Майбутнє України створюється в Україні
В кінці 2010 року Міжнародним інститутом освіти, культури і зв'язків з діаспорою Національного університету "Львівська політехніка", було проведене опитування, в якому молодих людей у віці до 30 років, зокрема, запитували про те, яким вони бачать своє майбутнє. Результати його виявилися шокуючими: 49% респондентів заявили, що хочуть виїхати з України назавжди.
Ще один характерний штрих: за даними Державного департаменту США, в 2011 році 853 тис. жителів України – майже 2% всього населення країни – подали заявки на участь в лотереї на здобуття "грін-кард" – посвідки на проживання в США. Більше кандидатів було лише від Нігерії, чиє населення, взагалі-то, більш ніж удвічі перевершує українське, і Гани.
Зрештою, не випадково понад 5 млн. українців (за іншими даними – до 7 млн.) працюють за межами країни. При цьому, значна частина цих гастарбайтерів не збирається повертатися. Якщо у них виникає можливість організувати приїзд на нове місце своїх сімей, вони зазвичай так і чинять. Те, що населення України за 20 років після проголошення незалежності в 1991 році скоротилося на 6,5 млн. (на 12,5%), викликане не лише негативним балансом між смертністю і народжуваністю, але й еміграцією.
З України виїжджають, тому що не бачать майбутнього на Батьківщині. В Україні створюється дуже мало високооплачуваних робочих місць, які б забезпечували прийнятний рівень життя. В Україні важко і часом небезпечно вести бізнес. Нарешті, в Україні гнітючо великі суспільні контрасти, а всі "соціальні ліфти" або працюють з великими перебоями, або зовсім демонтовані, бо непотрібні. Безумовно, нинішній стан України ніяк не можна назвати катастрофічним, а трудова міграція грає важливу роль в плані збереження соціальної стабільності, але якщо мешканці йдуть зі свого будинку, чи довго простоїть сам будинок і як швидко заведуться там нові хазяї?...
Чому це відбувається? Причин тут багато, але навіть якщо не заглиблюватись, досить і тих, що лежать, можна сказати, на поверхні.
Українська економіка експортно орієнтована. Найбільші компанії України отримують основні прибутки за її межами і тому більше зацікавлені в зниженні витрат (зокрема, на робочу силу), ніж у процвітанні країни. При цьому, останніми роками на світовому ринку складається несприятлива кон'юнктура для більшості українських експортних товарів.
Український споживчий ринок вузький і слабкий, він не дозволяє компаніям, які на ньому працюють, отримувати високі доходи і, відповідно, платити високі зарплати своєму персоналу. Низька купівельна спроможність населення змушує українські компанії накручувати ціни, щоб компенсувати мінімальні обороти високою маржею. Не дивно, що вартість багатьох споживчих товарів в Україні вища, ніж в багатій Західній Європі.
Слабкість ринку не дозволяє "розкрутитися" українському малому бізнесу, домогтися істотного зростання продажів, виконати роль "соціального ліфта", яку він з успіхом відіграє в країнах Заходу. Вона ж підштовхує український бізнес до монополізації ринку за будь-яку ціну: якщо "пиріг" маленький, очевидно, що на всіх не вистачить.
Щоб розірвати це порочне коло, потрібні, перш за все, інвестиції. В Україні потрібно дуже багато зробити, щоб вона стала по-справжньому комфортною для своїх громадян. Наша країна відчайдушно потребує відновлення або створення з нуля цілих галузей, щоб знизити зростаючу з кожним роком залежність від імпорту. Що відбувається з країною, яка багато років недоінвестовувала в національну економіку, віддаючи перевагу все купувати за кордоном, ми бачимо зараз на сумному прикладі Греції.
Ще з 90-х років в нашій країні прийнято ставитись з якимсь пієтетом до іноземних інвестицій, хоча реальний досвід всіх цих років свідчить, що їхній реальний вплив на економіку України вельми скромний. За весь час існування незалежної України немає жодного прикладу, коли іноземний інвестор побудував би в нашій країні велике промислове підприємство або запровадив в широкому масштабі по-справжньому передові технології. Велика частина іноземного капіталу вкладалась в Україні в сферу послуг (переважно, торгівлю і фінанси) або будівництво.
Причому, в реальному секторі економіки мова звичайно йшла про покупку іноземним власником успішно діючої української компанії, від чого самому народному господарству, як правило, було ні жарко, ні холодно. У кращому випадку новий власник розвивав придбане підприємство так само, як робив би це будь-який нормальний бізнесмен.
Для транснаціональних компаній Україна – третьоступеневий ринок, багато хто з них навіть не має тут свого представництва, вважаючи за краще працювати через Москву. Їм не цікаво вкладати в Україну значні кошти – простіше привезти сюди все необхідне з-за кордону, ніж налагодити виробництво на місці. Основні інвестиції в економіку нашої країни можуть прийти лише зсередини!
Отже, капіталовкладення, спрямовані на створення нових робочих місць, відкриття нових виробництв, впровадження нових технологій – це якраз те, що зараз абсолютно необхідне Україні. Створення, модернізація, оновлення мають бути вищими пріоритетами як держави, так і українського бізнесу.
Розвиток вітчизняної економіки повинен йти в декількох напрямах. По-перше, це створення сприятливіших умов для ведення бізнесу. Це означає, насамперед, боротьбу з корупцією і рейдерством, радикальне скорочення кількості необхідних дозволів і узгоджень в держорганах, спрощення податкової системи і бухгалтерського обліку, усунення "прогалин" та "невизначеностей", які часто заповнюються співробітниками податкових органів на власний розсуд.
Люди можуть самі вирішити чимало своїх проблем, якщо їм не заважати. Одна з найважливіших причин багатства США і Європи полягає в тому, що там дуже легко почати свою справу. Там практично немає корупції на низовому рівні, регулятивна і податкова система досить складні, але в цілому логічні й зрозумілі. Державі треба повністю підтримувати активних людей, готових самостійно влаштовувати свою долю. Головне, щоб їхня діяльність відбувалась в рамках законності.
По-друге, держава повинна провадити активну модернізаційну політику. Лише вона здатна розвивати ті напрями, які дуже складні й затратні для приватного бізнесу або важливі в довгостроковому плані, але не можуть дати швидкої віддачі.
По-третє, одним з найважливіших пріоритетів економічної політики України має стати постійне підвищення соціальних стандартів. Це передбачає не лише збільшення мінімальних зарплат і пенсій, але й усіляку підтримку створенню високооплачуваних робочих місць – в першу чергу, у виробничій і технологічній сферах.
В України має бути майбутнє! Але створити його можемо лише ми самі!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
