Поточний рахунок пенсійної реформи
За останні 20 років істотно змінилася структура економічних, соціальних та трудових відносин. Радянська солідарна пенсійна система, яка повністю відповідала логіці розвитку радянської економіки, зараз вже вичерпала свої резерви. А нових правових, економічних та соціальних механізмів гарантій забезпечення гідного рівня пенсій, які б відповідали сучасним економічним умовам, досі не розроблено. Саме тому критично постала необхідність у швидкій модернізації пенсійної системи.
Для людей це означатиме зміну фінансових пріоритетів власної економічної життєвої стратегії. Ринок праці стає дедалі більш мобільним: сьогодні людина вже не може працювати все життя на одному робочому місці. Адже кожен з нас намагається підвищити свою кваліфікацію та прибутки, змінити у разі потреби місце роботи, обирати державне або приватне підприємство в залежності від поставлених професійних якостей та умов, що пропонується роботодавцями.
Головним завданням пенсійної реформи має стати переорієнтація економічної поведінки людей, тобто зміна патерналістської стратегії очікування на державну пенсію та персональне фінансове планування своїх доходів на пенсійний вік. Стабільність життєвих стратегій може бути забезпечена тоді, коли є вибір умов та послуг, які надаються фондами пенсійного забезпечення. Поява недержавних пенсійних фондів означає створення ринку послуг з пенсійного забезпечення, в якому держава перестає бути монополістом на ринку пенсійного сервісу, а люди стають повноправними інвесторами свого життя. Розмір пенсій за таких умов вже залежатиме від розміру інвестицій, амбіцій, хисту, здібностей кожної людини.
Втім, не секрет, що сьогодні проект пенсійної реформи сприймається болісно та критично тому, що досі залишається не реформованою економіка, а тому невизначеною й неусталеною є соціальна модель держави. Звідси є люди, які виграли від реформ, і є ті, що програли. Наразі тих, хто успішно адаптувався в нових умовах – меншість, а тих, хто не зміг адаптуватися – значно більше. Тому питання пенсійної реформи – це, насамперед, питання вибору такої моделі економіки, стратегії економічної модернізації та бачення соціальної місії держави, за якою більшість виграє від реформ.
Метою пенсійної реформи не може бути лише вирішення питання наповнення Пенсійного фонду. Ця проблема не може бути вирішена за рахунок покриття його дефіциту з держбюджету. Успішність пенсійної реформи буде залежати від того, чи будуть проведені структурні економічні реформи, створена стимулююча податкова система та переорієнтована економіка на розширення прошарку середніх власників.
На цей час в солідарній системі пенсійного забезпечення є серйозні складнощі. По-перше, потрібна єдина формула розрахунку пенсійного забезпечення для всього населення, щоб не було VIP-пенсіонерів, які отримують пенсії не за результатом трудової діяльності, а внаслідок отриманого привілейованого статусу. По-друге, розрахунок обчислення має напряму корелювати з величиною трудового стажу, щоб уникнути зрівнювання за розміром пенсії тих, хто має стаж 5 років, і тих, хто – 35 років.
Власне, якщо порівнювати, то, на відміну від солідарної системи, персональні накопичувальні рахунки є більш справедливим інструментом забезпечення безбідної старості. Це спосіб, що надає можливість інвестувати в себе і в своє майбутнє. Це означає, що гроші, які знаходяться на руках та лежать "мертвим капіталом", отримують шанс працювати на свого власника.
Слід також розуміти, що Пенсійна реформа не обмежується прийняттям одного закону. Мова йде про формування нової, сучасної пенсійної системи. З огляду на це, на законодавчому рівні необхідно вирішити низку наступних проблем.
Перша – впровадження двох обов'язкових рівнів пенсійного забезпечення означає подвійний внесок до Пенсійного фонду за солідарною та накопичувальною системами. Це нівелює принципи пенсійної реформи, оскільки визнає недієздатність добровільного індивідуального накопичування.
Друга – рівень обов'язкової накопичувальної системи (як відомо пропонується 2%, а через 5 років – 7%) вводиться при повному збереженні відсоткової ставки відрахування згідно солідарного рівня (33,2%). Тому потрібно зниження солідарного внеску хоча б до 15%, щоб у людей з'явився стимул ставати клієнтами накопичувальних фондів. Крім цього, залишається архаїчний радянський податок з доходів найманих працівників, що є в ринкових умовах діє як ПДВ на заробітну плату. З подібним навантаженням на заробітну плату стимулів для розвитку накопичувальної системи не залишається.
Третє – відсутність роз'яснювального інформаційного супроводу при прийнятті змін до пенсійного законодавства. Якщо відбуваються зміни у структурі пенсійного забезпечення, то нагальним є прозорі розрахунки по кожній з груп пенсіонерів. Адже на момент прийняття закону у першому читання залишається невизначеним для кожного українця яким може бути пенсійний стаж саме для нього, на який розмір пенсії він може розраховувати за умови досягнення чи не досягнення стажу.
Люди повинні чітко розуміти, яка модель пенсійного забезпечення для них більш вигідна, яким чином вони створюватимуть свій особистий пенсійний фонд. Питання довіри між державою та громадянином має бути на сьогодні головним пріоритетом реформування пенсійної системи. Без довіри людей жодні зміни не матимуть успіху, а нова, змінена система не буде працювати.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
