Хто програв суд: Фаріон чи суддя-москвофіл Стрельбицький?

Зробила над собою зусилля і прочитала 16 сторінок публіцистично-політичного маразму від львівського судді В. Стрельбицького, що персонально ухвалив рішення відмовити професорові Ірині Фаріон "у задоволенні позовних вимог у повному обсязі" через її так званий "аморальний проступок" на адресу москвоязичних представників "Азову" (розумій Нацкорпус Авакова), що досі заявляють про своє убоге право москворотити у війську, всупереч ст. 13 Закону "Про ЗСУ" та ст. 15 "Про функціонування української мови як державної": "Мовою нормативних актів, документації, діловодства, команд, навчання, виховних заходів, іншого статутного спілкування та службової діяльності у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до закону, є державна мова".

Мої вимоги передбачали:

1) визнати протиправним та скасувати наказ ректора Національного університету "Львівська політехніка" N4354-3-10 від 15 листопада 2023 року про звільнення Фаріон Ірини Дмитрівни з посади професора кафедри української мови Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету "Львівська політехніка";

2) визнати протиправним та скасувати наказ ректора Національного університету "Львівська політехніка" N4583-3-10 від 28 листопада 2023 року;

3) поновити Фаріон Ірину Дмитрівну на посаді професора кафедри української мови Інституту гуманітарних наук Національного університету "Львівська політехніка" з 23 листопада 2023 року;

4) стягнути з Національного університету "Львівська політехніка" на користь Фаріон Ірини Дмитрівни середній заробіток за весь період вимушеного прогулу;

5) стягнути з Національного університету "Львівська політехніка" на користь Фаріон Ірини Дмитрівни всі понесені нею під час розгляду справи судові витрати.

Передусім "Головуючий" суддя (замість суддя-голова) Стрельбицький В.В. у цьому "Рішенні іменем України" зробив щонайменше 150!!!! граматичних і стилістичних помилок. Навіть найгірший студент за понад 30 років мого викладання у Політехніці не здатний був на такий рекорд граматичної безграмотности. Ось кілька лексико-семантичних та синтаксичних перлин рівня шкільної програми: копію направлено (треба скеровано), згідно частин (згідно з), місце знаходження (перебування), дана робота (така, ця), казначейство (скарбниця), за напрямками (за напрямами), виключно його (винятково, лише), виходячи з положень (з огляду на), у свою чергу (своєю чергою), оціночні судження (оцінні судження), тій чи іншій дії (тій чи тій), враховує наступне (враховує таке), вводяться в дію (набувають чинности), бажаючі (охочі), з цього приводу (щодо цього), відносяться до (належать, стосуються), завірена підписом (засвідчена), приймали участь (брали участь), приймати до уваги (брати), стоїть питання (порушене питання, бо стоїть щось інше), воююча держава (під час війни), у випадку спору (у разі), при ухваленні (ухвалюючи, під час ухвалення), їх дії (їхні), займатись життєдіяльністю (працювати, здійснювати), займаються вивченням мови (вивчають), з точки зору (з погляду), різні уяви (різне уявлення), оточуюче середовище (навколишнє, довкілля), наступним чином (так), вірно визначив (правильно визначив), в залежності (залежно від) та ін. Про елементарне знання розділових знаків не йдеться взагалі: суддя ставить їх там, де, очевидно, зупиняє дихання від абсурдности власних же суджень, що мають винятковво суб'єктивний характер. Таке враження, що чоловік застиг машиною часу десь у 30-х чи 70-х роках ХХ сторіччя і лише через професійний примус писав вимученим совєцьким канцеляритом, що аж ніяк не міг сховати ледве тамованої ненависти до позивача професора Ірини Фаріон. Не знаю, якого він віку, але світогляд у судді – совок предрімучий. Мабуть, гебістські кабінети з нього не вивітрились або є його доконечною природою.

Отож, чи знає суддя закони, коли зовсім не знає законів граматики? У своєму опусі проти Ірини Фаріон цей загублений у часі чоловік жодного разу не покликається на жодну мовну статтю! Наскрізна ідея його політично-публіцистичного пасквілю – ода москвоязичію у війську.

То який же "аморальний проступок" вчинила Ірина Фаріон, закликавши, на запитання журналістки Соколової, москвоязичних вояків з Нацкорпусу (тепер "Азов") дотримуватися мовного законодавства? Довести це судді виявилося не під силу, бо він цього так званого "аморального проступку" взагалі НЕ розглядав! Натомість Стрельбицький в реальній істериці скотився до замовної політичної публіцистики або щиро засвідчив свій печерний рівень гомосовєтікуса, повторивши путінський термін "рускоязичний" разів зо 10, очевидно, не знаючи про рішення Коституційного Суду від 14 липня 2021 року, яке є остаточним і оскарженню не підлягає: "...російськомовні громадяни" України не становлять одноцільної соціальної одиниці – такої, що як група осіб (коло осіб) має право на юридичний захист як етнічна або мовна одиниця (група), а є політичним конструктом, а не юридичною категорією, на яку може поширюватися режим юридичного захисту, гарантований відповідними приписами Конституції України та інструментів міжнародного права. Словосполука "російськомовні громадяни" є виразом зі сфери політичної риторики, що перейшов у побутове використання, проте йому бракує не тільки юридичної, а й семантичної визначеності" (N1-р/2021, Справа N1-179/2019 (4094/19).

Понад то російська мова у війську є загрозливою не лише для безпеки України, але й для життя воїна, бо, як до прикладу, уночі, по рації, в час поранення або у сховку розпізнати свого чи чужого? Суддя свідомо своїми безглуздими звинуваченнями на адресу Ірини Фаріон штовхає наших бійців на небезпеку і навіть неминучу смерть. Бо саме у війську мова стає найреальнішим кордоном і блокпостом.

Проте нереформована і нелюстрована судова система явила нам реально викопний решток зі сталінських часів, що оперує винятково московськими наративами, і то в час десятилітньої московсько-української війни. Обвинувальні тези на адресу Ірини Фаріон можна звести до таких основних 12 "юридичних" провалів Стрельбицького:

1.Фаріон принизила "воїнів через те, що вони не розмовляють українською мовою" і це, виявляється (плачу-ридаю) "є неприпустимим". Стрельбицький! Неприпустимим є лише порушення ст. 13 Закону про ЗСУ та ст. 15 мовного закону, а також Статуту ЗСУ та присяги!

2. Фаріон "розпалювала ворожнечу". Очевидно, методичка путіна так в'їлася у свідомість горе-судді, що він на автоматі вимовляє сталінсько-путінські формулювання, які системно шили Фаріон від комуністів до "регіоналів", а тепер ця "зелень" – типові піонери "партії регіонів".

3. Фаріон "розколює суспільство: "у черговий раз виносить у воюючій країні мовне питання на широкий загал, чим, поза усяким сумнівом сприяє розколу, у суспільстві". Стрельбицький. Ви як суддя-голова мали б, з огляду на свій професійний обов'язок, подивитися моє інтерв'ю з журналісткою Соколовою і почути, що мовне питання порушила саме ця порошенківська журналістка, а я лише їй дуже точно й адекватно відповіла, як реагувати на окупантомовних. Розколювати українське суспільство може лише мова ворога, а українська мова це суспільство робить монолітним.

4. Висловлювання Фаріон "є образливими". Стрельбицький! Образа – не зі сфери права, а зі сфери моралі. На ображених воду возять. Сильні не ображаються, а виправляють помилки. Образливим для нації є лиш те, що в нас і досі у війську та запіллі звучить мова окупанта. Це дає підставу путіну вважати нас єдиним народом з дикими московитами.

5. Фаріон "своєю поведінкою скомпрометувала себе перед студентами та іншими особами, порушила моральні норми, втратила тим самим авторитет, дискредитувала себе, а тому вона може бути звільнена з роботи за пунктом 3 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України". Стрельбицький! Саме таке завдання моєї дискредитації ставила перед собою антиукраїнська влада, вчинивши проти мене замовну дифамаційну (очорнювальну) кампанію, але отримала натомість ЗВОРОТНИЙ результат: максимальну підтримку в моєму наступальному захисті нашої мови, про що переконливо свідчать переповнені зали моїх публічних зустрічей. Тепер не я приходжу в авдиторію до студентів, а студенти масово приходять на мої публічні лекції. Натомість сповна скомпрометувало, здискредитувало себе і втратило авторитет нікчемне керівництво Львівської політехніки, що по-рабському лягло під протиправні накази убогої влади, яка панічно боїться ідеологічного впливу Ірини Фаріон на студентство.

6. Фаріон, виявляється, не мала права висловлювати своєї думки на адресу брутальних зневажників нашої мови в такій формі, як вважає за потрібне. І ось тут, наглядач з 30-х років 20 ст. помахав жезлом судового безчинства: "...адже у даному випадку важливим є те, що саме було зроблено, ким, за яких обставин, у якій формі та який час (публічна негативна оцінка військовослужбовців, за ознакою мови спілкування, особою яка не має прямого відношення до військової служби, під час війни) ". Стрельбицький! А ви яке маєте право забороняти Фаріон висловлювати думки так, як вона цього хоче? Ото берія зателепаний намалювався...

7. А далі від Стрельбицького пішов сентиментал неюридичного характеру, аби юрба сльозу пустила з його показного лицемірства і фальшивої перейнятости долею воїнів, бо, виявляється, вимога Фаріон говорити державною мовою – це посягання на їхнє життя... Стрельбицький! Мій зять на фронті. Мій колишній чоловік на фронті. Тисячі моїх побратимів-свободівців на фронті! І їхні життя – це майбутнє України, а ваше – давно минуле! Стрельбицький! На фронт руш!

8. Виявляється вимога Фаріон дотримуватися закону і шанувати державну мову "може демотивувати захисників країни". Стрельбицький! Демотивувати можуть хіба такі дрімучо совкові судді, як ви. Демотивує подальше звучання мови ворога по всій країні, що задихається від ракетних ударів. Демотивує системна корупція. Демотивує деукраїнізація. Демотивує знищення освіти. Демотивує відставка Залужного. Демотивує призначення чужинців та антимайданівців на найвищі посади. Тільки мене жоден негідник не здатен демотивувати у моїй боротьбі за правду і мою мову!

9. Стрельбицький падає в прірву публіцистики і за прикладом абсолютних маргіналів розводиться про непереборні складнощі в опануванні державної мови. Справді, пса, вирвавши з рук московитів, нещодавно навчили українських команд за місяць. А тут Стрельбицький сердобольно голосить: "...що вивчення мови є процесом складним, адже у протилежному випадку цьому б не навчали в університетах. Крім того, неможливо навіть порівнювати навчальну аудиторію, де, як правило, і займаються вивченням мови, з окопом, бліндажем та казармою, не говорячи вже про те, що виходячи з ситуації у країні, у військовослужбовців, які не володіють українською мовою, об'єктивно немає ні часу, ні можливостей для належного її вивчення". Стрельбицький! Пощо так принижувати воїнів, вважаючи, що вони за 32 роки не здатні вивчити державної мови?

10. Стрельбицький своїм гострим сталіністським зором побачив "ознаки приниження та нетерпимості до військовослужбовців" та ще й наголосив, аби я "повторно їх не транслювала". Ото насмішив чоловічок. Вирішив ухвалити рішення, аби на майбутнє Фаріон правди не казала. До слова, вже був такий москворотий неадекват Лубінський, який 2020 року домагався від мене через суд заборонити на майбутнє "абіжать" "рускоязичноє насєлєніє". Верховний Суд я виграла (N61-6690св21, N466/4078/20 від 26 квітня 2022 р.), а Лубінський – реально тепер друг Стрельбицького, що дуже мені Сташинського нагадав.

11. І вже геть сталінський маразм від Стрельбицького: "За переконанням суду, усі мешканці нашої країни у цей час повинні консолідуватись навколо питання захисту держави, усіма можливими заходами та засобами підтримувати Збройні Сили України, а не публічно оцінювати ту чи іншу категорію військовослужбовців у, м'яко кажучи, не дуже прийнятній, з точки зору дотримання моральних засад і принципів, формі". Стрельбицький! Пощо маніпулятивно згрібати в одну купу праведне та грішне? Хіба через те, що юридичних аргументів для захисту москвоязичія нема! І де ваше юридичне доведення цих "моральних засад"?

12.Захист Фаріон державної мови у війську суддя називає "спекуляцією на мовному питання" – це саме те формулювання, що було характерне для Медведчука та його поплічників і тепер логічно перейшло до чинної влади, яка і замовила все це судилище...

А ось і вершина синтаксично-юридичної вправности від Стрельбицького: "Очевидним є те, що у кожної особистості або групи особистостей є різні уяви та розуміння значення мораль. У свою чергу, мораль кожної особистості формується, серед іншого, під впливом оточуючого середовища".

Очевидне тільки одне: Стрельбицький програв все, а мене, попри все, надихнув на подальшу боротьбу і з такими, як і він, і з тими, що досі москворотять. Найпоказовішим "аморальним проступком" Стрельбицького став пасквіль на Ірину Фаріон як саморуч склепане дискваліфікаційне рішення і вирок самому собі.

Кілька юридично-процесуальних зауваг

1. Наказ про звільнення не містить жодної інформації про те, в чому ж полягав "аморальний проступок". У відзиві на позовну заяву також відсутня інформація, в чому ж полягає "аморальний проступок". Жодного конкретного формулювання, жодного доказу, які б дозволяли судові зрозуміти, яке висловлювання чи дії слугували підставою для звільнення в матеріалах справи немає. Тобто, суд не мав що оцінювати. В жодному документі та доказі, який міститься в матеріалах справи, немає жодного конкретного висловлювання, якому б суд міг надати оцінку.

Себто Суд надав оцінку висловлюванням І. Д. Фаріон без аналізу самих висловлювань. Суд лише згадує про "висловлюванння позивача стосовно російськомовних військовослужбовців Збройних Сил України в інтерв'ю журналістці Яніні Соколовій (програма "Рандеву" на телевізійному каналі "5 канал") від 04 листопада 2023 року". Цікаво було б дізнатися, про які висловлювання йдеться?

2. Суд зазначає у рішенні: "З наявної у матеріалах справи копії рішення ректорату, яке оформлено та зафіксовано відповідним протоколом засідання...". Суд повністю ігнорує наші доводи, що цей аркуш паперу (рішення ректорату) взагалі не містить підписів чи будь-яких ознак того, що це офіційний документ Національного університету "Львівська політехніка". Понад то, Суд умисно підмінює поняття, називаючи протокол засідання ректору "рішенням, оформленим та зафіксованим протоколом".

Відповідно до статті 7.32 Статуту Національного університету "Львівська політехніка", ректорат вирішує поточні питання:

- освітньої;

- наукової;

- виховної;

- господарської;

- фінансової діяльності університету.

Рішення ректорату набувають чинности за наказами ректора (стаття 7.32 Статуту). Як вбачаємо зі Статуту Національного університету "Львівська політехніка", засідання ректорату аж ніяк не оформлюють у вигляді протоколів. Крім того, ректорат не наділений повноваженнями вирішувати кадрові питання, зокрема, надавати оцінки діям працівників університету щодо їхньої відповідности нормам моралі та, як наслідок, визнавати такі дії аморальними.

Суд повністю ігнорує доводи І.Д. Фаріон та виправдує незаконні дії Політехніки. Крім того, що суд бере до уваги аркуші паперу, які не мають жодного підпису та називає їх рішеннями ректорату, Суд виправдує ненадсилання позивачеві відзиву, безпідставно поновлює строк на подання відповідачем заперечень. Таке упереджене ставлення Суду особливо проявляється в тому, що відповідач подає заперечення до суду 31.01.2024. Того ж дня суд поновлює строк на подання таких заперечень та ухвалює рішення по суті справи. Суд навіть не намагається з'ясувати, чи такі заперечення позивач отримав. Об'єктивно, позивач не міг їх отримати в день скерування цих заперечень до суду.

Як зазначає Европейський суд з прав людини, одним зі складників справедливого судового розгляду в розумінні п. 1 статті 6 є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку Суду, і коментувати їх (рішення у справах "Лобо Мачадо проти Португалії" (Lobo Machado v. Portugal) і "Фермьойлєн проти Бєльгії" (Vermeulen v. Belgium) від 20 лютого 1996 р., Reports of Judgments and Decisions 1996-I, сс. 206-07, п. 31 і п. 23, п. 33, відповідно, та рішення у справі "Нідерост-Губер проти Швейцарії" (NideröstHuber v. Switzerland) від 18 лютого 1997 р., Reports 1997-I, с. 108, п. 24).

4. Виправдовуючи порушення відповідачем норм процесуального законодавства повітряними тривогами, відсутність договору між Політехнікою та Укрпоштою, Суд ігнорує той момент, що Політехніка зареєстрована в системі "Електронний суд", а відтак може безперешкодно скеровувати процесуальні документи за допомогою цієї системи.

5. У своєму рішенні Галицький районний суд м. Львова зазначає таке: "Матеріали справи містять фіскальний чек АТ "Укрпошта" з якого вбачається, що примірник відзиву було скеровано позивачу 09 січня 2024 року, тобто такий було надіслано не одночасно зі скеруванням його примірника до суду. Поряд з тим, таке скерування не обмежує строк подання позивачем відповіді на відзив, оскільки такий обчислюється з моменту одержання відзиву саме позивачем. Наведені критерії суд застосовує при оцінці питання своєчасності подання суду заяв не тільки відповідачем, але й позивачем. Тобто суд дотримується балансу між процесуальними правами сторін".

Таке твердження абсурдне та зовсім не свідчить про питання своєчасности та балансу, а свідчить про грубе порушення процесуальних норм та принципів цивільного судочинства, адже стаття 178 ЦПК України чітко регламентує такий термін як "подання відзиву в строк, встановлений судом, який не може бути меншим за п'ятнадцять днів від дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі", а не забезпечення балансу між правами сторін, тощо.

Понад то, принцип рівности сторін у процесі – у розумінні "справедливого балансу" між сторонами – вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рішення у справах ЄСПЛ "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 р., заява N14448/88, п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., заява N17748/91 п. 38.

Якщо говорити про принцип процесуальної рівности сторін, який Галицький районний суд м. Львова порушив, то принцип такої рівности був неодноразово застосований ЄСПЛ і у справах щодо України. Наприклад, у справі "Надточій проти України" (Nadtochiy v. Ukraine, заява N7460/03), рішення від 15 травня 2008 р. п. 26 суд нагадує, що принцип рівності сторін – один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду – передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом (див., серед інших рішень та mutatis mutandis, "Кресс проти Франції" (Kress v. France), [GC], заява N39594/98, п. 72, ECHR 2001-VI; "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy) від 28 серпня 1991 року, серія A N208-B, п. 33; "Т. проти Італії" (Т. v. Italy) від 12 жовтня 1992 року, серія A N245-C, п. 26; та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria), заява N54698/00, п. 28, від 8 червня 2006 року).

Ось такий "блискучий" рівень судоправства від горе-судді Стрельбицького і брутальний спосіб пришити Фаріон "аморальний проступок". Апеляція буде.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.