Меблеву фабрику "Слуга народу" Даніш хоче забудувати висотками
Коцюбинське – це анклав в Святошинському районі столиці. З усіх боків оточене національним парком Біличанський ліс. Цей ліс безрезультатно намагаються з 2008 року забудувати члени команди ексмера Ірпеня Володимира Карплюка.
Але прокуратура майже 15 років відстоює інтереси держави і повертає землю з приватної власності. Єдина незабудована висотками ділянка на території селища, яка належить громаді по документам, – це територія Меблевої фабрики. Саме вона відіграла ключову роль у розбудові селища ще 100 років тому.
Фабарика побудувала дитсадок, який депутати не так давно віддали в приватну власність. Меблева фабрика будувала житло для працівників і так селище розросталося. Звісно, що це і робочі місця.
На фото збори на Меблевій фабриці
Меблева фабрика має акт на право користування землею. Це немала ділянка – близько 8 га. І на нього поклала оком місцева влада в особі голови селища Коцюбинське Сергія Даніша ("Слуга народу"). Це по суті член команди Карплюка, колишній депутат "Нових облич".
Нещодавно на сесії рішенням ради меблевій фабриці "призупинили" дію акту на право користування землею. На сесію представників фабрики ніхто навіть не запрошував, аби запитати, яка зараз ситуація.
"Це не перша спроба. Раніше від Даніша приходили і казали, що тут їм треба дати землю під висотки. Їхній інтерес зрозумілий. Фабрика дійсно через скрутні часи пішла в ліквідацію. Але зараз є австрійці, які раніше купували меблі в Білорусі. Вони готові купувати тепер у нас. Ситуація змінилася. Ми збираємося набирати до 100 людей на роботу і виробництво ліжок вже запущене. Бізнес під час війни треба берегти. Це робочі місця, від яких залежатиме ВВП країни, а висотки точно не наповнюватимуть бюджет на постійній основі. Тільки разово чийсь гаманець. Ми вийдемо з ліквідації, за моїми підрахунками, через 4 місяці і розраховуємо на прибутки", – розповідає директор фабрики Роман Швед.
Продукція дійсно вже стоїть в цехах і готова до транспортування.
Одну з промзон 10 років тому віддали під забудову. Це був Білицький ДОК. При чому, за документами, це земля столиці. Тут виросли висотки "Атлант" і кількість мешканців селища зросла десь на 50%. Це при тому, що не побудовано жодного комунального садка, школи, лікарні. Частину приміщення колишнього садка віддали частково в приватну власність, а стаціонар – закрили.
Таким чином навантаження на інфраструктуру, яка була створена ще за радянських часів суттєво зросла, а нічого нового не створено. Аналіз бюджетів громад Київщини перед повномасштабною війною доводить, що Коцюбинське – найбільш дотаційна громада області.
Варто наголосити, що зараз у Даніша і команди Карплюка дуже скрутні часи. Вони ніяк не можуть стільки років добратися до дерибану ділянок у Біличанському лісі, який називають "деревинною рослинністю".
До речі Акт права користування на Меблеву фабрику, який від громади підписав очільник громади у 1995 році, доводить, що межує фабрика з лісом, який обслуговує комунальне підприємтсво Києва – Святошинське ЛПГ. Тобто це вже не межі селища і колись рада це визнала офіційно.
Маючи на руках документи на землю Швед звернувся до суду. Наразі суд забезпечив позов і зупинив дію рішення ради. Звісно, що тепер процес буде тривалим.
Даніш і команда Карплюка чудово розуміють, що вікно їхніх можливостей дерибанити закривається. Наразі на платформі Комітету з питань організації органів державної влади та місцевого самоврядування працює робоча група, яка досліджує питання анклавів – Коцюбинського і Славутича.
Це частини Київщини, які вкраплені відповідно в Київ та Чернігівщину. Такий адмінтерустрій впливає на якість надання ургентної медичної допомоги, ціну транспорту, освіту та інші соціальноважливі сфери життя.
Відповідно, коли паралментарі та члени робочої групи приймуть рішення на основі даних, то можливості дерибанити промзони, як і Біличанський ліс, може більше не бути. Тому це намагаються зробити зараз.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
