Лише раз ужито хоронім Україна: "знайдуючимся на Украині позволилисмо въ містахъ [...] торговатъ..." [УУГ, с. 65].

Натомість відома "История Малороссии" Миколи Маркевича, що вийшла 1842-1843 рр., логічно містить уже частково змінену ономастичну термінологію Гадяцької угоди, зокрема називання нашої країни як Украини ("Короннымъ войскам въ Украині на консистенціи не бывать...", "...если бы Украині что Москаль творити намірил, то поляки защищать ее должны") поряд із найпоширенішим історичним етноатрибутивом русскій ("Гетманъ русскій", "народа русского") та паралельними синонімними номінаціями ("Гетману Великого княженія Русского Украинского...", "гетманъ малороссійскій", але "величества государя россійского"); водночас вжито і новітні терміни Малороссія, малороссійскій, малороссіяне: "Уніи въ Малороссіи не бывать; поляки при своей вірі, малороссіяне при своей останутся"2 [УУГ, с. 46-47].

Мовна проблематика заявлена також на прийомі запорозьких послів у царя Олексія Михайловича 1660 року, де посли вимагали, аби відписували їм їхньою рідною мовою і щоб канцелярію у Речі Посполитій провадили староукраїнською (руською) мовою: "Писма наши Рускіе всі дабы паки въ канцелярію коронную и великого княжества Литовского введены и внесены были, и оными чтобъ вершенія отъ всіхъ судовъ въ російскихъ ділахъ устроены были; також посолства отъ насъ къ престоламъ королевскимъ и Речи Посполитой природнымъ нашимъ языкомъ въ написаныхъ наказахъ пріимано было, и отвіты словесные и писменные такимъ же писмомъ давать, чтобъ было постановлено на сеймі, послы наши договариватись должни будуть" [Ак. ЗР 1853, т.V, с. 12].

Отож серед справочинних документів ранньої модерної доби маємо яскраве свідчення аксіоматичної невіддільної єдности між мовою та етнічністю, що легко розбиває сьогоднішню політичну і псевдонаукову маячню про вторинність мовного чинника в передмодерну і модерну добу. Надважливе це судження і для сьогодення у час розгулу постмодерного (розумій вихолощеного й безсилого) історичного дискурсу з його опертям на антропологічну (общєчєлавєчєскую), а не ВИЗНАЧАЛЬНУ етнонаціональну основу. НЕМА ЛЮДИНИ ПОЗА ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЮ належністю. І саме вона – основний мотив і рушій розвитку притомних, а не вироджених спільнот.

______________________________

1. "Релігія грецька старожитна, та і така, з якою стародавняя Русь приєдналася до Корони Польської, аби залишалася при своїх прерогативах і при вільнім відправленні набожества, аж куди мова руського народу сягає, як у Короні Польській, так і у Великому князівстві Литовському; також на сеймах, у військах, трибуналах, не лише в церквах, але в публічних процесах, візитуванні хворих, на священних зібраннях, при похованні вмерлих і в усьому взагалі і то так, як набоженства свого вільно та публічно заживає римська віра" [УУГ, с. 40].

2. Цей текст опубліковано у російськомовній праці Миколи Маркевича "История Малороссии" 1842-1843 рр. Див. також: Маркевич 2003, с. 261-262.

______________________________

Ак. ЮЗР 1871, ч. I, т. IV, с. 142 – Архивъ Юго-Западной Россіи, издаваемый временною коммиссіею для разбора древнихъ актовъ, височайше учрежденною при Кіевскомъ Военномъ, Подольскомъ и Волынскомъ генерал-губернаторе. Постановленія дворянскихъ провинціальныхъ сеймовъ, въ Югозападной Россіи. – К., 1871. – Ч. I. – Т. IV. – 747 с.

Ак. ЗР 1853 - Акты, относящиеся къ истории Западной Россiи, собранные и изданные Археографическою коммиссiею. – СПб., 1853. – Т.V. – 288 с.

УСПД ХVII ст., кн. 1, т. III - Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. / Упор., прим. В. Шевчука. – К.: Дніпро, 2001. – Т. III. – Кн. 1. – Третя чверть ХVII ст. – 504 с.

УУГ - Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687) / Упорядк. Іван Бутич, В'ячеслав Ринсевич, Ігор Тесленко. – Київ-Львів: НТШ у Львові, 2004. – 1085 с.

Грушевський (ІУР) 1995 – Грушевський Михайло. Історія України-Руси. Житє економічне, культурне, національне ХIV-ХVII віків. – К.: Наук. думка, 1995. – Т. VI. – 680 с.

Нічик 1990- Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХVI – поч. ХVII ст.) / Відп. ред. Горський В. С. – К.: Наук. думка, 1990. – 384 с.

Пріцак (б) 2003- Пріцак Лариса Основні Міжнародні договори Богдана Хмельницького 1648-1657 рр. / Відповід. ред. Олекса Мишанич. – Харків: Акта, 2003. – 493 с.

Шевчук 1991 – Шевчук Валерій. Іван Виговський та Гадяцький трактат 1658 року // Україна. Наука і культура. – К.: Знання, 1991. – С.140-152.

Яковенко, 2005, – Яковенко Наталя. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. Видання друге, перероблене та розширене. – К.: Критика, 2005. – 581 с.

Яковлева 1998 – Яковлева Тетяна. Гетьманщина в другій половині 50-х років ХVII ст. Причини і початок Руїни. – К.: 1998, – 447 с.

Коментарі — 11
Yaroslav Yurkiv _ 21.09.2017 00:13
IP: 35.195.195.---
Олег Чирва:
Yaroslav Yurkiv:
Иван Круча:
1.Ой, вважається мені що коли Виговський з усією канцелярією працювали в поті обличчя – вони і гадки не мали, що користуються СТАРОУКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ... Не знав тоді ніхто про таку мову. Просто не знав...
2. А чого це цей пихатий ЛЯХ прагнув титулу "Великого Князя РУСЬКОГО"? Чи не тому, що ніякої України тоді не було навіть в проекті?

3. А це Фаріонша сором*язливо не бажає пояснити: "Віра Греческая древная сия и таяжде, съ якою старожитный (древный) Русский народъ до корони Полской приступилъ...". Та і то правда – що тут можно свободівці пояснити?!
А рускі вже були, і навіть з двома "с"?:)
Запитай в Фаріонши – це ж вона тут літопис цитує... А "народ русский" у візантійських літописах зустрічається вже в 9 віці...
Таку хєрню справді можна написати лише в 9-ти річному віці!
Олег Чирва _ 20.09.2017 23:18
IP: 37.229.133.---
Yaroslav Yurkiv:
Читаючи історію України, приходиш до висновку, що Хмельницький, та Гетьмани по ньому, намагалися збудувати свою Державу по "образу та подобію" Запорізької Січі, і це була стратегічна помилка, бо Січ – це була, навіть, не Армія, а вільна Отоманщина. *****

МАсковсКЫЯ водка тебе окончательно мозги выела... Да НИ ОДИН из Гетманов и мысли не имели СТРОИТЬ ДЕРЖАВУ- они просто не знали, что это такое. Пределом их мечтаний было Княжество Русское с собой любимым во главе (причем – наследственно) в составе все равно кого – хоть Турции, хоть Польши, хоть Швеции... Нашел, б...ть, государственников!
И борьба украинцев за незалежнисть – такие же наци – бредни, аж до 1918 года... Примерно, как "борьба трудящихся за освобождение от гнета капитала"...
ОХ И ЛЮБИТЕ ВЫ, ГАЛИЧАНЕ СКАЗОЧКИ... КАК ДЕТИ, ПРАВО СЛОВО...
Олег Чирва _ 20.09.2017 21:32
IP: 37.229.133.---
Yaroslav Yurkiv:
Иван Круча:
1.Ой, вважається мені що коли Виговський з усією канцелярією працювали в поті обличчя – вони і гадки не мали, що користуються СТАРОУКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ... Не знав тоді ніхто про таку мову. Просто не знав...
2. А чого це цей пихатий ЛЯХ прагнув титулу "Великого Князя РУСЬКОГО"? Чи не тому, що ніякої України тоді не було навіть в проекті?

3. А це Фаріонша сором*язливо не бажає пояснити: "Віра Греческая древная сия и таяжде, съ якою старожитный (древный) Русский народъ до корони Полской приступилъ...". Та і то правда – що тут можно свободівці пояснити?!
А рускі вже були, і навіть з двома "с"?:)
Запитай в Фаріонши – це ж вона тут літопис цитує... А "народ русский" у візантійських літописах зустрічається вже в 9 віці...
Yaroslav Yurkiv _ 20.09.2017 10:40
IP: 35.190.219.---
Шановна пані Ірино!
Хочу подякувати Вам за той "Закон про освіту", який зараз на розгляді в Президента.
Якби Ви не "лупали сю скалу", не було б, навіть, і такого, покаліченого, що доводить до нестями "сусідів"!
Прийдете до Влади – вилікуєте і Закон, і авторів:)
Yaroslav Yurkiv _ 19.09.2017 11:54
IP: 35.195.100.---
Читаючи історію України, приходиш до висновку, що Хмельницький, та Гетьмани по ньому, намагалися збудувати свою Державу по "образу та подобію" Запорізької Січі, і це була стратегічна помилка, бо Січ – це була, навіть, не Армія, а вільна Отоманщина.
В той самий час, держави навкруг України, були створені на засадах громадського суспільства, де була вертикаль влади, і ролі усіх верств населення були розписані Законом: короля, царя або парламенту.

І тільки українські націоналісти зробили першу спробу створити Державу на засадах загальноукраїнської Організації і наново створеної Армії, що отримало свій відгук у подіях сьогодення.
Yaroslav Yurkiv _ 19.09.2017 00:28
IP: 35.190.219.---
Petras Rebokov:
ВСУ возобновило обстрел жилого сектора Донецка.
- есть жертвы и пострадавшие.
Слава Украине!!!
Героям Слава!
А што дєлать, как жилиє сектара Данецка стреляющіє???
Yaroslav Yurkiv _ 19.09.2017 00:26
IP: 35.195.10.---
Иван Круча:
1.Ой, вважається мені що коли Виговський з усією канцелярією працювали в поті обличчя – вони і гадки не мали, що користуються СТАРОУКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ... Не знав тоді ніхто про таку мову. Просто не знав...
2. А чого це цей пихатий ЛЯХ прагнув титулу "Великого Князя РУСЬКОГО"? Чи не тому, що ніякої України тоді не було навіть в проекті?

3. А це Фаріонша сором*язливо не бажає пояснити: "Віра Греческая древная сия и таяжде, съ якою старожитный (древный) Русский народъ до корони Полской приступилъ...". Та і то правда – що тут можно свободівці пояснити?!
А рускі вже були, і навіть з двома "с"?:)
John Novik _ 18.09.2017 20:58
IP: 35.190.219.---
Иван Круча:
Тсс, молчи, спугнешь дуру. Сама себя под монастырь подводит. Глядишь доживет лет до 90, сорвет цветочков в палисаднике, слазит в подпол за чем-то маленьким завернутым в чистую тряпицу, и пойдет встречать русские танки. Пойдет не только с цветами, но и с партбилетом бережно завернутым в тряпицу, который все это время лежал в ее подполе рядом с дедовским удостоверением полицая.
Олег Чирва _ 18.09.2017 20:31
IP: 35.196.250.---
Shtaller Sergey:
Petras Rebokov:
Семижопов!! Вытри сперму со рта!
А говорят – в Израиле все умные... Впрочем, может быть Серёжу Шталлера там в зоопарке держат, показывая детям – мол, будете бухать – превратитесь вот в такое...
Иван Круча _ 18.09.2017 12:28
IP: 193.19.231.---
1.Ой, вважається мені що коли Виговський з усією канцелярією працювали в поті обличчя – вони і гадки не мали, що користуються СТАРОУКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ... Не знав тоді ніхто про таку мову. Просто не знав...
2. А чого це цей пихатий ЛЯХ прагнув титулу "Великого Князя РУСЬКОГО"? Чи не тому, що ніякої України тоді не було навіть в проекті?

3. А це Фаріонша сором*язливо не бажає пояснити: "Віра Греческая древная сия и таяжде, съ якою старожитный (древный) Русский народъ до корони Полской приступилъ...". Та і то правда – що тут можно свободівці пояснити?!
Logic2009 _ 17.09.2017 20:09
IP: 91.196.178.---
Воронежский гитлеровец СЕМИЖОПОВ (ник Petras Rebokov) – НАЦИСТСКАЯ СКОТИНА
Безмозглый перешёл на переводчика, но врождённое слабоумие не
позволяет правильно пользоваться. Пошёл вон, амёба.
==================================================

Был во времена Петра Первого купец по фамилии СЕМИЖОПОВ.
Фамилия стала поводом для шуток над оным, и он решил поменять.
Подал прошение царю дабы тот позволил изменить на более
благозвучную.
Пётр наложил резолюцию:
"Просьбу удовлетворить, повелеваю уменьшить до трёх".
Купец почёл за издевательство, и менять не стал.
=====================================================
Потомка этого купца Вову Семижопова отправил пигмей Путлер гадить на УП.
Тупая безмозглая невежда гадит текстами не имеющими
ни малейшего отношения к темам блогов.
СЕМИЖОПОВ, ПОДАВИСЬ ЗАРАБОТКОМ.
ВСЮ НОЧЬ СКОТИНЕ БУДУТ СНИТЬСЯ УБИТЫЕ В ДОНБАССЕ
КРОВОЖАДНЫМ ПИГМЕЕМ ПУТЛЕРОМ.
КРОВЬ НА ТВОИХ РУКАХ, КОТОРЫМИ БЕРЁШЬ 30 СРЕБРЕНИКОВ.
Уряд реформ316 Aтака Путіна1114 Україна та Європа931 Корупція1116 Свобода слова545
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter