З НАГОДИ УРОДИН ОЛЕНИ КУРИЛО

Олена Курило – чужинка родом,

що визначила мовну норму української мови у ХХ-ХХI столітті.

Навчала не правил, а любови до нашої мови.

Репресована московсько-сталінським режимом, але відроджена в силі нашої мови.

1. Олена Борисівна Курило народилася 19 жовтня 1890 року в Слонемі Гродненської губернії, тепер Білорусь, у жидівській родині. Померла після 1946 року. Знищена московсько-сталінським режимом "за націоналізм".

Український мовознавець, дослідниця діялектології, історичної фонетики, стилістичного синтаксису та фразеології, творець української наукової термінології, авторка популярного шкільного підручника з української мови, що вишколював перше післяреволюційне покоління, запалене вогнем національного Відродження.

Біографічна канва затемнена й неповна. Справжнього прізвища не знаємо. Але знаємо про колосальний внесок у розвиток українського мовознавства у 20-ті роки ХХ ст. Належала до славетного грона українських мовознавців-двадцятників: Євген Тимченко, Іван Огієнко, Олекса Синявський, Всеволод Ганцов, Агатангел Кримський, Сергій Смеречинський, Микола Сулима та ін. Всі вони зазнали московсько-сталінських репресій.

1934 року тодішній нарком освіти В. Затонський урочисто доповідав, що лише за останній рік ЗНИЩЕНО 1649 українських науковців-"націоналістів", здебільшого фахівців з української мови та історії.

Усього 56 років життя, активна наукова діяльність із яких охоплює лише 13 років: 1918-1931 рр. від шкільного бестселера "Початкова граматика української мови", 1918 р., ч.1 (11 видань), ч. 2 (7 видань) до статті "До питання про походження північноукраїнських рефлексів о – ие,we, wy", 1931 р.

Помежи тим хронологічним коридором її активної наукової діяльности знакова праця, якій минулоріч виповнилося 100 років "Уваги до сучасної української літературної мови", 1920, 2-е вид. 1923, 3-є вид. 1925 рр. – основа сучасної української культури мови в синтаксисі, фразеології та словотворі. Саме вона, ця чужинка, поруч з Іваном Огієнком заклала основи сучасної культури української мови передусім у синтаксі, тобто в складні нашої мови.

Як так сталося, що чужинка-жидівка в часи УНР і П. Скоропадського закладала основи сучасної культури української мови та написала базовий підручник з української мови "Початкова граматика української мови" (1918 р.)?

2. 1908 року навчалася на філологічному відділі філософського факультету Кеніґсберзького університету (тепер Калініград, Росія). Слухала також лекції з хемії, фізики та ботаніки. У 1911 – 1913 роках навчалася на відділі слов'янознавства історико-філологічного факультету Вищих жіночих курсів при Варшавському університеті, які закінчила зі званням учителя з педагогіки, історії педагогіки та методики російської мови. Проте саме там, у Варшаві, зустріла двох чоловіків, що визначили її світогляд і професійний вибір: це професор Є. Тимченко, відомий націоналіст-"тарасівець" та історик мови, що викладав в Олени Курило, і студент Варшавського університету Дмитро Курило – згодом старшина армії УНР та співробітник дипломатичної місії у Варшаві, що став її чоловіком. Навчаючись на Вищих жіночих курсах, Олена Курило працювала в Б'юрі перекладів: перекладала з німецької, французької, англійської та російської мов на польську і відповідно з трьох перших мов та польської на російську.

В часи УНР і П. Скоропадського Олена Курило вже жила в Києві. Викладала в Київському Інституті народної освіти, а з 1921 року – старший науковий співробітник-філолог, консультант Інституту наукової мови. Від 1930 року працювала заступником директора, головою відділу сучасної (живої) української мови Інституту мовознавства ВУАН України, який постав на базі ліквідованого Інституту української наукової мови ВУАН.

3. Наукова проблематика:

а) методика, що полягала в українізації школи: "Початкова граматика української мови" (1918 р.). Видатний учень Олени Курило, мовознавець і літературознавець Юрій Шевельов згадує: "Це не була наукова праця, це був практичний підручник для дітей, він не давав наукової системи й не претендував на сувору науковість методи, але він будив любов до своєї країни й мови й защеплював норми цієї мови" (2, с. 63). Її студіювали мільйони українських школярів.

Олена Курило зауважила: "Народилася українська державність, народилася українська школа. І тут живо треба було дати цим новим культурно-національним формам життя, треба було творити нові слова, нові синтаксичні, фразеологічні звороти. І в творчій тій роботі надто далося в знаки довголітнє московське поневолення: до тієї роботи українці стали з психологією російської мови, зі способом російського думання" (1, с. 11).

б) від перших днів приїзду до Києва активно працювала в Термінологічній комісії при Українському науковому товаристві. Уклала "Російсько-український словник медичної термінології", "Словник української фізичної термінології" (Київ, 1918 р.), згодом у 1923 році – "Словник хемичної термінології", а 1928 року зредагувала "Словник ботанічної номенклятури". От де знадобилися знання з ботаніки, хемії та фізики, які отримала Олена Борисівна у Кеніґсберзькому університеті!

в) укладає правопис, зокрема розділ "чужі слова" (повідомлення ВУАН, 2, с. 59): катедра, авдиторія, павза, Атени, Айнштайн, Гельсинкі, Гемінгвей, соціяльний. Праця "Курс українського правопису", 1919 р., "Наше письмо", 1924.

г) член етнографічної, діялектологічної та комісії історичної пісенности: починаючи з 1922 року щоліта виїздила впродовж 5-х років в діялектологічну, етнографічну та фольклорну експедиції (постійно зі своїм незмінним супутником Климентом Квіткою, де зібрала близько 200 пісень, думи, голосіння, шептання, легенди), охоплюючи первісні говіркові масиви нашої мови – північну й південно-західну. Шукала у фактах тих говірок пояснення історичних фонетичних процесів, що стали нормою сучасної мови чи, бува, не тривають ті процеси в говірках і досі. Йдеться передусім про явище ікання в нашій мові на місці о, е (на зразок ніч – ночі, осінь – осени), чи явище акання багатий – багатий, переходу е в о: женити – жона. Понад то, вперше створила програму збирання інтонації, жестів і міміки українських мовців, дитячої мови, таємних мов, народного особового назовництва й початків письма на матеріяльних речах (уклала "Програму для збирання етнографічних матеріялів"). Є також згадки про підготований О. Курило перший випуск ілюстрованого подільського діялектологічного словника.

На основі фонетичних дослідів дійшла до спільного зі Всеволодом Ганцовим висновку, що "українська мова склалася зі злиття двох первісно відмінних говіркових груп" (2, с. 78).

ґ) українська термінологія: "Російсько-український словничок медичної термінології", 1918; проєкти "Словника української фізичної термінології" і "Словника хемічної термінології", 1918 р. "Словник термінології неорганічної хемії" (1930 р., не видано). За час українізації видано близько 100 термінологічних словників. Запровадила в мову такі терміни: лексикон, фразеологія, фразеологічний зворот, синоніми, семасіологія, говірка, речення, підрядне речення, означуване слово, особове дієслово, інфінітив.

д) культура мови: синтаксис, фразеологія, словотвір, почасти морфологія і семасіологія "Уваги до сучасної української літературної мови", 1920. Ось основна мотивація створення цієї праці від самої авторки:

"Та не в окремих запозичених словах головна сила: вони в меншій мірі впливають на характер мови. Своєрідним характером, тим так званим "духом" своїм, мова спирається передусім на стилістиці, складні, фразеології та словотворі. А сучасну українську літературну мову названими царинами підганяють під російську літературну мову" (1, с. 11). Ось приклади, якими авторка розмосковщує українську мову:

- нема активних дієприкметників на типу діючий, слідуючий та померший;

- дієприкметників на -мий: судимий, любимий, непростимий;

- не вживають форм -но, -то при орудному діяча: нами зроблено треба ми зробили (це вона висміяла злочинець убитий міліціонером, а не кулею);

- не вживають дієслів було, буде при формах -но, -то: треба було зроблене, а не було зроблено;

- зауважила на вольовому способі на -імо: ходімо замість пішли;

- висміяла вживання зворотних дієслів з часткою -ся на зразок двері відчиняються водієм замість двері відчиняє водій;

- закликала негайно вилучити форму вибачаюся – треба вибачте, перепрошую, даруйте;

- зауважила на злучних зворотах на зразок неправильного де б ти не був замість хоч де будеш;

- підкреслила на словотвірній моделі іменників без суфікса -к-а, коли йдеться про наслідок дії: достава продуктів, а не доставка.

- саме вона почала вживати термін "милозвучність" при чергуваннях у / в, й / і як вияву особливої риси нашої мови

Підсумую словами О. Курило: "Вказуючи на ту чи иншу поправну форму проти хибної, я йду шляхом індуктивним: за вихідний пункт маю поширеність даного язикового явища в мові народній та в мові кращих знавців українського слова і намагаюся обминути все те, що могло б відбивати суб'єктивною вподобою" (1, с. 17).

Як зауважив Ю. Шевельов, "Поки не вийшли "Норми української літературної мови" Олекси Синявського (1931), "Уваги" були найтверезішою й найсоліднішою працею українського мовознавця в цій царині" (2, с. 69).

Натомість у 30-х роках ХХ сторіччя її мали за "націоналістичну контрреволюціонерку": "Виразним представником...контрреволюційної програми української буржуазії в українському мовознавстві є безумовно Курило" (С. Василевський "Добити ворога"), "Праця О. Курило, безперечно, є синтез націоналістичних правил" (Г. Сабалдир "Проти буржуазного націоналізму і фальсифікації" (2, с. 89-90). Після ядучого цькування наступило мертве замовчування.

4. У лютому 1933 року видатного науковця заарештовують, звинувачуючи в належності до контрреволюційної націоналістичної організації. Аби врятуватися від переслідувань, цькування та подальшого арешту, разом зі своїм цивільним чоловіком Климентом Квіткою виїздить до Москви. Викладає в Московському обласному педагогічному інституті. 1934 року К. Квітку заарештовують і відправляють до Караганди (Казахстан) (до 1937 року). Їде до чоловіка, щоб підтримати його. Після 1932 року жодна з праць її не побачила світу.

5 жовтня 1938 р. Олена Курило заарештовано й засуджено до 8-х років таборів. Її звинувачували в належності до "українського контрреволюційного націоналістичного підпілля" (нібито вона була зв'язковою між УСРР, Москвою й українськими націоналістами, які відбували покарання на сході СРСР).

Допити тривали два місяці, але попри постійний тиск слідчого, Олена Курило не визнала висунутих їй звинувачень. Покарання відбувала теж у Караганді. 5 жовтня 1946 р. О. Курило вийшла на волю. Подальша доля її не відома, до наукової діяльності вона більше не повернулася. Реабілітована 1989 року.

Чи сповна ми реабілітували і донесли до суспільства її колосальну спадщину і досліджену нею мову? Хай її слова стануть для нас програмою дій в утвердженні українства:

"Як навчитися думати по-українському і не збиватися на чуже? Треба уважно читати українських класиків слова, вважати на їх мову, відзначити в ній своє, українське, найбільше синтаксичні та фразеологічні явища в мові. Так само треба й до етнографічних записів поставитися..." (1, с. 15).

1. Курило Олена. Уваги до сучасної української літературної мови. К.: Вид-во Соломії Павличко Основи, 2004. 302 с.

2. Шевельов Юрій. Портрети українських мовознавців. К.: КМ Академія, 2002. 128 с.



За студією "Ген українців" https://youtu.be/IJpr6qiziB8

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.