Інноваційні основи імпортозаміщення
Одним із уроків економічної кризи можна вважати відсутність у держав ефективного інструментарію реагування на виклики, пов'язані з "провалом" внутрішніх ринків. В Україні криза виявилася удвічі відчутнішою у зв'язку з домінуванням у структурі економіки експортно-орієнтованих галузей, слабким розвитком внутрішнього виробництва, відсутністю конкурентоспроможної товарної номенклатури, нестабільністю правил економічної гри. Висока залежність від зовнішньоекономічної кон'юнктури яскраво показує, що необхідно шукати внутрішні резерви і джерела для якісного економічного росту. Тим більше, що після кризи в зовнішньоторговельному балансі спостерігається зростання імпорту. Так, за підсумками семи місяців поточного року негативне сальдо зросло до $ 6,66 млрд (експорт – $38,2 млрд, імпорт – $44,87 млрд). У зв'язку з цим Кабінет Міністрів пропонує вирішити проблему торговельного дисбалансу шляхом розвитку імпортозамінних виробництв з перспективою їх переведення на експортні рейки за умови задоволення внутрішнього попиту. Проте, питання полягає не стільки в кількісному розширенні лінійки товарів, хоча і це важливо, скільки у виробництві високотехнологічної інноваційної продукції, здатної зайняти свою нішу на регіональному та європейському ринках.
Європейський досвід показує, що економічне зростання можливе за рахунок розгортання інноваційних виробництв, значних капіталовкладень в науку і освіту ще на докомерційній стадії, а також створення коопераційних мереж, що об'єднують бізнес, науку і державу. Найбільш відомим прикладом подібної кооперації в ЄС стала розробка літака Airbus A380, що консолідувала фінансові, технологічні, освітні, менеджерські ресурси самої корпорації Airbus, суміжних промислових компаній і ряду дослідницьких центрів.
В Україні після розпаду СРСР традиції широкої науково-промислової кооперації були загублені. Досвід створення так званих технопарків виявився малоефективним внаслідок їх орієнтації на вирішення локальних технологічних та інноваційних завдань. А практика створення спільних підприємств, яка багато в чому спирається на досвід радянського економічного планування, вже не відповідає сучасним вимогам, а тим більше вимогам інноваційного технологічного оновлення. В результаті Україна, опинившись поза сучасними коопераційними зв'язками та технологічними ланцюжками, зуміла компенсувати пусте місце внутрішнього ринку експортом технологічної сировини та імпортом низькоякісної продукції.
У сучасних умовах необхідно заново створювати коопераційні зв'язки, які б у комплексі охоплювали весь виробничий цикл, починаючи від розробки ідеї і до збуту готової продукції. Це можливо за рахунок створення технологічних платформ (ТП), в рамках яких формується інноваційно-виробничий ланцюжок: наука – бізнес – держава. Філософія ТП припускає, що бізнес виступає замовником ідей та інновацій, комплексне інноваційне проектування розвивається за рахунок приватно-державного партнерства, де бізнес виконує роль інноватора, а держава бере на себе функції стратегічного таргетування і менеджерування, визначає інноваційні вектори розвитку. У цьому відношенні держава може взяти на себе функції фінансування науково-дослідних програм, оскільки відповідає не тільки за створення правової та інституційної інфраструктури для бізнесу, а й за суспільний розвиток. Завдання бізнесу – зорієнтувати наукові розробки в інноваційне та виробниче русло, тим самим забезпечуючи соціальний комфорт для держави і створюючи соціальний сервіс для суспільства. Бізнес не може бути передовим, якщо таким не є суспільство.
Подібні ТП зможуть забезпечувати міжсекторальну взаємодію і задавати стратегічність економічного розвитку. Це не швидка мета, а довгострокове планування, яке передбачає реструктуризацію економіки, технологічний та інноваційний апгрейд, переінсталяцію правової системи та деадміністрування податкової політики в бік стимулювання активності в бізнесі. Лише в цьому випадку замість пострадянської кооперації виникне ТП сучасного типу, де кожен партнер виконує свою роль, а не скутий взаємовідштовхуючими адміністративними, регуляторними, корупційними зобов'язаннями.
Досвід створення технологічних платформ в Європі показав, що Україні доведеться вирішити ряд важливих проблем. По-перше, проблема стратегічного інвестування. В Україні у бізнесу немає достатніх ресурсів для довгострокових інвестицій, а держава, на жаль, дуже бідна і не має структурних ресурсів таких, як наприклад нафта і газ, кошти від продажу яких можна перенаправити на фінансування платформ. Відповідно виникає проблема наявності стратегічного інвестора, який крім власне фінансового інвестування здатний взяти на себе ще й інвестування технологічне. Як відомо, фінансові та технологічні ресурси, інноваційне виробництво зосереджені в Європі. Тому для України, яка не має в своєму розпорядженні достатньо ресурсів і можливостей, вигідно, так би мовити, вбудуватись у вже спроектовані загальноєвропейські технологічні основи.
Друга проблема пов'язана з інституційним розривом між домінуючою адміністративно-командною структурою держави і недокапіталізованою інфраструктурою бізнесу, яка їй опирається. По суті, держава і бізнес-інфраструктра є елементами різних конструкцій, до того ж з різного часу. Сьогодні зібрати пазл в єдине ціле для інноваційного стрибка і відтворення внутрішнього ринку по суті неможливо. Для цього необхідно капіталізувати державне управління, докапіталізувати ринкову і бізнес-інфраструктуру, рестратифікувати соціальну структуру суспільства.
Третя проблема більшою мірою специфічна для України. У Європі традиції кооперації засновані на горизонтальних зв'язках і будуються на ініціативах самого бізнесу, а партнерство складається "знизу до гори", тобто активні і бізнес, і суспільство, і держава. В українських умовах, коли держава бере на себе роль ініціатора та координатора інноваційного стрибка і в цілому економічного зростання, вимоги будівництва ТП можуть прийняти традиційну для пострадянських країн добровільно-примусову форму в рамках нав'язувальної корпоративної ієрархії. Виникає небезпека, що в разі створення ТП з'являться супервідомства радянського типу, що керуватимуть цілими секторами економіки. До речі, подібна тенденція вже простежується в Росії, де технологічні основи зависли на рівні докомерційної розробки і поки що не мають промислового втілення.Зарубіжний досвід свідчить про те, що економічне зростання в Україні залежить від вирішення двохг головних завдань: створення сучасної інфраструктури бізнес-середовища та вбудовування його в загальноєвропейські технологічні ланцюжки.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
