Ярослав Стецько і Ярослава Стецько – вінчані ідеєю: з нагоди 110-ї річниці від уродин Ярослава Стецька

Пігмеї завжди знецінюють усе те,

що ідеальне, духовне і вічне в житті людини й нації.

Ярослав Стецько

Не мир є нашою ціллю, а воля і перемога нашої нації, що є покликана Богом виконати своє призначення на землі.

Не за мир, а за тріюмф правди.

Ярослав Стецько

Подружжя Стецьків було не лише світоглядово нероздільне, але злилося навіть в одному імені – Ярослав Стецько і Ярослава Стецько. Чи знаєте щось подібне у світовій історії? За яких умов виникає така благодатна спільність, аж до повного злиття імен та доль?

Цьогоріч 110 років від дня уродин Ярослава Стецька (19.01.1912, Тернопіль – 5.08.1986, Мюнхен) – голова Правління відновленої Української держави 30 червня 1941р., голова Проводу ОУН (б) 1968-1986 (20 років), засновника і 40-річного очільника Антибільшовицького блоку народів (АБН 1946-1986), автор фундаментальної двотомової політологічно-ідеологічної праці "Українська визвольна концепція" (2020), "30 червня 1941. Проголошення відновлення державности України" (2019) та нещодавно виданого збірника маловідомих статей "Київ проти Москви" (2021). Пасіонарний борець за національну Соборну Українську Державу та розпад Росії.

Якийсь час його родина мешкала в селі Глубочок Великий (батько там був парохом – 4, с. 146), громада якого 18 грудня 2021 року проголосувала проти розташування в їхньому селі підрозділів тероборони, бо це "творить небезпеку для місцевих, а вільні приміщення вони краще використають для облаштування спортивного комплексу, кафе або реабілітаційного центру" (2). Ось такий загрозливий перегук часу, коли "славних прадідів великих правнуки погані" обвалюють українську вертикаль Духу...

Якою ж була та вертикаль у час Ярослава Стецька?

Найкращою характеристикою уродженця Тернополя, студента права і філософії в Краківському та Львівському університетах, в'язня польської тюрми у Львові Бригідки (1934-1936), поліційної тюрми Александерпляц в Берліні та одиночної камери в нацистсько-німецькому таборі Саксенгавзен (вересень 1941-29-30 вересня 1944) є два епізоди з його родинного життя, про які він сам переповідає як наймаркантнішу рису внутрішнього світу своїх батьків, що мали визначальний вплив на його націоналістичний світогляд.

Батько був парохом у селі Кам'янки Великі (біля Підволочиська). Коли московити арештували митрополита А. Шептицького, він разом з о. Вояковським організував петицію до царя Миколи II з підписами понад 30-х священників, що пропонували натомість своє тюремне ув'язнення за визволення митрополита: "Вони заофірували за звільнення митрополита своє ув'язнення" (3, с. 342).

Ярославова мати захопила дітей героїчною українською літературою: твори А. Чайковського, Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, В. Стефаника. Якось вона приїхала з Тернополя до Львова, щоб зустрітися з ув'язненим сином. Слідчий запропонував їй побачення через ґрати. Мати відмовилася і, не побачившись із сином, попри довгу подорож, відказала наглядачеві: "Мій син не є злочинцем, і я через ґрати не буду з ним говорити" (3, с. 342).

Ось така вона – націоналістична аристократія того часу.

Революційна діяльність і 30 червня 1941 року

Ярослав Стецько опинився на лаві підсудних у справі вбивства міністра внутрішніх справ Польщі 15 червня 1934 р.: отримав 5 років тюрми (залишив спогад "За ґратами"). Тоді ж висунув ідею, що "Україна повинна стати ідейним, моральним і культурним центром, довкруги якого повинні зосереджуватися змагання інших поневолених народів..." (1, с. 24).

Вийшов через амнестію і вже 10 лютого 1940 року став співініціятором створення в Кракові революційного проводу ОУН (б). Чому стався так званий розкол? Серед основних причин, за Я. Стецьком, концепційна відмінність у розбудові національної сили в краї: "...наша концепція розбудовувати сили на рідних землях і на еміграції для самостійної революційної національно-визвольної дії, без орієнтації на ту чи іншу поставу Німеччини, не знайшла ніякого розуміння в Мельника" (3, с. 365).

"То були дві протилежні концепції ˂...˃ з одного боку, група зорієнтованих на чужу силу, а з другого – група молодих, здетермінованих включитися в боротьбу, розбудовувати власну силу, не орієнтуючися на поставу Німеччини" (3, с. 366).

Крім цього, була вимога формувати збройні добровольчі українські загони для боротьби у Фінляндії проти Москви, що тодішній очільник ОУН А. Мельник також відкинув. Коли наші теперішні горе-аналітики голосять над шкодою розколу, то мені сповна імпонує саме ця думка Я. Стецька: "...розрив у моїй оцінці був закономірним і необхідним. Я вважаю, що це не було послабленням революційної боротьби і визвольного фронту, а навпаки – той розрив врятував ситуацію двофронтової війни, врятував несплямлений прапор українського націоналізму... Він був фактично тим граничним стовпом у розгорненні героїчної епохи нашої історії. І тому Революційний Провід був необхідний, необхідно було скінчити з табором опортунізму, який тоді загніздився у провідних колах організації" (3, с. 367).

Повчальна щодо цього пророча думка Є. Коновальця: "Ми зініціювали організований націоналістичний рух, ми даємо ще йому тепер ін'єкції, але ми його не ведемо...на західних землях той рух виявляє більше радикальні тенденції, ніж це декому з нас бажане. Не виключено, що ми вже в недалекому часі опинимося супроти того руху в ролі батьків без відповідного впливу на його дальший розвій... Молодий націоналістичний рух на Західних Землях нас ще толерує, – я певний, одначе, що з його скріпленням і внутрішнім оформленням, він, коли ми не намагатимемось знайти спільну мову, витворить свій власний провід" (1, с. 31).

У квітні 1941 року в Кракові проведено II Великий Збір ОУН, де затверджено легітимність і правильність ідейної стратегії Революційного Проводу. Обрано його склад проводу: голова – С. Бандера, заступники Я. Стецько і М. Лебедь.

Національні збори у Львові

О 20.00 збори скликано до приміщення "Просвіти" на площі Ринок, 10. Я. Старух оголосив про це на захопленому радіо. Посланцем від А. Шептицького був Й. Сліпий, що став заступником голови зборів – Я. Стецька. Відтак до зали зайшли німецькі старшини, серед яких Г. Кох заявив, що тут "рішальною є влада Гітлера", на що Я. Стецько відповів: "...господарем на українській землі є українська нація і ми творимо державний апарат і нашу державність на своїй землі, нас не в'яже нічия постороння воля".

Цікаво, що в той момент Й. Сліпий шепнув Стецькові: "Ну то німці проти нас". "Так, але мусимо піти нашим шляхом". Єпископ: "Так, виходу іншого не маємо, і Митрополит так само думає". Кох сказав: "Ви граєте з вогнем". Стецько у відповідь: "Ну а ви також" (3, с. 381).

Згодом про це написав: "Коли на захист Акту 30 червня 1941 р. ми не були спроможні поставити танків, гармат і бомбовозів, відповідно – сильної армії, бо так склалися умови, – ми вирішили танкам, бомбовозам і гарматам окупантів протиставити вірність ідеї Суверенітету нації, гідність і гордість великої духом нації, незламність нашого характеру..." (3, с. 12).

Уряд сформовано до 5 липня, проте вже 11 липня його заарештовано і 15 вересня відправлено до тюрми Александерпляц у Берліні, а потім – у Саксенгавзен. Перебував в бункері смерти.

У вересні 1944 року німці схиляли Я. Стецька і С. Бандеру до спільного з А. Власовим фронту (РОА) проти москалів. Не погодилися.

Еміграція

Утікаючи з-під нагляду гестапо до американської зони, був тяжко поранений. Його, майже мертвого, врятували з більшовицького арешту в шпиталі в Чехії побратими і майбутня дружина Ганна Музика, що стала згодом Славою Стецько (1946 р.).

Від 1946 року на еміграції основний напрям діяльности – зовнішня політика: "За кордоном я побачив, що реальна сила – то власна сила, а власна сила – то фронт поневолених націй" (3, с. 394).

Так було створено АБН (Антибільшовицький блок народів), до якого найперше увійшли представники словаків, грузинів, латишів, відтак болгари, чехи, румуни. Концепцію АБН розробляв С. Бандера. Ідея виникла ще в Україні в листопаді 1943 року, коли відбулася Конференція поневолених народів (грузини, вірмени, осетини, казахи, черкеси, азербайджанці, кабардинці, татари, чуваші, башкири, білоруси, узбеки) і творилися відділи інших народів у складі УПА (азербайджанці, узбеки, грузини, татари).

Перший Конгрес АБН відбувся 16 квітня 1946 р.: "АБН урочисто заявляє, що не буде міцного тривалого миру доти, поки не буде знищено СССР – світового агресора та поневолювача народів і людини" (4, с. 76). Саме звідси Стецькова теза "Україна – наріжний камінь світової політики" (5, с. 286) та розкриття призначення України: "...коли центром мілітарної потуги вільного світу є сьогодні Вашингтон, столиця США, то центром ідейно-моральної сили поневолених народів є Київ – столиця України. Визволення України означає знищення московсько-більшовицької імперії, а тим самим і ліквідацію московської агресії в Азії, на Близькому і Середньому Сході та Індійському океані" (1, с. 81).

Я. Стецько мав зустрічі з найвищими чільниками провідних держав: канцлером Німеччини Конрадом Аденавером, президентом Франції Шарлем де Голем, британським прем'єром Мак-Міляном (у якого гостював вдома), шведськими, тайванськими високопосадовцями, з американським президентом Д. Рейганом, що брав участь в конференцій АБН 1983 р., відтак запросив до Білого Дому, де сказав Стецькам: "Ваша боротьба є нашою боротьбою, ваша мрія є нашою мрією!", а також відтоді крилатою стала його фраза: "СРСР – тюрма народів" (4, с. 154). Американці саме тоді організували пресову конференцію Президента Р. Рейгана з Головою АБН. Це була надзвичайна подія в американському конгресі (4, с. 154)

Ярослава Стецько (14.05.1920, с. Романівка, Теребовлянський р-н, Тернопільщина – 12.03.2003, Мюнхен).

Наше життя – то була Україна, все підпорядковувалося ідеї її свободи, його зміст було скеровано задля роботи.

Ярослава Стецько

Навчалася у Львівській політехніці (будівельний ф-т, 1941 р.), відтак Правничий інститут (Мюнхен, німецька та французька мови). Член ОУН (з 1938 р.). Співорганізатор Червоного Хреста в УПА (лікарня, харчування, проживання). За вказівкою Проводу ОУН 1944 р. виїздить за кордон, де у Відні знайомиться з Ярославом Стецьком.

Як стала Ярославою Стецько?

"До речі, я в метриці була записана Анною-Євгенією, але пішла до гімназії, і мені звучало ім'я "Геня" так якось польсько, що подумала собі: "Та холєра ясна, не буду називатися "Геня!". І назвали мене Ромою... (4, с. 94).

Перебуваючи в шпиталі в Чехії 1945 р., Ярослав попросив: "Знаєш що, я буду тебе кликати "Слава", добре?. "Добре, але ж і Рома – гарне ім'я". "А я буду кликати Ярослава". І від того моменту я сказала: "Я є Ярослава", і всюди вже писала і називала себе тільки так, поки це вже ввійшло в жили, і в кров, і в серце".

Відтак додавала: "Ярослав був для мене колосальний авторитет. Я чулася маленька біля нього, він був дуже розумний..." (4, с. 145).

Згадувала: "Ніколи з Ярославом не брали громадянства чужих держав: "Як я маю представляти Україну і жити на чужоземний паспорт? Ніколи цьому не бувати" (4, с. 94).

Після смерти Я. Стецька – очільниця АБН, редактор журналу "АБН-Кореспонденс". Перший лідер новоствореної партії "Конгрес українських націоналістів" (1992-2003). 1991-2001 – Голова проводу ОУН (б). Депутат Верховної Ради України, 2, 3, 4-го скликань від виборчого округу N89 Івано-Франківської обл. (Надвірна, Яремче, Косів, Верховина). 1997 р. на довиборах набрала 86,6 % голосів виборців. До присяги як найстарший депутат приводила депутатів двічі: 14.05.1998 (округ N89, 56,36 %) та 14.05.2002 рр. (11 номер від Нашої України).

Володіла польською, англійською, німецькою, французькою, еспанською, італійською, словацькою, білоруською мовами. Почесна громадянка Львова.

1991 року, в рік 50-річчя Акту 30 червня 1941 року, повернулася в Україну і приїхала саме до Львова, на площу Ринок, де її чоловік проголошував Акт відновлення Української держави: "...хотілося дуже, так хотілося кожну калабаньку якось привітати, кожен камінчик поцілувати... Це таке сильне враження перше!" (4, с. 166). Перетікання доль, коли спільність писано згори.

Знаковим є формулювання від Слави Стецько про роль АБН у світовій історії: "АБН дуже багато в чому спричинився до розкладу СССР. Зараз є люди, які не хочуть цього визнати, бо теперішні дисиденти історію починають із себе, не хочуть бачити того, що було перед ними. Лише Левко Лук'яненко не раз каже, що "ми хотіли перебрати прапор від ОУН-УПА і нести його далі" (4, с. 120).

У першому своєму інтерв'ю в Україні 30 червня 1991 р., відразу після віча у Львові на пл. Ринок з нагоди історичного Акту 30 червня 1941 р., на запитання московських журналістів, яка її головна мета – сказала: "Розбити, розколоти Совєтський Союз на самостійні держави!" (4, с. 168). І цю мету мусимо зреалізувати.

1. Баган Олег. Ідея і чин Ярослава Стецька. Публіцистичний нарис. К., 2008. 164 с.

2. Мешканці села на Тернопільщині проти розміщення у них підрозділу тероборони. Режим доступу: https://www.ukrmilitary.com/2021/12/ternopolschyna-proty-teroborony.html (дата звернення 17.01.22)

3. Стецько Ярослав. 30 червня 1941. Проголошення відновлення державности України / відповід. ред. Микола Посівнич. Львів, Торонто, Дрогобич: Посвіт, 2018. 483 с.

4. Стецько Слава. Жінка, яка творила незалежну Україну. Автобіографія. К.: Ярославів Вал, 2021. 200 с.

5. Стецько Ярослав. Київ проти Москви / упор. Г. Рій, В. Рог. К.: УВС, 2021. 633 с.

П.Н. За телепрограмою "Ген українців" на каналі НТА. Запрошую до перегляду. Зображення авторства Галини Помилуйко

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.