НЕ ЗДОЛАТИ ВОРОГА ЗЗОВНІ, КОЛИ ВІН ВСЕРЕДИНІ (або про Московський патріярхат в Україні)
I. Про розстрільне сучасне
У час повномасштабного розпалу московсько-української війни 28 березня 2022 року народний депутат України, свободівка Оксана Савчук зареєструвала законопроєкт "Про заборону Московського патріархату на території України". Основна мотивація законопроєкту – захист національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісности України, запобігання колабораціонізму, припинення розпалювання міжрелігійної ворожнечі та дестабілізації релігійного середовища в Україні. Законопроєкт передбачає:
1. Заборону діяльности Московського патріярхату – Російської православної церкви.
2. Упродовж 48 годин від часу набуття чинности закону інвентаризувати та націоналізувати майно МП РПЦ на території України.
3. Від дня набуття чинности закону надати можливість громадам МП РПЦ упродовж 14 днів змінити свою підлеглість відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". У разі не зміни своєї підлеглости – діяльність усіх установ МП РПЦ припиняють, а майно вилучають на користь місцевої громади.
4. Свято-Успенська Києво-Печерська лавра, Свято-Успенська, Почаївська лавра, Свято-Успенська Святогірська Лавра та інші архітектурні пам'ятки державного значення, що перебувають у власності або користуванні Московського патріярхату, переходять у власність держави, а угоди (рішення) про користування скасовують. Архітектурні пам'ятки місцевого значення, що перебувають у власності або користуванні Московського патріярхату переходять у власність або користування місцевих громад. Самовільно захоплені ділянки та приміщення, збудовані без належних дозволів, вилучають на користь держави і передають національним церковним установам.
Реакція Голови Верховної Ради Р. Стефанчука на цей вмотивований і злободенний (і давно перезрілий) законопроєкт засвідчила абсолютну неготовність законодавчого органу України ухвалювати державотвірний закон, що забезпечує Україні ідеологічну перемогу під час війни і знищення основного ворога всередині країни. Колоніяльна та поразницька свідомість Р. Стефанчука і йому подібних сфокусована в їхній лакейській мотивації. За його словами, питання про заборону МП РПЦ в Україні "тривалий час" обговорювали в політичних фракціях і групах: "...ми домовилися: під час війни не маємо права ухвалювати жодного закону, який розколює українське суспільство... цього не можна допустити, тому що українська нація має бути згуртованою. Розбиратимемося з усіма після перемоги" (див. https://gazeta.ua/articles/politics/_stefanchuk-poyasniv-chomu-poki-ne-slid-zaboronyati-rosijsku-cerkvu-v-ukrayini/1084402). Та чи буде в такому випадкові перемога???
З огляду на перевернуту логіку Голови ВР України, в час війни українське суспільство розколює, а тепер катує, вбиває і ґвалтує не основний ворог – Москва і її релігійна агентура, а ті, що цього ворога хочуть через закон зліквідувати і повернути українцям їхню духовну власність!
Чи не знає Стефанчук, що Російських патріярх (насправді феесбешник в чорному платті) Кіріл Гундяєв благословив війну проти України, місцеві попи розміщують зброю в церквах і корегують вогонь, здають інформацію ворогу і є основними пропагандистами ідей рашистського світу, які дуже точно днями висловив ієрей Московського патріярхату Брянської митрополії Міхаїл Агєшин: "Ти русскій воін. Твой долг – защіта отєчєства от украінскіх націоналістов. Твоя задача – стєрєть украінскую націю с ліца зємлі. Твой враг – ідєологія, наносящяя грєховноє поврєждєніє чєловєчєской душе".
II. Про фрагменти історії православно-релігійного питання
Основна проблема українського суспільства – убита чи приглушена історична пам'ять і свідомість, над чим системно, зокрема після Майдану, працювала влада Порошенка в особі міністра С. Квіта, який своїм наказом N1392 від 25 листопада 2014 року скасував обов'язковість у вищій школі предмета історія України та українська мова. Тому нагадаю слова пророка Еклезіяста: "Усе те, що було, воно те, що буде... Немає нічого нового під сонцем":
1. Православну ієрархію відновлено 1620 року. Її здійснив таємними заходами єрусалимський патріярх Теофан за силової підтримки козаків гетьмана Петра Сагайдачного, які щойно з 1610 року "заявили себе поборниками православ'я".
2. Обурений король та польський сейм тільки 1632 року під тиском складних політичних обставин визнали нову ієрархію повноправною в Польській державі поряд з католицькою та унійною.
3. Однак українське православ'я спромоглося бути українським всього лиш 66 років (1620-1686 рр.) , а відтак "впало жертвою своєї власної політики, яка в кінцевому підсумку звела нанівець результати кровопролитних визвольних битв середини ХVII ст." (Паславський Іван. Між Сходом і Заходом. Нариси з культурно-політичної історії української церкви. Львів: Стрім, 1994, с. 65). Йдеться про перепідпорядкування 1686 року української Православної Церкви з юрисдикції Константинопольського патріярха до Московського.
4. Через дипломатичний тиск та хабарі Москві вдалося досягти допомоги Отоманської Порти, що примусила Константинопольського патріярха погодитися на передачу юрисдикції. Збереглася розписка Константинопольського патріярха Діонісія, дана московському послові Микиті Олексієву, що брав у нього грамоти на Київську митрополію: "Приняли есмы милостыню святого вашого царствія отъ посланного вашого господина Никиты Апексіевича три сорока соболів (тобто 120 – авт.) и двҍсти червонныхъ (золотих – авт.), податель же благих Господь да будете мздодавецъ вашему державнҍйшему царствію". Єрусалимський патріярх Доситей хоч спершу був проти, але 200 золотих вплинуло на його рішення, і він знайшов у правилах, що можливо будь-якому архиєрею відпустити свою єпархію іншому архиєрею...". Після детронізації патріярха Діонісія того ж 1686 року вселенська патріярхія передачу Київської митрополії Московській патріярхії визнала незаконною: відбувся акт симонії, купівлі-продажу, що суперечить церковним канонам, відтак це стверджено постановою Вселенського патріярхату від 13 листопада 1924 р. (Огієнко Іван. Українська культура: коротка історія культурного життя українського народу. К.: Довіра, 1992, с. 104-105; Пашук Андрій. Українська Церква і незалежність України. Львів: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003, с. 178).
5. "Вічний мир", укладений 1686 року між Річчю Посполитою та Московією, містив положення, за яким Київський митрополит мав перебувати під юрисдикцією Московського патріярха. Долучився до цього тиску і гетьман Іван Самойлович: церковний синод у Києві обрав митрополитом промосковського кандидата, князя Гедеона Святополка-Четвертинського (1685-1690 рр.) (Когут Зенон. Коріння ідентичности. Студії з ранньомодерної та модерної історії України. К.: Критика, 2004, с. 120-121). Доктор отець Дмитро Блажейовський метафорично назвав це "церковним переяславом" (Блажейовський Дмитро. Берестейська ре-унія та українська історична доля і недоля. Львів: Каменяр, 1995. Т. 1, с. 202).
6. Супротивником союзу України з Польщею та Москвою був митрополит Київський, Галицький і всієї Малої Рόсії Йосип Нелюбович-Тукальський (1663-1676 рр.). Він не визнав зверхности над собою Московського патріярха і за наказом царя Петра місце митрополита наказано закласти камінням, а ім'я його не згадувати (Мицик Ю. А., Лисенко І. М. Нелюбович-Тукальський Й. Києво-Могилянська академія в іменах ХVII-ХVIII ст.: енцикл. вид. К.: Вид. дім "КМ Академія", 2001, с. 389-390).
III. Про вибір від стефанчуків у час дикої війни москви з престольним Києвом, у якій вже вбито і закатовано тисячі українців (серед них понад 200 дітей!!!), а тисячі депортовано на територію варварів у концентраційні рашистські табори
Товаришу Стефанчук! Вас називають правознавцем. То ви, очевидно, знаєте, що Царгородський патріярх Діонісій за продаж московитам Української православної церкви за "три сорока соболів і двісті червінців" закінчив своєю детронізацією. То ви теж так закінчите за свою політику лакейства та угодовства з дикою москвою. Бо замість того, аби нещадно викурювати сатану з українських храмів, ви адекватний закон називаєте таким, "що розколює українське суспільство". Після скасування Верховною Радою України 23 лютого 2014 року Закону України "Про засади державної мовної політики" від путінських агентів В. Колесніченка і С. Ківалова в.о. президента О. Турчинов також цей правильний депутатський чин (зокрема і мій) назвав таким, що призведе "до загострення соціальної напруги та створить умови для політичних спекуляцій". Врешті московський язик, затриманий Турчиновим та Порошенком під гаслом "єдина країна – єдіная страна", призвели до великомасштабної війни, бо основна мотивація Путіна – "защіта рускоязичного насєлєнія". Відтак політична сила Турчинова-Порошенка справедливо в час війни перетворилася в політичний металобрухт на наших воєнізованих трасах. Ви теж так закінчите, коли не зрозумієте, що неможливо здолати зовнішнього ворога, якщо він всередині розстрілює і ґвалтує не лише тіла, а душі українців.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
