ПРОТИАНГЛІЗМ 39. СПОРТ, ГОЛ, ФУТБОЛ!!!!!

Копаний м'яч учить боронити і здобувати.

Іван Боберський (1873-1947)

Шляхи формуванням спортової термінології – це переважно актуалізація очевидних значень слів і показова спроможність чи неспроможність кожної мови-нації по-різному, з огляду на мотивацію, називати той самий вид спорту чи спорт узагалі.

СПОРТ

Лексема спорт зайшла в мови світу переважно через англійське посередництво, сягаючи, звісно, латинської мови-основи: англ. sport ˂ disport "розвага, забава" ˂ фр. dеsport, що похідне від дієслова dеsporter "шукати розваг, забав", букв. "відносити, відволікати (від роботи) ", утвореного за допомогою префікса dеs (˂ лат. dis- "роз") від дієслова porter "нести", що походить від лат. portāre (ЕСУМ 5, с. 380-381). У найпоширенішому значенні в нашій мові – це "складова частина фізичної культури, засіб і метод фізичного виховання, система організації, підготовки і проведення змагань за різними комплексами фізичних вправ" (СІС 2000, с. 855). В основі багатозначного англійського слова sport лежать поняття змагання, розваги, забави, гри, тобто первісне латинське значення слова (АУС, с. 1387).

В українську мову це слово, очевидно, потрапило наприкінці ХIХ століття, проте відразу ж отримало питомий відповідник змаг (˂ змагатися, а також похідники змагун, змагунка як учасники змагань) і обросло прикметниковим суфіксами -ов чи -ивн: спортовий чи спортивний та іменниковим -овець: спортовець чи змагун (змагунка) на противагу до англійського запозичення спортсмен (sportsman).

У творенні цих питомих термінів першорядна роль належить Батькові українського тіловиховання професорові Івану Боберському (1873-1947), що змалку сповідував науку батька-священника: "Думай по-українськи!" (с. 11). Про Боберських, що родом з Дрогобиччини, казали, що "всі Боберські були люди з характером і в усіх обставинах трималися свого" (Сова А. Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції. Львів: Апріорі, 2017, 229 с., с. 8 – далі Там само). Ось це "тримання свого" професор Боберський – найкращий фахівець з німецької філології на всю Австро-Угорську імперію серед неавстрійців – показав на прикладі творення питомої спортової термінології: "Любимо згинати голову наліво, або направо, як плакуча верба над водою, любимо заливатись сльозами, замість братись до діла, і в нікого не просити ласки" (Там само, с. 9). Він взявся до діла!

Викладаючи у Львівській академічній гімназії, наприкінці 1906 року І. Боберський організував перший для українців тіловиховний осередок, у назві якого чи не вперше використав не просто слово "спорт", а його похідний прикметник із суфіксом -ов, що 1933 року вилучений з правопису як "націоналістичний" – Український спортовий кружок (УКС) (Там само, с. 32). Не менше важливе вживання етноприкметника "український" ще за 12 років до постання національних держав ЗУНР і УНР.

Водночас він шукає і запроваджує питомі національні відповідники для означення іншомовних понять, зокрема гімнастика – це "руханка", ранкова гімнастика – "прорух", зал для занять – "рухівня", "для означення цілого напряму діяльности вживає слово "тіловиховання", "тілесне виховання", а для спорту – "змаг" (Там само, с. 21). Ось як вписане це слово в контекст від самого І. Боберського: "В цих роках (1909-1910 – І.Ф.) запізналась молодь з руханкою і змагом та способом, як їх провадили товариства і школи в інших державах Европи. Зачались гри без м'яча і з м'ячем а також народні вправи. Це так звана легка атлетика: хід, біг скок, мет (зверніть увагу на характерні для української мови іменники, що утворені способом усічення від інфінітивів – І.Ф.), творилися дружини (команди – І.Ф.) і клюби без уставу" (Там само, с. 24).

Як творили цю термінологію? "З кращих руханковців-спортовців проф. Боберський творив гурток провідників, які сходилися під проводом професора раз або два рази в тиждень, і кожний підготовляв доповідь на основі чужих, заграничних підручників і укладав відповідні прави до дискусії й устійнення української руханково-спортової термінології. В справі нових українських руханково-спортових термінів провідники радилися з лінгвістами, і після дискусії над доповіддю та устійненню нових руханково-спортових вправ і зв'язаних з ними термінів кожний провідник записував нові термін в своєму нотатнику" (Там само, с. 36). Ось деякі з них: ситківка (теніс), гаківка (гокей), дужання (боротьба), лещетарство (лижний спорт), наколесництво (велосипедний спорт), стріляння до влучі (стрільба), відбиванка (волейбол), совгарство (ковзанярський спорт), санкарство (санний спорт), пливацтво (плавання) та ін. (Там само, с. 70).

ФУТБОЛ

Офіційно першим футбольним матчем в Україні вважають матч у Львові 14 липня 1894 року між командами Львова і Кракова. А сам футбол як гра кодифіковано футбольною асоціяцією Англії 1863 року.

Першу працю на теми футболу (англ. football – букв. "ножний м'яч", що утворено способом складання з іменників foot "ступня" + "м'яч" – ЕСУМ 6, с. 142) видав 1900 року у Львові один із засновників українського гімнастичного товариства "Сокіл" Володимир Лаврівський з промовистою назвою "Копана (Association Footbal) ", а вже 1906 року Іван Боберський презентував працю "Забави і гри рухові. Часть III. Копаний м'яч" (Там само, с. 36-37), який, до речі, під час ігор у копаний м'яч був суддею (Там само, с. 33).

Історичними для нас є спогади про зародження копаного м'яча (футболу) в Україні, зокрема Галичині, від сина Івана Франка Тараса, де він зазначає, що український спорт (змаг) у Львові постав з маївок, де збиралася молодь на прогульки за місто. Звідкись там одного разу узявся м'яч: "Став осередком заінтересування цілої молоді випер відразу инші забави, крім кічки (гилки) і переможно вдержується до сьогодні на першому місці серед инших спортів. Але початки були трудні. Професор (І. Боберський – І.Ф.) не знав, що з м'ячем робити. Як фільольоґ, чув щось про har-pastum, але правила англійського союзу копаного м'яча були йому чужі й невідомі. Найлегше йшло з уставленням воріт: хлопці наскидали по дві купи блюзок і шапок – і брамки були готові, віддалені від себе на яких 150 метрів. Вся молодь ділилася на дві величезні дружини (команди гравців – І.Ф.) і на безмірному грищі чекала нетерпеливо на початок гри. А початок був дуже оригінальний. На середині грища лежав на землі м'яч, а з обох сторін розбігалися проти себе два провідники дружин, найліпші бігуни й в повнім бігу мали копнути м'яч. Потім наставала загальна чудова копанина і пекольний вереск. М'яч крутився як тріска в ополонці, копаний рівночасно в стиску, не мав виходу з-поміж ліса ніг. Коли ж виривався десь щасливо, зараз гнали за ним завзятущі купи копунів (футболістів – І. Ф.), окружали збитою масою і ногами куди попало, переважно по кістках товаришів. Згодом слабші підкошені відступали, стиск проріджувався і можна було десь колись стрілити ворота". Відтак професор І. Боберський запросив із Праги фахового тренера п. Льомоза, який і навчив копунів секретів копаного м'яча (Там само, с. 39-40).

Саме Іван Боберський, навчаючись у Ґраці та Відні і пізнаючи німецьку та шведську гімнастичну системи (тобто будь-які види фізичних вправ), запроваджує в Дрогобицькій гімназії "досі не відомі або малознані європейські рухові ігри та забави, зокрема англійську гру "футбол" (Там само,, с. 17), яка стала першим видом спорту у новоствореному 1906 року Українському спортовому кружку (Там само, с. 35, 36). Проте цю гру українці називають по-своєму: копаний м'яч, або копанка (наприклад, 1921 р. "Союз копаного м'яча", Львів за аналогією до "Association Footbal") як і самих гравців (давня назва грач, грачі), про що, наприклад, свідчить цей промовистий уривок: "Основниками першого українського спортового клюбу в Галичині були перші члени дружини копаного м'яча. Їх було одинадцять – воротар (1), залога (2) (захисники), поміч (3) (півзахисники) і напад (5). На крилах нападу все грали найкращі бігуни" (Там само, с. 33). Були й інші назви гравців за функціями: заложник (захисник), помічник, крайник, злучник, чільник (нападник) (за матеріялами монографії Оксани Вацеби "Нариси з історії західноукраїнського спортивного руху").

З огляду на теперішню питому термінологію амплуа гравців, які можуть змінюватися, розписано як захисники (4), півзахисники (4), нападники (2).

Нападників часом без потреби називають "форвардами" або, калькуючи московську мову – нападаючий. В англійській мові forward [ˈfɔ:wɘd] – це омонімне, багатозначне і різночастиномовне слово:

1. а 1. передній; 2. передовий, прогресивний; 3. готовий до чогось; 4. зухвалий, розв'язний; 5. ранній, скоростиглий; 6. передчасний;

2. adv вперед, далі;

3. v 1. прискорювати, допомагати, сприяти; 2. відправляти, пересилати, надсилати;

4. спорт. нападник (не нападаючий!) (у футболі) (АУС, с. 528)

Позаяк постійно змінюється тактика гри і позиція гравців, то виникають і додаткові назви зазвичай англійського походження, серед яких лексема вінгер: атакувальні крайні півзахисники нагадують крила (див. цитату "...на крилах нападу..." – І.Ф.), що, захищаючи, насправді нападають на суперника (˂ wing [wɪŋ] n – "крайній півзахисник" n 1. крило; 2. архт. флігель; крило; 3. військ. фланг; 4. авіяполк; америк. авіябригада; 5. жарт. рука; 6. pl. театр. лаштунки; 7. спорт. крайній нападник (у футболі, хокеї); 8. опіка. Вживають це слово і як дієслово зі значенням летіти, пускати стрілу, окрилювати – АУС, с. 1677).

ГОЛ

Кульмінацією гри в копаний м'яч є гол. В англійській мові це багатозначне слово: goal [gɘʋl] n 1. мета, завдання; 2. ціль, місце призначення; 3. спорт. ворота; 4. фініш; 5. спорт. гол; 6. попадання м'яча в кошик (АУС, с. 572). Вперше це слово зафіксовано в 1325-50 рр. (Режим доступу: https://www.dictionary.com/browse/goal.). Його конечна етимологія неоднозначна: або від давньоанглійського *gāl "перешкода", gaelan "перешкоджати", або від фр. gaule (з фр. ст. waule) "жердина", старого запозичення з германських мов (пор. гот. walus "палиця", споріднене з укр. вал "циліндр"); семантичний розвиток від значення "жердина" пояснено тим, що старт і фініш змагань позначали в давнину жердиною (ЕСУМ 1, с. 547).

Лексема гол є складником невмотивованого запозичення голкіпер (замість воротар чи брамар) ˂ goal- keeper "спорт. воротар" (АУС, с. 572), де keep – слово з 25-ма значеннями, серед яких основне – "тримати, мати, зберігати" (АУС, с.748-750), а keeper [ki:pɘ] n 1. охоронець, хоронитель; 2. доглядач, сторож; 3. лісничий; 4. санітар (в будинку для божевільних); 5. капітан спортивної команди (в Ітоні); 6. власник, хазяїн та ін. (АУС, с. 750).

Отже, якщо запозичення спорт, футбол вибороли своє місце в нашій мові поряд із питомими змаг і копаний м'яч (копанка), то лексема гол – це переможна королева на нашому полі: гол нам таки забили. Натомість нема жодного сенсу вживати голкіпер замість воротар (було брамар), форвард замість нападник (не нападаючий), вінгер замість крайні півзахисники.

Словом, як казав І. Боберський, "наша сила в нас самих" (Там само, с. 211).

П.Н. Це 40-ий фрагмент з мого проєкту ПРОТИАНГЛІЗМ на ютуб-каналі, що розкриває проблему надмірних і невмотивованих англозапозичень в нашій мові. Більше тут: https://www.youtube.com/channel/UCUtg_aYdO07kkVRvVOUtCFg

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.