Про дивізійника Ярослава Гуньку та колесо історії
"Немає майже ціни, яку не треба б дати для створення української армії" (Андрей Шептицький).
Щодо вшанування в канадійському парламенті дивізійника пана Ярослава Гуньки. Щиро вдячна спікерові Палати громад канадського парламенту панові Ентоні Роту, що показав нашого Героя світові і наголосив, що Він боровся проти БОЛЬШЕВИКІВ, які, як і тоді, чинять геноцид проти українців, якого основні міжнародні інституції свідомо НЕ бачать. 1933 року НЕ бачили також, аж Степан Бандера змушений був організовувати атентат московського посадовця, аби привернути увагу "прекрасного" світу до ВБИВСТВА нації в центрі Европи (див. Ген українців: "Микола Лемик", https://www.youtube.com/watch?v=pmIQC5g_NYg&t=7s).
Подальше цькування пана Гуньки, і пана Роте свідчить, що історична правда програє досі. Пан Роте під тиском упереджених юдейських наклепників пішов у відставку. Це слабкість! Натомість не менш слабкою є позиція української влади, що не дала відсічі ні цим наклепникам, ні польському посадовцеві, що в своєму ментальному божевіллі договорився до потреби екстрадиції нашого Героя. Очевидно, поляк згадав, як натхненника створення Дивізії Галичина Володимира Кубійовича через "Атлас України" виїдали з Ягеллонського університету. Того славетного Кубійовича, основна праця якого – це "Енциклопедія українознавства" в 10 томах (Париж – Нью Йорк, 1949-1989). Її завдання стати джерелом знань про Україну й український народ для чужинців та містити правдиву інформацію про минуле й сучасне України: "Починаючи від Дідро, енциклопедії стали найкращим банком історичної пам'яти народів, мостом між живими, мертвими і ще не народженими їх поколіннями", – В. Кубійович.
То як звільняли Кубійовича з Ягеллонського університету?
На одне з засідань у цій справі польський історик Владислав Семковіч приніс Кубійовичів "Атлас України".
– Це цінна праця, – заявив він, – ми, поляки, такого атласу не маємо. Але він шкідливий для польської держави, і тому – хоча в моїх жилах пливе руська кров – я тверджу, що Кубійовича треба усунути з нашого університету.
– Якщо ви, панове, твердите, що праці доцента Кубійовича є на високому рівні, але вони шкідливі для польської держави, то подумайте, що ця здібна людина буде робити, коли її дії не будуть стимульовані все-таки тим, що він є нашим доцентом, – зауважив хемік Кароль Дзєвонський. – Чи не було би краще дати йому можливість виявитися як професорові географії Східної Європи й створити для нього таку кафедру?
Рада філософського факультету Ягеллонського університету під тиском військового міністра 2/3 голосів таки позбавила Кубійовича права викладати в університеті. 16 червня 1939-го це рішення ради підтвердило Міністерство віросповідань і публічної освіти Польщі, додавши до цього також заборону на викладання в гімназіях.
Але повернімося до сьогоднішніх випадів юдейської громади Канади і польського посадовця, що мають, як бачимо, задавнене історичне коріння. За знаковим посилом історії саме в Канаді 1985 року розпочала роботу комісія Жуля Дешена. Причина створення комісії – звинувачення Центру Візенталя, кинуті на адресу українських дивізійників, які начебто під час Другої світової війни знищували юдеїв, і це попри те, що Нюрнберзький процес не визнав Дивізію СС співучасником нацистських злочинів, як і інші дивізії у складі Вермахту, що були сформовані з хорватів, латвійців, естонців, угорців, французів, італійців, азербайджанці та інших націй. Очевидно, для цієї спільноти рішення такого поважного Суду, що засудив нацизм, не є прийнятним, чи не так?
12 вересня 1987 року комісія Дешена завершила свою грандіозну роботу, відображену у звіті на 966-х сторінках. Звинувачення від Центру Візенталя не були підтверджені проти ЖОДНОГО з ветеранів Дивізії. Тому нема чого крутити назад колесо історії, бо воно працює винятково проти тих, хто на цій темі наживає собі ті самі політичні дивіденти. Тим жахливіші ті дивіденти через те, що насправді триває Третя світова війна, центром протистояння в якій стала Україна, що демонструє чуда героїзму в битві з тим самим ворогом, що й під час Другої світової війни. І саме Україна ціною своїх життів захищає увесь світ від московського варварства. То на чиєму боці сьогоднішні наклепники наших дивізійників, що за своє основне завдання мали боротьбу з московським більшовизмом?
Ось що про ідейні засади створення дивізії сказав натхненник її створення професор Володимир Кубійович (читай його статтю "Початки української дивізії "Галичина", Мюнхен 1954):
"большевизм є нашим найбільшим ворогом, який несе нам не лише матеріяльну й духову руїну, але також національну смерть. Доля призначила нашому народові першому розправитися з большевизмом".
"Ось які міркування подав я з нагоди творення Дивізії на згаданій конференції 19 квітня 1943 p. (подаю лише головні тези цієї довірочної доповіді): ми живемо в час найжорстокішої війни, в якій немає милосердя, в якій цінується лише сила, в першій мірі фізична. Ми високо стоїмо морально, але фізичної сили нам бракує, і з цієї причини ми є об'єктом, а не суб'єктом у теперішніх подіях. Щоб поправити наші шанси, нашою задушевною мрією є створити власну збройну силу, і в цьому напрямі йдуть найрізнорідніші спроби від вибуху війни... Українська Збройна Сила – це наше бажання, бо тоді стаємо співвоюючою силою і здобуваємо в боротьбі за наше становище найсильніший козир: ми проливали кров. І таким чином стаємо підметом у політиці...".
Українська владо! Навчися давати ідеологічну відсіч підступним брехунам, що стають спільниками дикої москви, і трактуй українську історію винятково крізь українські, а не чужинецькі окуляри. Хто не вміє пошанувати своєї історії і захистити своїх героїв, той не збудує для нації вільного майбутнього.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
