Майдан і війна: про 10 рис ВИОКРЕМЛЕНИХ побратимів-свободівців
18 лютого 2021 року на етері "Великого Львова" після моїх слів про 19 убитих на Майдані свободівців, після згадки про уродинника Героя України Тараса Матвієва та віддання шани всім полеглим, після моєї аналітики, чому перемога Майдану обернулася поразкою, бо обрано Порошенка і Зеленського президентами (для мене це тотожні персонажі: породження одне одного), – дехто в телестудії звинуватив мене у виокремленні свободівців серед усіх решта. Начебто не можна ділити українців за партійною ознакою, бо на майдані були ВСІ. Начебто до Верховної Ради обирають просто протестувальників чи громадських діячів, які, до речі, майже завжди існують у фарватері якоїсь політичної партії. Себто довгограйна жуйка, запущена ригівським Льовочкіним у час Майдану "майдан без політиків", досі живе в головах людей. Отже, відповідаю збірному образові тих, хто посягнув на пам'ять ВИОКРЕМЛЕНИХ моїх побратимів. Саме моїх. Свободівців.
1.Серед усіх політичних партій саме ВО "Свобода" зазнала найбільше втрат серед свого членства на Майдані: 19 Героїв України, 19 Ангелів Небесної Сотні. Наш святий обов'язок не лише максимально виокремлювати дуже рідних для нас людей, але й довершити їхній трагічно перерваний чин.
Виокремлено маємо їх згадувати передусім тому, що природно для кожного з нас поминати ПЕРЕДУСІМ своїх рідних, а відтак близьких і знайомих та усіх, полеглих за Україну.
Отже, ось вони ГЕРОЇ України – свободівці, на виокремлення яких я, виявляється, за логікою декого, не мала права: 15 грудня 2013 р.: Петро Волянюк, 1959 р., Бориспіль; 18 лютого 2014 р.: Сергій Дідич, 1969 р., Івано-Франківщина, Володимир Кульчицький, 1949 р., Київ, Ігор Сердюк, 1969 р., Кременчук, Олександр Капінос, 1984 р., Тернопільщина; 20 лютого 2014 р.: М. Дзявульський, 1958 р., Хмельниччина, Сергій Бондарчук, 1962 р., Старокостянтинів; Олег Ушневич, 1983 р., Сколе, Василь Мойсей, 1991 р., м. Ківерці, Устим Голоднюк, 1995 р., Збараж, Юрій Паращук, 1966 р, Харків, Едуард Гриневич, 1985 р., Волинська обл., Ігор Дмитрів, 1983 р, м. Калуш, Георгій Арутюнян, 1960 р., м. Рівне, Роман Точин, 1970 р., м. Ходорів, Іван Бльок, 1973 р., м. Городок; 28 лютого: Владислав Зубенко, 1991 р., Харків; 13 березня 2014 р., Донецьк – Дмитро Чернявський (керівник Донецької пресслужби ВО "Свобода"), 4 квітня 2014 – Василь Сергієнко, 1956, Корсунь-Шевченківський.
Відтак створення добровольчого батальйону "Січ", що вирушив на московсько-українську війну серед найперших, згодом трансформація воєнних підрозділів у "Легіон Свободи" (близько 1.000 осіб) на чолі з Олегом Куциним.
Загиблих на війні 47 воїнів...та сотні поранених. Бо тільки смерть сильніша за життя, коли вона стає безсмертям...
Чи можуть бодай щось виокремлювати ті, в чиїх головах горох, капуста, гнила підошва і здохлий кіт водночас (за Д. Донцовим).
2. Саме я була автором Постанови у Верховній Раді України "Про вшанування учасників збройних конфліктів під час мирних акцій протесту" (N42 13 від 23.02.2014) щодо присвоєння полеглим звання Героя України. Цю постанову понад РІК не підписував новообраний президент-імітатор і зробив це лише під тиском родичів полеглих на місці їхнього розстрілу на Інститутській. Цей випадковий президент хотів обмежитися якоюсь нагрудною відзнакою. У нього теж була ломка, бо саме свободівка Фаріон автор постанови, а не хтось інший.
3. Основною ПОЛІТИЧНОЮ рушійною силою Майдану були саме свободівці, які загальною кількістю щодня від 2 до 3-ох тисяч перебували на Майдані, дислокуючись переважно в палаці "Жовтневий", який тоді слушно називали Палацом Свободи.
4. Саме свободівці завезли на Майдан бандерівське гасло "Слава Україні – Героям слава" і звертання "побратим" і "посестра".
5. Саме свободівець Юрко Сиротюк став автором назви "Революція Гідности", яку підхопив якийсь американський репортер, уживши в англійському перекладі. Вперше цю назву озвучив Олег Тягнибок 8 грудня 2013 року.
6. Саме завдяки свободівцеві Р. Кошулинському Майдан отримав своє узаконення, а не просто форму протесту. Бо саме Він як єдиний легітимний чільник влади – віце-спікер парламенту – зорганізував сесію Верховної Ради України по обіді 20 лютого ще в лігві "Беркуту". У цьому виняткова історична заслуга Руслана, що силою своїх переконань і організаторських здібностей опинився на самому пікові доленосних для України обставин і повернув роботу парламенту в легітимне русло. Він зробив НАЙВІДВАЖНІШУ і юридично бездоганно правильну роботу, бо він – свободівець і державник-націоналіст (див.: постанова "Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України" 22 лютого 2014 року).
7. На жаль, тоді ж головою парламенту обрано О.Турчинова, який став виконувачем обов'язків Президента України. Саме він не підписав доленосної Постанови від 23 лютого 2014 року про скасування путінського мовного закону "Про засади державної мовної політики" від 2012 р., яку завжди торпедувала і підтримала ВО "Свобода". Свою мотивацію він виклав у листі до Конституційного Суду (вх. 2/2496 від 24.11.2014): "...прийняття Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про засади державної мовної політики" призвело б до загострення соціальної напруги та створило умови для політичних спекуляцій". На місцевих виборах 2020 року ця людина очолювала штаб чергового політичного фантика від Порошенка – ЄС.
8. 10 липня 2014 року 57 народних депутатів з моєї ініціятиви та за найактивнішої співучасти Руслана Кошулинського і Олега Бондарчука звернулися до КСУ з клопотанням визнати Закон України N5029-VI таким, що суперечить Конституції України.
Щойно 28 лютого 2018 року Конституційний Суд, який упродовж публічних засідань 2016-2017 рр. показово ігнорував представник президента в КС, визнав цей закон неконституційним за процедурою ухвалення, що, на нашу думку, стало єдино можливим радше політичним, ніж правовим рішенням за умов неспинного прогресування гібридної моделі мовного розвитку під час президентства П. Порошенка (2014-2019 рр.). Ця модель фокусувалася в шизофренічному гаслові "єдина мова – єдіная страна" і вперше! виголошеній Порошенком інавгураційній промові двома мовами: державній та російській.
9. Основним і визначальним ударом по Революції Гідности і юридичним розстрілом Майдану стало голосування 16 вересня 2014 року за закони "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" (ОРДЛО) і "Про недопущення переслідування та покарання осіб – учасників подій на території Донецької та Луганської областей". Під тиском однотурового маніпулятора Порошенка Верховна Рада VII скликання таємно і в закритому режимі проголосувала за узаконення влади Путіна на окремих територіях Донбасу і затримала цю війну на роки. За це рішення НЕ ГОЛОСУВАЛА єдина фракція в парламенті ВО "Свобода", демонстративно витягнувши картки. Відтак ці антидержавні зміни Порошенко намагався закріпити в Конституції 31 серпня 2015 року. Лише протестні акції ВО "Свободи" та свідомих громадян зупинили це дике беззаконня і волю Путіна. Крах Майдану ввійшов у свою кульмінацію.
10. Саме ВО "Свобода" ініціювала відповідні законопроєкти про заборону компартії, закон про люстрацію, повернення коштів з офшорних зон та понад 1.000 інших і, врешті, тепер законопроєкт про покарання за колабораціонізм ("Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо встановлення кримінальної відповідальности за колабораціонізм", від 6.12.2019 р.) та "Про деокупацію (формула Свободи) ", від 18.02.2021 р.
Чи можна не виокремлювати хоча б тих 10 пунктів героїчного шляху моїх побратимів тільки на тій підставі, що ЖОДНА інша політична партія не має такого колосального ужинку в різних сферах українського державотворення?
П.Н. Щоб бути цілісним – спершу слід виокремитись. Щоб бути – треба відрізнятися. Щиро дякую всім, хто бореться за Україну, проте я щаслива, що можу подякувати моїм партійним побратимам і посестрам передусім. Бо ми спільна велика свободівська родина.
Вічна пам'ять убитим Героям на Майдані. Вічна відплата ворогам. Неспинна боротьба за нашу Свободу.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
