ЕВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ: від життя до смерти у безсмертя (тези за телепрограмою ''Ген українців'')

(14 червня 1891- 23 травня 1938): усього 47 років життєвого шляху.

У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору:

або бути творцями, або жертвами історії.

Е. Коновалець

I. Дитинство і юність.

Його час – це "трикратний фронт смертельного нам ворожого презирства: польського, москвофільського та австріяцько-бюрократичного" (1, с. 23). Для нього завжди були важливіші практичні дії, а не теоретичні дискусії.

Народився у Зашкові (близько 20 км від Львова). Батько Михайло був директором двокласової української Зашківської школи. Там же працювала мати Марія. Батько походив зі священичого роду з Комарна. До Зашкова переїхав жити дід Евген. Мати походила з польської шляхетської родини Венгжиновських, біля Кракова. З часом повністю зукраїнізувалася.

Мали чотирьох дітей, донечка померла: Евген (1981), Мирон (1984, брав участь у повстанні 1 листопада 1918), Степан (1986, медик служив у СС на Східній Україні з Евгеном) (1, с. 49).

Дітей мати виховувала по-спартанському – основний принцип виконати завдання!

А) Навчався у львівській академічній гімназії (1901-1909). Там його бачили таким: "Струнка постать, продовгасте обличчя, правильні риси обличчя й задумливі очі, що завжди дивилися у далеч, і незначна усмішка в кутку губів, що дуже часто скидалася на іронічну. Все ходив гарно вдягнений, але його елегантність не мала в собі нічого силуваного та крикливого...Загалом він був маломовний, не забирав надто часто голосу ані в наших дебатах, ані в дискусіях з нашим професором філософії. Не шукав симпатій у товаришів підхлібуванням чи демагогічними промовами. Не носили ми його на руках як свого трибуна. Однак ми завжди вибирали його в склад репрезентації, що мала нас заступити чи то перед директором, чи господарем кляси, чи, врешті, на прилюдинх виступах" (1, с. 23).

Улюблений поет – І. Франко. Його "Каменярі" стануть програмою життя Коновальця (1, с. 59); з грецької літератури – Аристотель, з римської – Цицерон (вчив його промови на пам'ять), що, очевидно, спонукало його до вибору правничого фаху (1, с. 61).

Улюблений учитель – проф. Іван Боберський – очільник "Сокола-Батька", ініціятор спортового і військового виховання молоді.

Після навчання в гімназії організовує у власному селі "Сокіл", запроваджує кооператив, створює при ньому крамницю, оживлює діяльність Просвіти...

Б) 1909 р. вступ до університету з польською викладовою мовою, проте слухає українськомовний курс М. Грушевського, С. Томашівського та П. Стебельського (4, с. 123).

1 липня 1910 р. – бере участь у жорсткому протистоянні між польськими та українськими студентами за український університет, де загинув від кулі польського студента наш студент Адам Коцко.

1911 р. – переїзд до Львова. Разом із Романом Дашкевичем засновує при Львівській "Просвіті" студентський просвітній гурток (1, с. 30): щонеділі виїздили з рефератами на села – тоді на це був духовий голод.

1913 р. – участь у II Всеукраїнському з'їзді (2 липня), де виголошує реферат "Справа університету" (про боротьбу за український університет у Львові), а 3 липня слухає доповідь Д. Донцова "Сучасне політичне положення нації і наші завдання" з основними ідеями сепаратизму, мілітаризму і революції в умах. Згодом назве це незворотним впливом закордонців з Великої України: "Знайомство з людьми цього кола дало мені щойно змогу зрозуміти гаразд принцип соборности України і кермуватись ним як основною засадою в моїй праці далі ˂...˃ Можу сказати, що, опріч науки у проф. Боберського в гімназії та акту Мирослава Січинського (1909 р.), знайомство з Дмитром Донцовим – це третій найважливіший момент моєї молодости" (1, с.70). З'їзд завершив роботу 4 липня 1913 року піснею на слова І. Франка "Не пора, не пора москалеві й ляхові служить".

Непроминальний вплив на Е. Коновальця мав і вчинок Мирослава Січинського 12 квітня 1908 року, який на знак помсти за кривди, заподіяні українцям, убив галицького намісника Анджея Потоцького. Е. Коновалець назвав це "ділом епохального значення" (1, с. 35).

Основні ідеї реферату Е. Коновальця:

- заснування українського університету

- для студентів прийнятні будь-які методи боротьби за свій університет

- заклик студентів суворо пильнувати застосування української мови в університеті

Ще побувавши на рефераті Ю. Пілсудського "Організація стрільців" (1910 р.), зацікавився військовою ідеєю. Ця думка нуртувала в студентському середовищі, зокрема її виразником був Іван Чмола.

1913 р. – початок політичної діяльности в Українській національно-демократичній партії. Як представник студентства увійшов до керівного органу з 15 осіб на чолі з Костем Левицьким.

II. ВІЙНА і РЕВОЛЮЦІЯ]

У серпні 1914 року Головна Українська Рада виступила з ініціятивою створення Легіону УСС, що існував при Львівському 11 корпусі австрійської армії. Коновальця мобілізовано до 19-го піхотного полку австрійської армії.

Під час бою на Маківці потрапив у московський полон поблизу Царицина, де заснував "Царицинську Українську Раду" (1, с. 42). Тут і застала його революція в Росії 1917 року. Утікає з табору до Києва.

12 листопада 1917 року відбувається історичне віче, на якому виступив С. Петлюра і дав дозвіл на створення військової сили з полонених західних українців – Галицько-Буковинського куреня СС "для піддержки Центральної Ради й відбиття Галичини від Австрії" (спочатку це 60-80 осіб), який очолив Е. Коновалець наприкінці 1917 р. (4, с. 40-41, 43, 45).

Проте трагедія полягала в тому, що військова молодь випереджала ідеї політичного проводу, що насправді не був готовий до Самостійної України (Х., 41). Ці ідеї окреслив Стрілецький Статут: армія – централізована, демократія – шкідлива, ідея – Самостійна Україна (4, с. 49).

Визначальною була роль куреня в придушенні більшовицького повстання 16-21 січня 1918 р., зокрема на заводі Арсенал. 12 березня 1918 року курінь перейменовано в 4-й полк СС, що нараховував 2.000 тисячі стрільців (75% галичани, 25% східняки) (4, с. 62-63).

Державний переворот 29 квітня 1918 року привів до влади Павла Скоропадського: німці увірвалися до засідання ЦР і заарештували міністрів. Тоді ж ухвалено Конституцію УНР. СС відмовились визнати владу гетьмана, будучи "схвильованим методою проведення перевороту" (2, с. 12): або роззброєння, або служіння гетьману. Рішення – розпуск: "1 травня до 15 години всі СС зложили добровільно оруже!", двоє стрільців застрелилося, бо не змогли пережити цієї ганьби (4, с. 77). Нагадаю, тоді Коновальцеві було всього лиш 27 років!!!

23 серпня 1918 року гетьман віддав розпорядження про відновлення формації Січових Стрільців. Проте 14 листопада 1918 р. "Грамота..." П. Скоропадського..." із проголошенням курсу на федерацію з небільшовицькою Москвою спричинила заклик Директорії "До зброї". Як вислід – формація СС перейшла в підпорядкування Директорії.

У грудні Коновальця призначено командувачем новосформованого Осадного корпусу, до якого в Києві перейшла вся повнота адміністративної та військової влади (начальником штабу був 28-річний А. Мельник) (4, с. 117). Який він був як керівник?

"І зовнішність, і характер полк. Коновальця скорше відповідали політичному провідникові, ніж військовому командантові. В постаті й у поведінці К не було нічого "марсового", військового, диктаторського. З лиця його майже не сходила усмішка, раз лагідна, раз загадкова, то знову переходяча у веселий сміх. Він робив враження скорше флегматика, ніж холерика, яким він був: настільки був у собі опанований...Він ніколи не уносився під час засідань, не вибухав, не тратив нервів, а, поборюючи внутрішнє схвилювання, вмів відповісти спокійно, але рішуче, збиваючи другу сторону твердими аргументами" (4, с. 202-203).

Наказ Коновальця від 31 грудня 1918 року замінити всі російські вивіски до 26 січня 1919 р. (4, с. 127) викликав украй негативну реакцію в так званому нацдемівському середовищі, що промовисто виповів відомий літературознавець і журналіст, згодом засуджений у справі СВУ – С. Єфремов: "...сором очі випікає, що доводиться в такий час говорити про вивіски" (4, с. 127). Наказ від 21 січня 1919 року зобов'язав у межах армії проводити листування лише українською. Саме на ту пору Коновалець скаже: "З соціялістами держави не збудувати!" (зі слів Д. Донцова). Військову диктатуру проголошувати не було КИМ. Для цього потрібне було військо.

"Найбільше попеклись ми на нашій вірі у провідників тодішнього українського революційного руху. Вони користувались у наших очах недосяжним авторитетом. І хоч як болюче відчували ми їхню нехіть до нашої ідеї самостійної та незалежної Української держави, проте ми не зневірювались у них" (2, с. 7)...яка безгрішна наївність і чистота...

Не менш цікава Коновальцева думка про Директорію:

"Тверджу, що ні Винниченко, ні Директорія в цілості не мала ясної політичної лінії та що довкола Директорії панував такий самий хаос політичної думки, як і всередині її" (2, с. 43). Директорія з її "вавилоном поглядів" вела Україну до катастрофи (2, с. 46-49). Проте у цій катастрофі, як уже звикло, винуватили тих, хто життя своє віддавав за Україну:

"Січові стрільці опинилися в трагічному становищі: ˂...˃ вони понесли великі втрати під час боїв, були знесилені боротьбою із зовнішнім ворогом, московськими більшовиками і внутрішнім ворогом, власною анархією, яку всі проклинали, а внаслідок всіх своїх зусиль побачили себе цілком самотніми, оточеними з усіх боків ворогами. Московщина й Польща бачила в них найбільшу підпору української державности, а свій власний український народ, від селянських низів аж до верхів інтелігенції, вказував на них як на винуватців тих лих, що звалилися на Україну" (2, с. 64).

Війна вирувала. Армія опинилася в чотирикутнику смерти: поляки, большевики, Денікін і тиф. Е. Петрушевич, щоб урятувати Галицьку Армію від тифу, 17 листопада 1919 року в Одесі укладає угоду з Денікіним. В Директорії це назвуть зрадою: "В усьому винні галичани – зрадники українського народу!" (2, с. 73): "Розпочиналася найстрашніша сторінка визвольної боротьби Соборної України: період духовної прірви поміж двома частинами нації" (2, с. 73).

У ніч із 21 на 22 квітня 1920 року стається не менш трагічна подія: у Варшаві підписано пакт Пілсудський-Петлюра про спільну дію проти більшовицької Росії (підписав Андрій Лівицький, в.о. міністра закордонних справ) ціною відмови від Галичини і Західної Волині.

III. Закордон. УВО – ОУН

1920 р. Прага, Відень. У липні 1920 року на Стрілецькій раді ухвалено рішення повертатися в Галичину і творити нові структури з колишніх вояків, тобто УВО. Коновалець сумнівався у здатності зорганізувати силу, щоб побороти більшовиків на Великій Україні. Водночас категорично відкидав галицький сепаратизм: "Національний провідник не має права згортати боротьбу після поразки якої-небудь кампанії, життя нації не обмежується одним поколінням, і він зобов'язаний мислити категоріями, які б охоплювали діяльність мертвих, живих і ненароджених поколінь" (3, с. 16).

20 липня 1921 р. вперше від 1914 р. прибуває до Львова у "Просвіту", на площу Ринок, 10, де продовжує розбудову УВО. 25 вересня 1921 року 20-річний Степан Федак здійснив замах на Ю. Пілсудського, що засвідчило: українці не припинили своєї боротьби з поляками.

18 лютого 1922 року одружується з Ольгою Федак, донькою українського фінансиста, політичного діяча, сподвижника ЗУНР і сестрою згаданого Степана Федака. 1 січня 1924 року народжується єдиний син, смерть якого також доведеться пережити сталевій дружині Е. Коновальця.

14 березня 1923 рік Рада послів держав Антанти долучила Східну Галичину до Польщі. Це неабияк надихнуло творити організацію спротиву: УВО напрацьовує ідеологічну програму, суть якої – робота в масах з основними посилами:

- найвища людська спільнота – нація;

- нація може зреалізувати себе лише у власній державі;

- державу слід здобувати самостійною боротьбою, не сподіваючись на підтримку ззовні і паралельно здійснювати такі історично-епохальні дії:

А) Польща – ворог: саботажі, експропріяції, атентати, бойкоти;

Б) 1923 р. відкриття у квітні часопису "Заграва" на чолі з Д. Донцовим;

В) відновлення роботи Літературно-наукового вісника на чолі з Д. Донцовим;

Г) запровадження офіційного місячника УВО "Сурма";

Ґ) об'єднання розпорошених націоналістичних організацій "Група української національної молоді", "Союз української націоналістичної молоді" (С. Ленкавський), "Легія українських націоналістів" (Прага: Е. Маланюк, М. Сціборський, М. Тобілевич – син М. Садовського) – саме вони перші почали вживати термін націоналіст, державницький, незалежницький, привітання "Слава Україні!" (4, с. 208).

Основний вислід цієї діяльности – створення ОУН у Відні 28 січня – 3 лютого 1929 року (30 представників, з яких лише 4 галичани). Відкрив конгрес Е. Коновалець і головував на військовій комісії. Виголошено 40 доповідей. Головою одностайно обрано полковника, який виголосив завершальне слово:

"Як знаєте, мої друзі, я не є приятелем гомінких слів. Я не знаю, чи і наскільки нам пощастить розвинути діло, за яке ми ось тут прийнялися. Це залежатиме від праці, зусиль, послідовности і жертовности нас усіх. І це залежатиме від того, наскільки ми нашу справу зуміємо зробити зрозумілою всьому українському громадянству ˂...˃.

Спротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські. Бо ж віднова Соборної Української Держави, сама собою однозначна з ліквідацією московської імперії, як і польського історичного імперіялізму, спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Европи і великої частини Азії, що це з конечности вплине не менш глибоко й на політичний вигляд всієї решти світу". (4, с. 223-224).

IV. Схил життя. Убивство.

Полковник вільно пересуватися світом міг лише завдяки литовському громадянству як Йозеф Новак. Від 1930 р. за основний осідок обрав Швайцарію, позаяк у Женеві розташувалася Ліга Націй як центр міжнародної політики. Там він зосередився на ідеологічній та інформаційній боротьбі з большевизмом і встановленні зв'язків з Україною. Уряди Польщі і СРСР полювали на Е. Коновальця. Про це він висловився в приватному діялозі, висаджуючи в товариша дерево: "Бодай яму викопав минулого літа. Може, це для себе. Бо гонять мене вороги так, що не знаю де й жити. Дослужився..." (Св., с. 35).

Операцію з убивства Коновальця розпочали в серпні 1933 року. Чекіст П. Судоплатов проник у середовище націоналістів через колишнього старшину СС, галичанина Василя Хом'яка. Останній представив його як розчарованого в комунізмі та готового долучитися до націоналістів. Контактував з дуже багатьма націоналістами. Тричі зустрічався з Коновальцем і спілкувався про розвиток націоналістичного руху в УРСР.

Їхня остання зустріч відбулася в Роттердамі 23 травня 1938 року приблизно о 12.15 в центрі міста. Агент вручив Коновальцеві бомбу, замасковану під коробку цукерків. Полковника розірвало на шматки (4, с. 248).

1941 року Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив щороку 23 травня святкувати День Героїв. Такий тезовий виклад життя людини від життя до смерти у безсмертя.

Література

1.Євген Коновалець та його доба. Мюнхен: Видання фундації ім. Євгена Коновальця, 1974. 1018 с.

2.Коновалець Євген. Причинки до історії української революції. Івано-Франківськ: "Лілея-НВ", 2018. 95 с.

3.Сватко Ярослав. Евген Коновалець і справа його життя. Львів: Галицька видавнича спілка, 2001. 40 с.

4.Хома Іван. Євген Коновалець. Історія нескорених. Харків: Клуб сімейного дозвілля. 253 с.

Див. більше програму "Ген українців" на каналі НТА, щопонеділка, 20.00 або https://www.youtube.com/watch?v=_uivLzjTPdM&t=1226s. Зображення Галини Помилуйко

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.