Микола Міхновський: Україна для українців!

Творець українського війська. Засновник націоналістичної ідеології. Видатний політичний діяч. Правник. Людина, що випередила час своїми ідеями нації на понад чверть століття.

Чому й досі суспільство надто далеке від ідей націоналізму навіть у час геноцидної війни проти України? Відповідь дає його сучасник і активний суспільний діяч Віктор Андрієвський: "Характери дрібнішої міри й ґатунку не могли знати його цільности у порівнянні з власною дрібністю й опортунізмом. Його сучасники "українофільського" чи соціялістичного ґатунку не могли повірити, щоб у їхній час і в їхнім середовищі існувала фігура такої величини. Тому закидали йому нещирість і позерство" (3, с. 149).

Який він був ззовні? "Був високого зросту і сильної будови, мав мужнє, типово українське обличчя та незвичайно милозвучний голос, що відразу приваблював до себе слухачів вже одним своїм тембром. Словом, це був козак-характерник, як його прозвала українська вояцька молодь" (3, с. 148).

Його життя слід розглядати крізь призму основної ідеї, що є відповіддю на сучасну ментально-мілітарну катастрофу в Україні: "Головна причина нещастя нашої нації – брак націоналізму серед широкого її загалу... У нас на Україні націоналізм дуже припізнився: наша нація, виключаючи небагатьох, переважно з інтелігенції, – не націоналістична. Вона не має національної свідомости серед загалу, як її має польська, чеська, хорватська і інші, не має самої могучої зброї серед загалу для захисту своїх інтересів, і через те вона пробуває в найтяжчому рабстві..." (2, с. 48).

До життєпису

Народився Микола Міхновський 31 березня 1873 року на Полтавщині (тепер Чернігівщина), у селі Турівці Прилуцького повіту, в родині священника з козацько-старшинським корінням. В родині було троє синів і донечка. Микола був наймолодший. Батькові тоді було 50, матері 44.

У родині культивували українські традиції. Згадували взаємини з відомим українським істориком Миколою Маркевичем, що знався з Трасом Шевченком. Батько правив службу лише українською мовою. У родині культивували домашнє читання: Шевченка, Гоголя, Стороженка, Мордовця.

Навчався у Прилуцькій чоловічій гімназії, де викладали московською мовою. 1886 року став студентом історико-філологічного факультету Київського університету, проте згодом цей факультет залишив і вступив на юридичний, закінчивши його 1895 р.

Формувався в середовищі культурницького українофільства та соціялістичних драгоманівських гуртків, що аж ніяк не задовольняло його національних запитів. Запропонував ТРЕТІЙ шлях!

У підпільне коло українофілів Миколу запровадив його брат Гаврило, де найбільший вплив на нього справив О. Кониський. Проте Миколу цікавила радикальна національна політична боротьба.

"Ніхто так не вмів "приставити слово" – схарактеризувати свого противника, як він. Особливо не терпів він "українофілів" і соціялістів..." (3, с. 149).

Не переносив він і яничарів. Під час процесу, де він виступив з блискучою промовою адвоката, до нього підійшов дуже модний на ту пору змосковщений письменник Володимир Короленко і зі словами захоплення простягнув до Міхновського руку: "Міхновський не розтанув від проміння сонця слави пануючої нації і – сховавши свою руку за спину – коротко і ясно заявив "я зрадникам свого народу руки не подаю", чим глибоко образив Короленка (4, с. 112). Звісно, що толерантне оточення дуже обурювалося вчинком адвоката, правда, згодом згадували, що Короленко після цього почав цікавитися українським питанням. Ну і чорт з ним, яничаром.

У Харкові 1891 р., де вплив українофілів був менший, виникає молодіжна організація на честь Т. Шевченка "зав'язь самостійництва" (3, с. 92) "Братство тарасівців" – її організатори студенти харківських вишів М. Базькевич, М. Байздренко, І. Липа та урядовець В. Боровик, які під керівництвом старогромадівця О. Русова провадили статистичні роботи на Полтавщині.

З 1892 р. Микола долучився до філії цього товариства в Києві, опинившись у центрі суспільно-політичного життя. Світогляд тарасівців викладено в "Символі віри..." і опубліковано 1893 р. у львівському часописі "Правда":

1.Кожна нація – це власне психічне "Я"

2.Україна була, є і буде окремою нацією

3.Ми, діти, України, – є націоналами

4.За автономію всіх народів і федеративний лад

5.Ні Галичина без нас, ні ми – без Галичини: ідеї Духа не розірвати

6.Перший і основний обов'язок українця: писати і говорити українською мовою

7.Національна культурно-просвітня і виховна діяльність

8.Соціяльно-економічна рівність і релігійна толерантність

Пункт про "автономію" і "федерацію", як стверджує В. Самійленко, заведено без погодження авторів, що є "латкою на новому".

Як реагувало на цю програму визволення суспільство? "...Міхновського уважали чудаком, донкіхотом, його боялися і за його критику і різкість ображалися. Тарасівці для українського суспільства були людьми иншого складу ума, иншого світогляду, майже з иншої планети. Тому-то пропаганда тарасівців не мала поважного успіху серед соціялістично настроєної молоді, організація їх розпалася, коли вони по закінченні студій розбрелись по світу" (2, с. 69). Як бачимо, "дочудакувалися" до дикої чергової війни з московитом. І далі москворотять.

Нагадаємо, що 1893 р. Юліян Бачинський почав друкувати свою брошуру "Україна уярмлена", пропагуючи на підставі марксистського вчення ідею самостійної України. І Франко, і Драгоманов категорично не сприйняли цієї ідеї, але 1895 р. ту ж ідею вже вписано до програми партії РУРП (Русько-українська радикальна партія). Час сильніший за людей.

1899 року полишає Київ, де працював в одній з київських адвокатських контор, і виїздить до Харкова, очевидно, через закоханість у дружину власника адвокатської контори. Батьки не сприйняли вибір сина – жінка залишила Миколу. Це спричинило неабияку кризу: "...я зробився нещасливим: не можу собі знайти нігде місця і блукаю, наче несамовитий..." (3, с. 59).

ЕТАП "САМОСТІЙНОЇ УКРАЇНИ"

1900 року 19 і 25 лютого під час Шевченківських свят виступає в Полтаві і Харкові з викладом самостійницької програми, на основі чого написано брошуру "Самостійна Україна" як програму РУП, що виходить друком у Львові зусиллями Л. Цегельського: "Україна для вкраїнців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права скласти оружія. І пам'ятаймо, що слава і побіда – се доля борців за народну справу" (3, с. 174).

Мета цієї боротьби: "...одна, єдина, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ" (3, с. 173).

Проте РУП не пішла слідом за своїм творцем, а за московськими соціялістичними впливами з гаслами світового пролетаріяту на противагу до українських національно-державних потреб, що врешті призвело до повної поразки змагань 1917-1921 р. Українофіли зустріли гасло Міхновського про самостійну Україну як "щось фантастичне, ефемерне, майже божевільне..." (3, с. 97).

Це була моральна катастрофа для Міхновського, бо молоде покоління пішло за соціял-демократичною, а не націоналістичною ідеологією.

ЕТАП УНП: 10 заповідей

З невеликим гуртом прихильників наприкінці 1901 – навесні 1902 року він створює нову організацію – "Українську народну партію" і пише для її членства 10 заповідей, що опубліковані у Львові 1903 р.:

1. Одна, єдина, неподільна від Карпатів аж до Кавказу...

2. Усі люди – твої браття, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди – се вороги нашого народу, поки вони панують над нами і визискують нас.

3. Україна для українців! Отже, вигонь звідусіль з України чужинців-гнобителів.

4. Усюди й завсігди уживай української мови.

5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь ворогів його, зневажай перевертнів-відступників.

6. Не вбивай України своєю байдужістю.

7. Не зробися ренегатом-відступником.

8. Не обкрадай власного народу, працюючи на його ворогів.

9. Допомагай своєму землякові поперед усіх.

10. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами (2, с. 9).

1904 р., коли Московія святкувала 250-ліття "приєднання Малоросії", УНП на знак протесту підірвала в Харкові пам'ятник Пушкіну та поширила відозву із закликом до боротьби "за своє національне визволення" (2, с. 9-10).

1905 р. публікує Конституцію України. Перед Першою світовою війною пропагував націоналістичну ідеологію на Слобожанщині та Донеччині.

ВІЙНА

У грудні 1914 р. мобілізований на фронт. 15 березня 1917 року мислитель проголошує створення Центральної Ради з самостійницькою ідеологією. Натомість щойно про це довідуються поступовці-федералісти і соціялісти, то і собі створюють ЦР, але на засадах федерації з москвою. Аби не бути звинуваченим у розколі, 29 березня 1917 р. дві ЦР злилися, але каменем спотикання стало мілітарне питання і самостійність України.

Опоненти заперечували: "Навіщо нам своя армія? Від кого нам захищатися? Царського режиму, що поневолював український народ, вже немає, а працюючий московський народ є щирим приятелем українського люду" (2, с. 10-11).

Антисамостійницьку позицію найкраще виповів В. Винниченко: "Всякий сепаратизм, всяке відокремлення себе від революційної Росії здавалось смішним, абсурдним, безглуздим. Ні про який сепаратизм, самостійність навіть мови не могло бути...Що ж до самостійности, то ми навіть уважали небезпечною для революції ідею сепаратизму, бо вона могла розбити революційні сили всієї Росії" (2, с. 11).

Створення війська

1.Перші два військові віча організував 19 і 22 березня 1917 р., створив Організаційний комітет для формування українського війська і видав першу від скасування Січі відозву виходити українцям з московських частин і творити українське військо.

2. Сформував 1-ий полк ім. Богдана Хмельницького та 2-й Український піший полк ім. Павла Полуботка.

3. Організував 18 травня 1917 р. скликання Першого всеукраїнського військового з'їзду, де було створено Український військовий генеральний комітет, з якого згодом вийде через політичні розбіжності.

На тому з'їзді відбувся зудар двох ідеологій: соціялістичної (В. Винниченко) і націоналістичної (М. Міхновський). Зокрема, Винниченко кричав, "що всяка війна є справою не народів, а імперіялістичної політики пануючих клас, постійне військо як знаряддя панування буржуазних класів не відповідає змаганням народу...", а армія має стати народною міліцією (3, с. 140).

Ось вона катастрофа від М. Грушевського і точка відліку наших поразок у ХХ сторіччі: "Настав військовий з'їзд, що мав рішити про дальше пересування військової справи: чи вестиме її Ц. рада – її соціалістичні і демократичні круги, чи наші фашисти, Михновський і К. [...] Коли стало питання, хто відкриватиме з'їзд і проводитиме вибір президії, я заявив рішуче, що з'їзд скликала Ц. рада, і я як її голова відкрию його. Михновський перечив і доказував, що ся честь належить йому як представникові київської військової організації. Змагання вийшло в сам момент, коли з'їзд відкривався, у великій залі педагогічного музею, – і мушу признатись: я рішив його тим, що просто злегка відпихнув Михновського фізичним рухом і відкрив збори. Признаюся, для мене се зісталось доказом слабкості Михновського як діяча, що він, бувши порівняно зі мною і фізично сильнішим, і досвідченим демагогом, одначе, спасував перед рішучим рухом в такий важливий для нього момент і випустив з рук повід" (1).

4. Міхновський став небезпечним конкурентом для Винниченка, Петлюри, Грушевського. Під охороною жандармерії його відправлено на фронт, де він пробув до осені 1917 р. (2, с. 62).

Українська демократично-хліборобська партія

Коли М. Міхновський повернувся з фронту на Полтавщину і почав працю як суддя, то застав там нову партію УДХП – єдину несоціялістичну партію в Україні на чолі з барами Володимиром і Сергієм Шеметами та В. Липинським, що мала за основу самостійність України, приватну власність на землю та ліквідацію поміщицьких латифундій.

УДХМ підтримала прихід до влади Павла Скоропадського і пропонувала призначити Міхновського очільником міністерства внутрішніх справ. Проте цю ініціятиву не підтримали, покликаючись на "різку вдачу Міхновського" та його "революційність". П. Скоропадський запропонував йому посаду свого особистого радника, від чого Міхновський відмовився.

У часи Директорії мислитель покладав усі надії на Петра Болбочана, але його арешт з наказу С. Петлюри призведе до повної деморалізації на фронті.

Наприкінці лютого 1919 р. переїздить на Кубань, де вчителює в Педагогічному технікумі, але після окупації Кубані більшовиками намагається виїхати за кордон. В одній з останніх записок Шеметові писав: "Ваш лист – цінний по свому основному мотиву. Не бренить в ньому надія на краще. Оттак і в мене. І сюди круть і туди верть, однаково в черепочку смерть, як каже приказка. Перекажіть моє вітання усім, хто мене пам'ятає. Ваш Микола" (3, с. 111).

СМЕРТЬ

Повертається до Києва наприкінці лютого 1924 р., де бачить "ворожі до українства численні московські й жидівські елементи й свої ж таки "обивателі-малороси, скептично байдужі до національних прагнень українського народу, [вони] створювали те глинясто-болотяне тло, на якому не знаходили ґрунту вияви міцної національної енергії, які ослабляли, притупляли міць і потужність національного пориву ще більшою мірою, ніж грубий тиск ворожого ярма" (3, с. 147).

Третього травня 1924 року після одного з викликів ЧК рано-вранці його знайшли повішеним у Києві в садибі Володимира Шемета... Ждан Шемет – син Володимира Шемета – свідчив, що його батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!".

"Це було велике серце. В ньому палав такий вогонь любови до України, що в другій країні він запалив би мільйони сердець бажанням патріотичного подвигу, а в безкислородній атмосфері нашої інтелігенції запалилися цим вогнем тільки одиниці..." (Сергій Шемет, 3, с. 111).

Міхновський зоставив нам заповіт. Чи виконаємо його?

"...нелюдські відносини росіян до нас освячують нашу до їх ненависть і наше моральне право убити насильника, оборонюючись від насилля"

1.Єфіменко Геннадій. Перший Всеукраїнський військовий з'їзд. Доступ: https://www.jnsm.com.ua/h/0521U/ (дата звернення 3.05.23)

2.Міхновський Микола. Самостійна Україна. К.: Діокор, 2002. 76 с.

3. Міхновський Микола Суспільно-політичні твори. К.: Смолоскип, 2015. 462 с.

4. Теліга Олена. Збірник. Редакція і примітки О. Жданович. Детройт-Нью Йорк – Париж, 1977 473 с.

Виклад за телепрограмою "Ген українців" https://www.youtube.com/watch?v=68iCTMrSKF4&t=848s

Коли бажаєте підтримати цей телепроєкт "Гену українців", де створено вже 113 програм, то скеруйте прийнятні для Вас кошти ка картку Монобанку 4441 1144 0372 7280. Дякую за спільне творення Української національної держави. До перемоги.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.