ВІЙНА і МОВА
Мова – це перший і останній бастіон захисту держави.
Ян Бодуен де Куртене
Дещо з історичного контексту
Чому ми збереглися як окремий етнос, попри понад 350-літній період втрати державности через окупацію Московією? Бо саме мова була тим кордоном, що відмежовувала нас від ворога і об'єднувала всередині. Богдан Хмельницький на перемовини до Московії їздив з перекладачем, і це найпевніший доказ нашої різности з московитами: "...московити мали чималий клопіт як із розмовною, так і з літературною мовою тогочасних білорусів та українців. Вони часто неправильно їх розуміли; у них було мало кваліфікованих перекладачів; вони навіть не могли "очистити" макаронічний текст, переписуючи його задля внесення до важливих офіційних документів" (5, с. 56).
Українське посольство у справі так званої Переяславської угоди привезло до Москви 23-и пункти, або "статті", проте, "як виглядали ті пункти в оригіналі – ми не знаємо, бо збереглася тільки московська копія-переклад того документа, а оригінал, можливо цілево, був "загублений", бо вже в 1659 році москвини усунули з ужитку й цю копію, заступаючи її фальсифікатом" (2, с. 260). Разом із посольством до Москви в особах генерального судді Самійла Богдановича (Зарудного) та переяславського полковника Павла Тетері відправлено військового перекладача Якова Івановича. Що стосується договірних умов, які виходили від Москви, то вони викладені в жалуваній грамоті Богданові Хмельницькому і Війську Запорозькому в 11-х статтях та в царських указах (від 27 березня 1654 р.) – і писані в Москві московською мовою і перекладені "белорусскимъ письмомъ" (тобто українською мовою – І. Ф.) (15, с. 108, 114).
У мовно-політичному питанні державницького характеру зауважимо на одному з надважливих пунктів Гадяцької угоди від 6 вересня 1658 року про ототожнення Руси не лише з грецькою вірою, "а мовою руського народу, що не збігається з державними кордонами, однак становить об'єктивну етнічну реальність" (14, с. 319).
Джерело цієї визначальної соціолінгвальної тези сягає часів саме гетьмана Богдана Хмельницького, зокрема маловивченої ситуації з укладенням Раднотського миру 1656 року, що передбачав зміну конфігурації політичних сил Центрально-Східної Европи за участи шведсько-трансильванських та українських перемовин. Військо Запорозьке в особі Богдана Хмельницького готове було приєднатися до Раднотської коаліції (і це після так званої Переяславської ради) та підписати угоду зі шведським королем лише після того, як за гетьманом визнають "права на всю стару Україну або Роксоланію, де була грецька віра і мова ще існує – до Вісли, щоб вони могли затримати те, що здобули своєю шаблею" (1, с. 201-207). Відтак наступний гетьман Іван Виговський, а згодом Дмитро Дорошенко у своїх угодах чи універсалах послідовно використали це напрацювання дипломатії Богдана Хмельницького: межі мови – це межі України.
Це, власне, та думка, якою тепер послуговується Путін, "захищаючи" "рускоязичноє нсєлєніє" як належність своїй державі. Вперше цю думку висловила його колишня дружина на початку третього тисячоліття на одному з філологічних форумів: "Россия заканчивается там, где заканчивается русский язык. Эти слова супруги одного из экс-президентов России (йдеться про 2011 р. – І.Ф.) наглядно иллюстрируют, насколько принципиально для россиян продвижение "великого и могучего" в общественную жизнь и образовательное пространство других стран" (7).
Проте згодом Путін перевершив свою колишню дружину у визначеннях меж імперії. 2016-го року на врученні премії Російського географічного товариства він запитав у дев'ятирічного хлопчика, де закінчується Росія. Той відповів, що на Беринговій протоці – натомість Путін підказав, що ніде (10).
Розв'язана ним війна з Україною стала початком здійснення хворобливої імперської амбіції, починаючи від анексії Криму та окупації частини Донецької та Луганської областей 2014 року. Позаяк ні в середині України, ні на міжнародному рівні він не отримав належної відсічі, 24 лютого 2022 року сталося його повномасштабне вторгнення. Як казав свого часу К. Маркс, московський ведмідь наступатиме доти, поки европейські звірі не дадуть йому відсічі.
Передумова нападу – захист "рускоязичного насєлєнія", про що він і заявив 12 жовтня 2016 року: "Наголошу, що ми були змушені захищати російськомовне населення на Донбасі, змушені були відреагувати на прагнення людей, що живуть в Криму, повернутися до складу РФ" (12).
Війна і мова 2022
Абсолютним шоком для путінської армії став героїчний опір Путіну Південно-Східної України, що на мовному рівні не пройшла ще періоду російськомовної деокупації і де українська мова, відповідно до чинного законодавства, належно не поширилася і не запанувала. Себто спостерігаємо відрадний процес розколонізації українців на рівні фізичного спротиву московським окупантам, але ще з його мовою на устах. Сприймаю це як перехідний етап і неминучий поступ до української мови як символу України, якщо категоричною і невідступною буде українськомовна політика на рівні найвищої державної влади і перестануть діяти хибні ліберально-пораженські установки в певних духово ослаблих середовищах, що, мовляв, мова знову не на часі, бо на часі війна. Цікаво, чому ж за 23 роки миру це питання не було на часі? Йдеться передусім про колоніяльну інерцію мислення, якій потурала післямайданна і чинна влада, а також численні демоліберальні національно аморфні й боягузливі середовища.
Війна колосально зрушила цю колоніяльну російськомовну інерцію, проте подальше роз'язичення українців аж ніяк не є доконаним фактом, а навпаки, і далі зостається дуже вдалим майданчиком для путінсько-холуйських та угодовсько-боягузливих маніпуляцій в середині самої України. Саме звідси серед умов перемир'я з Україною Росія незмінно висуває мовне питання (10 березня 2022 р.) , що є другим після основної вимоги не вступу України до НАТО та закріплення їх у Конституції України:
1. Відмова від руху до НАТО. Нейтральний статус України. Одним із гарантів якого готова стати Росія, яка напала на нашу країну.
2. Російська мова – друга державна. Скасування всіх законів, що її обмежують.
3. Визнання Україною Криму російським.
4. Визнання Україною незалежності ДНР та ЛНР в адміністративних межах областей (включно з нині контрольованими Україною територіями).
5. "Денацифікація". Заборона діяльності ультранаціоналістичних, нацистських та неонацистських партій та громадських організацій, скасування чинних законів про героїзацію нацистів та неонацистів.
6. "Демілітаризація України". Повна відмова від наступального озброєння, під яке при бажанні можна підвести будь-які види озброєнь (13).
Не менш промовистим щодо державної значущости мовного питання є перехоплене Центром протидії дезінформації при РНБО повідомлення мовно-освітніх планів Росії в Україні від 15 березня 2022 року, що і є програмою "денацифікації освіти":
1. знищення навчальної літератури, що спотворює історію або пропагує нацизм та русофобію;
2. відновлення обов'язкового викладання російської мови та літератури у школах;
3. проведення курсів підготовки шкільних викладачів гуманітарних дисциплін зі звільненням тих, хто відмовляється їх проходити;
4. багаторазове збільшення квот прийому російськими вишами абітурієнтів з України;
5. надання російській мові статусу державної (11).
Себто написано рашистський освітній план знищення держави Україна ("денацифікація освіти"), освітня система якої й досі була надто далека від національного змісту і призначення. Як відомо, саме влада путінського угодовця П. Порошенка, що загнав Україну в Мінський зашморг, призвела до показової денаціоналізації освіти через вилучення міністром освіти С. Квітом обов'язковости української мови та історії України у вишах (наказ N1392 від 25 листопада 2014 р.) та заведення цензури на національний зміст підручників під прикриттям антидискримінаційної експертизи (4; 8).
Мовне питання незмінно присутнє в переговорному процесі. Зокрема, 16 березня 2022 року глава МЗС Росії Сергій Лавров заявив, що "одне з основних питань переговорів – статус російської мови та російськомовних ЗМІ в Україні, гарантії прав національних меншин, зокрема російських" (6).
Відтак 17 березня 2022 року Путін провів телефонну розмову з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом та розповів йому, чого російська сторона наразі вимагає від України у перемовинах. Серед вимог, крім "нейтралітету" України і відмови від євроатлантичного курсу, – "захист російської мови" та "денацифікацію" (10).
Невже ці невідступні і системні вимоги Путіна щодо російської мови як основи рускава міра в Україні не переконують значну частину українського суспільства, що мова ворога – це прописка ворожої держави-терориста на території України? Наявність російськомовних – це основний мотив Путіна напасти на Україну, щоб їх, як бачимо в Харкові чи Маріюполі, убивши, "захистити". Теперішнє поглинення Росією Білорусі починалося саме з мовного чинника, відколи від 1995 року російська мова в Білорусі стала другою державною, абсолютно витіснивши білоруську мову і через те згорнувши саму державу Білорусь.
Наше завдання сьогодні, в час цієї героїчної і жертовної національно-визвольної війни, не дати знову, як це було після Майдану 2014 року, ослабити мовне питання, звівши його до згубної московсько-української мовної шизофренії. Апелювання до російськомовних військовиків таке ж, як апелювання до ментальної вади, яку вже саме Міністерство оборони України закликає позбуватися, бо тоді неможливо відрізнити українського армійця від московського диверсанта. Гірко читати в інструкціях від ЗСУ, що слід зважати на акцент підозрілої особи, замість того, аби дати чітку вказівку виконувати Закон України про Збройні Сили: "Мовою Збройних Сил України є державна мова. Мовою статутів, документації, діловодства, команд, навчання, виховних заходів, іншого статутного спілкування та службової діяльности у Збройних Силах України є державна мова" (ст. 13).
Мовні курси
Мова – це чинник національної безпеки, що в час війни набуває виняткового ідентифікаційного значення. Маємо вживати негайних системних заходів з розширення функціювання української мови відповідно до Конституції України та закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної", не чекаючи закінчення війни, а роблячи кожен свою справу. Тому я зініціювала курси української мови для біженців у Львові і намагалася зареєструвати відповідну петицію на сайті Львівської міської ради, чого й досі не вдалося через блокування цієї державотворчої ініціятиви мером Львова А. Садовим, горезвісно відомим своїми русофільськими настроями. Ще 25 лютого 2014 року, а відтак 2 березня 2014 року він виступив з абсолютно дикою ініціятивою "львов гаваріт па рускі" начебто на знак солідарности з Донецькою та Луганською областями та Кримом, таким способом протиставивши ці області всій країні і визначивши для них і досі трагічний окупаційний статус і, зрештою, неминуче повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року (див. https://www.youtube.com/watch?v=2cMWPAPSx8I).
Запровадження відповідних курсів має виняткове значення не лише з погляду соціялізації українців в природний українськомовний простір, але з погляду питань безпеки, де через відсутність мовного бар'єру між так званим "російськомовним українцем" (що є політичним оксюмороном) та росіянином легко може критися ворог та окупант. Саме мовний чинник сьогодні – це найпевніший спосіб виявити ворожі диверсійно-розвідувальні групи, вкрай загрозливі для Львова і всієї країни в умовах війни.
Вважаю за повчальну потребу засвоїти досвід нашого партнера Польщі, що, приймаючи на своїй території значну частину біженців з України, вже запровадила безкоштовний віддалений курс для дітей та дорослих, а уряд Польщі пообіцяв надати підтримку органам місцевого самоврядування, що прийматимуть до своїх шкіл дітей-біженців в частині опанування польської мови. Питання мови – це питання влади, а не мінливої чи ситуативної комунікації. Отже, не бажаючи вчити українську мову, російськомовні "українці", що опинилися як біженці за кордоном, змушені будуть навчитися мов країн, до яких приїхали. Бо ці країни мають свою мовну душу, а не чужу!!!!
Якщо цю мою ініціятиву не вдалося зреалізувати через виконавчий орган влади, то ми успішно її втілюємо на катедрі української мови Національного університету "Львівської політехніки". Усього за півтора дні анкету охочих вивчати українську мову у віддаленому режимі (zoom) впродовж березня-квітня 2022 року заповнило 1065 учасників з усієї України і світу!!! Наш світлий і мудрий народ сам пише мовний порядок денний, наполегливо підштовхуючи боягузливо-ліберальну владу створювати належні умови для опанування мови великого Тараса Шевченка, який сказав про російську дуже показово: "Говорить умію, та не хочу".
Серед мотивацій запису на курси: позбутися суржику (русизмів), поліпшити знання, навчитися краще розмовляти, збагатити мову, почати думати українською (перестати думати російською, забути російську), правильність написання (правописні зміни), здобути мовну стійкість, цікавить все, вільно розмовляти, щоб дитина розмовляла та ін.
Натомість боягузливий А. Садовий у відповідь на слушний заклик львів'ян до тимчасових переселенців не користуватися мовою ворога та переходити на українську, не соромлячись говорити навіть з помилками, відреагував у своєму угодовсько-лицемірному стилі: "Дозвольте людям, що повернулися з пекла, відчути себе у безпеці" (3). Проте чи можуть відчувати себе в безпеці львів'яни, якщо довкруж лунає мова ворога? І як відрізнити московських диверсантів від російськомовних переселенців?
Буде українська мова – буде українська, а не окупована і зденаціоналізована Україна. Не підігруйте Путіну, Садовий, і всі решта угодовці зі ЗЛОМ!!!
1.Архивъ Юго-Западной Россіи, издаваемый временною коммиссіею для разбора древнихъ актовъ, височайше учрежденною при Кіевскомъ Военномъ, Подольскомъ и Волынскомъ генерал-губернаторе. Постановленія дворянскихъ провинціальныхъ сеймовъ, въ Югозападной Россіи. К., 1908. Ч. III. Т.VI.
2.Бжеський Роман. Переяславська умова в планах Б. Хмельницького та "Переяславська легенда" // Переяславська рада 1654 року (Історіографія та дослідження). К.: Смолоскип, 2003.
3."Дозвольте людям, що повернулися з пекла, відчути себе у безпеці". Режим доступу: https://nv.ua/ukr/lviv/sadoviy-poprosiv-lviv-yan-ne-tisnuti-na-pereselenciv-za-movu-50226066.html (дата звернення 18.03.2022).
4.Експертиза шкільних підручників. Режим доступу: https://www.facebook.com/photo.php?fbid=10216615784137142&set=pcb.10216615865539177&type=3&theater (дата звернення 04.12.21).
5.Кінан Едвард. Російські історичні міфи. К.: Критика, 2001.
6.Лавров про переговори: Є певна надія на компроміс. Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/news/2022/03/16/7331825/ (дата звернення 18.03.2022).
7.Онищенко Оксана. Ми наш, ми... русский мир построим. Режим доступу: https://zn.ua/EDUCATION/my_nash,_my_russkiy_mir_postroim.html (дата звернення 18.03.2022).
8.Про створення робочої групи з питань політики гендерної рівності та протидії дискримінації у сфері освіти. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v071372915?fbclid=IwAR2hebavjd59IQxnk8Xh74ekFx-iIvP-K3PQiFddmnrqD5DuxYwdv6BNtDc#Text (дата звернення 18.03.2022).
9.Путин: граница России нигде не заканчивается. https://www.svoboda.org/a/28137241.html) (дата звернення 18.03.2022).
10.Путін озвучив Ердогану свої нинішні вимоги до України. Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/news/2022/03/18/7332409/ (дата звернення 18.03.2022).
11.Рашисти планували знищити наші підручники й зробити російську мову державною. Режим доступу: https://nspu.com.ua/novini/rashisti-planuvali-znishhiti-nashi-pidruchniki-j-zrobiti-rosijsku-movu-derzhavnoju/, 15.03.22 (дата звернення 18.03.2022).
12.Росія була змушена "захищати російськомовне населення" на Донбасі та в Криму – Путін. Режим доступу: https://glavcom.ua/news/rosiya-bula-zmushena-zahishchati-rosiyskomovne-naselennya-na-donbasi-ta-v-krimu-putin-377427.html (дата звернення 18.03.2022).
13.Середа Олена. ZN.UA стали відомі шість ультимативних вимог Росії до України. Режим доступу: https://zn.ua/ukr/UKRAINE/dtua-stali-vidomi-shist-ultimativnikh-vimoh-rosiji-do-ukrajini.html (дата звернення 18.03.2022).
14.Фаріон Ірина. Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у ХIV-ХVII століттях: мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2015.
15.Яковлів Андрій. Договір гетьмана Богдана Хмельницького з Московським царем Олексієм Михайловичем 1654 р. // Переяславська рада 1654 року (історіографія та дослідження). К.: Смолоскип, 2003.
