Волонтерські фонди: як громадянське суспільство працює на національну безпеку
Війна проти російської навали суттєво змінило українське суспільство. Це стосується не тільки більш глибокого усвідомлення нашої ідентичності, хто ми є, і якого майбутнього ми прагнемо, нашого ставлення до росії, але і значного посилення ролі громадянського суспільства в питаннях національної безпеки. Ми звикли до того, що національна безпека це визначальна і ексклюзивна функція держави. Але з'ясувалось, що в цій сфері величезну роль відіграє і громадянське суспільство.
Зокрема це стосується такого феномену як волонтерські фонди, які працюють на наш спільний спротив ворогу, на підтримку Сил оборони України. Це новий соціальний феномен, який потребує особливої уваги, в тому числі і дослідницької. І це новий прояв потуги громадянського суспільства України, який допомагає нам вистояти проти російської навали, і може стати додатковою рушійною силою і в повоєнний період.
Це почало проявлятися ще після подій 2014 року, але найбільш потужно спрацювало після повномасштабного російського вторгнення в Україну. Саме тоді ми усвідомили, що треба разом захищати свою країну, хто як може. Термін "волонтерити" тоді набув нового сенсу і особливого значення. Абсолютна більшість українців долучалася до допомоги нашій армії, нашому спротиву російській навалі саме через свої благодійні внески на потреби оборони. І саме тоді проявилася активна співпраця держави і громадянського суспільства в сфері національної безпеки. Що показово, проявилася і особлива довіра до волонтерів і волонтерських організацій, що підтверджується різними соціологічними дослідженнями.
Я не претендую на комплексний аналіз цієї теми, яка є дуже широкої, різноманітною, іноді і неоднозначною. Скоріше я хочу привернути увагу до її окремих важливих аспектів, і до деяких позитивних прикладів, а також до принципово нового досвіду, зокрема у взаємодії волонтерських фондів з державою у сфері національної безпеки.
Про деякі волонтерські фонди я неодноразово чув, як і багато хто з українців, про деякі більше знають фахівці, і ті, хто причетний до цієї сфери. В цьому сенсі для мене цікавим став рейтинг видання "Фокус", який вже традиційно напередодні Дня незалежності України визначив впливових українських політиків і бізнесменів, суспільних діячів, але також назвав і свою версію найбільш впливових волонтерських організацій (https://focus.ua/ratings/720664-rejting-vliyatelnyh-ukraincev-2025-top-100-novosti-ukrainy).
Про більш ніж половину визначених волонтерських організацій я неодноразово чув, про деякі чув від знайомих, про деякі дізнався вперше, і це також було цікаво і корисно. Коротко відреагую на цей рейтинг. Відразу зазначу суб'єктивність своїх оцінок. Також відзначу, що мені цікава і специфіка окремих волонтерських фондів.
Абсолютно згоден з тим, що номер один з наших волонтерських організацій – це фонд "Повернись живим". Кажу так не тільки тому, що трохи особисто знаю Тараса Чмута, нинішнього голову цього фонду, і ставлюся до нього з великою повагою. Думаю, що для багатьох людей в Україні, особливо тих, хто більш менш знайомий з цією сферою, фонд "Повернись живим" став моральним і організаційним взірцем діяльності волонтерських фондів у воєнний час. Конкретні кількісні і якісні результати його роботи також підтверджують його лідируючу роль у волонтерському русі України.
На другому місці – Благодійний фонд Сергія Притули. Це те ж закономірно, і за обсягами діяльності, і за ефективністю взаємодії з великим бізнесом, і навіть за рівнем обізнаності щодо діяльності цього фонду. Фахівці у цій сфері кажуть, що цей фонд виконує задачі на десятки підрозділів: проєктні збори під чітку мету, стандартизовані комплекти, синхронна логістика, публічний трекінг прогресу. Зазначу, що в рейтингу "Фокусу" це далеко не єдиний іменний фонд. Це вже давня традиція, і не тільки у нас, як би ми до цього не ставилися. Головне, на мій погляд, щоб це працювали на суспільно значущий результат, всі інші мотиви це вже менш важливо, або хай люди це вже оцінюють через призму своїх особистих уподобань.
На третьому місці – Superhumans Center, який інвестує в людський капітал і реабілітацію військових і цивільних, поранених під час нинішньої війни. Йдеться про протезування, реконструктивну хірургію, комплексну реабілітацію та супровід пацієнта; підготовку фахових команд у цій сфері. Робота фонду, який підтримується Андрієм Ставніцером вимірюється тисячами пацієнтів, які повернулися до служби/роботи; скороченням часу від травми до повернення дієздатності. Враховуючи масштаб проблеми, якою займається цей фонд, це не менш важливо, ніж допомога фронту.
В рейтингу "Фокусу" названо два десятки різних волонтерських організацій. Серед них також зверну увагу на MK Foundation. Це Фонд Максима Кріппи (звідси і абревіатура), який спеціалізується на пакетних поставках військовим підрозділам: пікапи з сервісними наборами, тепловізія/оптика, комплекти квадрокоптерів із витратниками (АКБ, пропелери, ЗПС), нічна оптика, FPV. Цей фонд вирізняється тим, що працює виключно власним коштом, без донатів, і керується підприємницькою дисципліною: короткий цикл рішення → закупівля → доставка → сервіс = готовність підрозділу.
У кожного з великих волонтерських фондів є своя спеціалізація і специфіка роботи. Але варто звернути увагу на ті суспільно важливі функції, які виконують волонтерські фонди у сфері оборони і національної безпеки.
По-перше, волонтерські фонди стали потужним і, мабуть, незамінним на нинішній воєнний час, партнером держави в забезпеченні потреб фронту і сфери національної безпеки. В державному управлінні є такий термін – "державно-приватне партнерство". В нашому випадку йдеться про ефективне партнерство між державою і громадянським суспільством. Під час нинішньої великої війни волонтерські фонди продемонстрували, що можуть швидко і без зайвих бюрократичних перепон забезпечувати значною мірою потреби фронту. І цей безцінний досвід треба зберегти і в повоєнний час.
По-друге, це мультиплікаторний ефект взаємодії громадянського суспільства з бізнесом заради спільних суспільних потреб. Це поєднання громадянської ініціативи з мистецтвом бізнес-менеджменту.
По-третє, волонтерські фонди поступово стають кадровим резервом для державних структур. Після завершення війни ця функція, на мій погляд, має стати ще більш значущою, і не тільки для державних органів, місцевого самоврядування, а також і для сфери публічної політики. Потреба в людях, які вміють працювати ефективно, інноваційно і заради суспільних потреб, а не для власного егоїстичного зиску, буде тільки зростати.
Четверте, в умовах великої війни волонтерські фонди фактично виконують функцію R&D (Research and Development). Цей термін характеризує діяльність, спрямовану на створення нових продуктів, технологій, процесів або вдосконалення існуючих рішень шляхом здобуття нових знань і їх практичного застосування. Саме низові ініціативи волонтерських фондів першими масштабували FPV, тактичний зв'язок, польову медицину. І держава мала б це підтримувати і використовувати для загально суспільних задач.
І тут ми підходимо до ключового питання – сприяння з боку держави діяльності волонтерських фондів, вдосконалення механізмів взаємодії між державними структурами і волонтерськими організаціями. Йдеться про цілу низку конкретних дій. Податкові стимули для matching-програм: прості правила, ліміти, стандартизована звітність. Єдине "вікно" експорт-контролю для фондів і швидкий канал верифікації кінцевого користувача. Контракти на сервіс в Україні: підтримка ремонтних хабів, пріоритет локальних постачальників витратників (швидше, дешевше, надійніше). Стандарти навчання операторів БПЛА і бойових медиків, які фонди можуть виконувати спільно з державними центрами.
Волонтерські благодійні фонди вже стали органічною складовою архітектури національної безпеки. Вони працюють там, де є відчуття нагальної суспільної потреби, де державі потрібен час, а фронту швидкість. Держава має не "прикручувати" фонди до бюрократії, а формувати нову якість взаємодії з громадянським суспільством: з прозорістю, сервісом і навчанням. По суті це є нова інженерія тилу, якої щодня потребує фронт.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
