ПРО МАНІФЕСТ МОВНОГО МАЛОРОСІЙСТВА N5670д

Гора вродила мишу. "Благонамєрєнниє малороси" з піною на устах кричать, що написали закон про державну мову та й проголосували за нього в першому читанні зусиллями виняткових словоблудів у ВР Самопомочі, БПП, НФ, Тимошенколяшка...Опоблок може просто спостерігати і чекати, як малороси самі себе загнали знову в ту саму пастку: язика! І ось чому.

1. Законопроєкт "Про забезпечення функціонування української мови як державної" (N5670-д), що ухвалений у першому читанні 4 жовтня 2018 року, є переробленим варіянтом свободівського законопроєкту N5669 з максимальним його наближенням до скасованого 28.01.2018 р. Конституційним Судом України закону Ківалова-Колесніченка "Про засади державної мовної політики". Себто малороси вкрали добрий закон і зробили з нього подобу себе – політичних гермафродитів.

2. Законопроєкт N5670-д нав'язує подиву гідний термін, що показово підважує та обмежує державний статус української мови, "мова прийнятна для сторін" із застосуванням цього гібридизму в діяльності органів правопорядку (ч. 2 ст. 13: "З особою, яка не розуміє державної мови, працівник органу правопорядку може спілкуватися мовою прийнятною для сторін"), у сфері обслуговування (ч. 2 ст. 26: "На прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін"), в охороні здоров'я (ч. 2 ст. 29: "На прохання особи, яка звертається по медичну допомогу чи медичне обслуговування, її персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін"), у транспорті (ч. 3 ст. 32: "На прохання пасажира його індивідуальне обслуговування може здійснюватися іншою мовою, прийнятною для сторін").

3. У 28-х статтях із 39-х статей (резолюційних) вжито термін "інші мови" (з них абсолютно неприйнятно у 14-и статтях), як наприклад, п. 2 ст. 11: "У судовому процесі може застосовуватися інша мова ніж державна, відповідно до умов, визначених процесуальними кодексами України". Водночас у перехідних положеннях (розділ VIII) зазначено: "У судовому процесі може застосовуватися інша мова, відповідно до умов, визначених цим Кодексом" (п.2.2, 2.4, 2.5, 2.6). Вершиною абсурду є пропонована редакція Статті 29. Кримінального процесуального кодексу України: "4. Особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою. Особа, яка не володіє державною мовою, повідомляється будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення".

4. У 3-х статтях вжито термін "мови національних меншин" чи "задоволення потреб національних меншин" (п. 8 ст.10, п. 6 ст. 20, п.1 ст.17) Абсолютно неприйнятним є процес навчання мовами національних меншин (п.1 ст. 17: "Особам, які належать до національних меншин України, гарантується право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної та початкової освіти, поряд із державною мовою, мовою відповідної національної меншини. Це право реалізується шляхом створення відповідно до законодавства окремих класів (груп) з навчанням мовою відповідної національної меншини поряд із державною мовою і не поширюється на класи (групи) з навчанням українською мовою"), позаяк це продовження радянської моделі деукраїнізації мовної політики в освітній сфері. Відомо, що пропонований проєкт закону "Про середню освіту", зокрема у 5-й мовній статті, запроваджує навчання (а не вивчення) мовами нацменшин по всій освітній вертикалі, зокрема і в старшій школі, і допускає відкриття окремих класів з мовами нацменшин у будь-якій школі (п.8).

Крім того, у проєкті закону наскрізним є покликання на закон "Про національні меншини" (п. 8 ст.10, п. 2, ст. 19, п. 2 ст. 28), а також сім разів спостережено це покликання в перехідних положеннях.

Неприпустимим в освітній статті є п. 5, відповідно до якого обов'язковість складати ЗНО українською державною мовою відтерміновано до 2025 року.

Закон "Про освіту" (ст. 7) і законопроєкт "Про середню освіту" (ст. 5) продовжують колоніяльну модель національної мовної політики у визначальній для державного розвитку освітньо-науковій галузі, а саме – нейтралізацію та маргіналізацію державного статусу української мови через паралельне використання мов нацменшин, "інших мов", "мов ЄС".

Це суперечить рішенню Конституційного Суду України від 14.12.1999 р., який ствердив: "Виходячи з положень статті 10-ої Конституції України та законів України щодо гарантування застосування мов в Україні, в тому числі у навчальному процесі, мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах України є українська мова. У державних і комунальних навчальних закладах поряд з державною мовою, відповідно до положень Конституції України, зокрема частини п'ятої статті 53, та законів України, в навчальному процесі можуть застосовуватися та вивчатися мови національних меншин".

З метою збереження в просторі нашої держави (особливо під час війни) мов національних меншин, які в історичній ретроспективі є мовами історичних і теперішніх окупантів України (російської, польської, румунської, угорської), Міністерство освіти і науки України обрало не лише показово гібридний шлях навчання через так зване мовне квотування середньої освіти, але і загрозливий для Української Держави полілінгвізм через процес навчання різними мовами – від мов нацменшин (розумій мов-агресорів та окупантів) до мов ЄС.

5. У 4-х статтях приписано вживати "мови ЄС": "мова в освіті" (п. 7 ст. 17), "мова в науці" (ст. 18), "мова у книговиданні та книгорозповсюдженні" (п. 3 ст. 22), "державна мова в електронних інформаційних системах" (п. 1 ст. 23), що розмиває визначеність базових понять закону про державний статус української мови, обмежує можливість захисту та утвердження функційного простору державної мови і найнебезпечніше – у царині науки повністю маргіналізує творення наукового (термінологічного) апарату державною мовою.

6. Кардинального доопрацювання вимагають статті про українську державну мову у сфері культури (п. 2 ст.19), у сфері телебачення та радіомовлення (ст. 20), у друкованих засобах масової інформації (п. 2 ст. 21), у книговиданні та книгорозповсюдженні (п. 2, 5 ст. 22), у сфері електронних інформаційних систем (п. 6, ст. 23), у сфері інформації для загального ознайомлення (п. 1 ст. 24), у зверненнях до громадських об'єднань, політичних партій та юридичних осіб приватного права (п.2 ст. 34) з метою застосовувати лише державну українську мову, а не створювати химерні лазівки для інших мов.

7. Виняткове державне значення має сфера антропонімікону. Вимагаємо п. 2 ст. 6 законопроєкту 5670д викласти у такій редакції: "Громадяни України, які за своїм етнічним походженням не є українцями і рідна мова яких відмінна від української, записують своє ім'я та прізвище відповідно до правил українського правопису", а також зі ст. 36 вилучити п. 2 про право фізичної особи "на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції", позаяк громадяни України свої імена, прізвища та інші додаткові ідентифікаційні знаки мають записувати відповідно до норм ТІЛЬКИ українського правопису.

8. Вилучити зі статей 9, 19, 24 пункти 2 як такі, що підважують державний статус української мови і суперечать першому пункту цих статей. Особливо показова щодо цього ст. 19 про державну мову в культурі, де законопроєкт приписує застосовувати інші мови під час культурно-мистецьких заходів, "якщо це виправдано художнім, творчим задумом організатора заходу", так само як зовсім не доречно дублювати інформацію для загального ознайомлення іншими мовами (п. 2 ст. 24).

Отже, панове! Закон угодовців N5670д подано!!!! Основне його завдання ЗАКОНСЕРВУВАТИ мовну шизофренію та маргіналізувати державний статус української мови. І, звісно, зберегти базові вогнища сепаратизму по всій Україні через школи з мовами нацменшин: 581 московськомовна школа, 75 – румунська, 71 – угорська, 5 – польська...

І ще: а звідки ж у нас ці священні корови – нацменшини, коли нема графи національність у паспорті???? Верховнорадівські малороси! Вам не закони про мову писати, а рабами по Европах бути.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.