Професор Сигізмунд і Орден "Шлагбаума"
У вівторок, 17 лютого, ВАКС випустив ще одну серію вже всеукраїнського серіалу "Спіймай чиновника-корупціонера", якому вже заздрять навіть найкращі проєкти "Кварталу 95". Цього разу головну роль отримав Герман Галущенко, якого напередодні затримали під час спроби перетину державного кордону.
Під час суду щодо обрання запобіжного заходу для ексміністра ми одночасно дізналися цікаві й просто жахливі речі. Перше, що кидається в очі, – це суми, про які йдеться. Лише Галущенко, за інформацією слідства, з 2021 року отримав 9 млн доларів, і це лише мала частина вкраденого (за даними НАБУ, загальна сума становить близько $112 млн). Галущенко отримував менше 10% від загальної суми, що, насправді, небагато як для цілого міністра енергетики й, по суті, ключової фігури для успіху "Шлагбауму".
Другою цікавою деталлю стало те, наскільки дивно й викривлено працює система державного управління. Я багато пишу про офісно-президентську республіку й прямий вплив Офісу на велику кількість сфер. Найдивніше для мене – це те, що у такій системі існують "суперміністри", які можуть одночасно курувати кілька напрямків, лобіювати власні та чужі інтереси та легко працюють одразу над кількома міністерствами. Галущенко – один з них. Пробувши на посаді міністра енергетики кілька років, він зміг перебудувати на свій лад усю систему. І навіть після відставки та переведення до Міністерства юстиції, за інформацією слідства, одночасно курував і Міненерго, і Мін'юст.
Але, мабуть, найпоказовішою історією, яку розповів прокурор, була історія про Магомедрасулова. Уже після призначення на посаду міністра юстиції, на прохання свого заступника Євгена Пікалова, Галущенко перевів Магомедрасулова до камери з найгіршими умовами утримання. Пікалов надіслав фото просто жахливої камери, на що Галущенко холодно відповів "+". Просто плюс. Плюс, яким могла вирішитися доля цілої людини. Але що та людська доля для суперміністра?
Взагалі, коли я дивився це засідання, постійно згадував 15 січня. У той холодний день ми сиділи у КМДА на першому засіданні Тимчасової слідчої комісії, головою якої я є. Тоді прийшло доволі багато гостей: Чернишов, Кривонос, Клименко, Гринчук і сам Герман Галущенко. Іронічно, що тоді він сидів поруч із представниками слідства, чемно чекаючи своєї черги на відповідь.
Це була його перша публічна поява після відставки, а наступна сталася вже через місяць, на суді. Він тоді говорив багато цікавих речей. Ми намагалися розібрати його зв'язки з членами злочинного угруповання. Мені добре запам'яталася його історія про замах, за якою можна зняти бойовик, але ще більше – його слова про "Рокета". Галущенко стверджував, що Ігор Миронюк, який насправді ховається під псевдонімом, не його радник, а просто людина, яка консультувала його з юридичних питань.
Реальність виявилася дещо іншою. Уже цього четверга НАБУ оприлюднило нові плівки, на яких чітко йшлося, що Миронюк та Басов ділили свої доходи з "професором". Імовірно, вони отримували рівні частки й просто заносили Галущенку гроші. Не берусь судити, можливо це входить у консультації з юридичних питань, але тоді головним питанням буде, де ж взяти собі такого адвоката?
Але важливо й інше – що він говорив про Міндіча. Галущенко стверджував, що знає його лише тому, що їхні діти ходили в один клас. З плівок НАБУ з'ясувалося, що він, м'яко кажучи, применшував рівень їхніх зв'язків: Міндіч фактично був фігурою, завдяки якій Галущенко зміг так довго протриматися у кріслі міністра енергетики.
У свою чергу Галущенко був ключовим елементом схеми. Саме він домовлявся з Мінстратегпромом у ключовому аспекті функціонування "Шлагбауму" – неможливості через суд стягнути борги з підприємства. На суді прокурор САП розповів, як 27 червня 2025 року Петро Котін направив Галущенку фото листа про виключення "Енергоатому" зі списку підприємств, з яких неможливо стягнути борги під час воєнного стану. Уже за хвилину Галущенко переслав цей лист міністру стратегічної промисловості Герману Сметаніну, щоб "Енергоатом" усе-таки внесли до списку.
Сам Галущенко, як виявилося, не хотів залишатися в системі надовго. Він прагнув отримати гроші та "поїхати кудись послом". Ось така у нас система мотивації: більше вкрадеш – вищий дипломатичний ранг отримаєш. Ми вже бачили десятки таких політичних призначень, які щоразу викликають кулуарну критику кар'єрних дипломатів, але щоразу залишаються непочутими. Проте з Галущенком так не вийшло.
17 лютого суд визначив йому запобіжний захід – 200 млн грн застави.
Як на мене, його історія дуже повчальна. Багато політиків, перебуваючи при владі, думають, що це триватиме вічно: вони щось "порішають", щось "придумають", і все залишиться, як було. Але стається інакше – і вони падають як пішаки у шахах. Безкарності не існує, і рано чи пізно всі отримують по заслугах.
Політик сьогодні може бути на коні й вирішувати долі людей, а вже завтра – у СІЗО, намагаючись додзвонитися до своїх "друзів", які більше не беруть від нього слухавку. Його історія завершилася, далі нічого немає.
Висновок простий: десяток-два, а можливо й сотня таких історій, як у Галущенка, Миронюка та інших, – і слово "корупція" з української політики зникне назавжди. Зараз історичний шанс показати, що справедливість в Україні все таки існує.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
