Про українську армію і її проблеми...

Нещодавно міністр оборони Павло Лебедєв заявив, що вже у поточному році буде призупинений призов на строкову військову службу."Українське військо зазнає докорінних змін. Буде переглянуто структуру та систему управління Збройними силами і поліпшено систему підготовки фахівців, призупинено призов на строкову військову службу з одночасним переходом до комплектування армії виключно за контрактом, як це зроблено сьогодні у провідних країнах світу", – зазначив зокрема очільник Міноборони.

Голова оборонного відомства також пообіцяв модернізацію армії новими зразками озброєння та військової техніки, інтенсифікацію бойової підготовки, підвищення вишколу особового складу та забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців.

Варто зауважити, що високопосадовці впродовж останніх років називають різні терміни остаточного переходу армії виключно на контрактну основу. Приміром, під час президентської виборчої кампанії кандидат Віктор Янукович запевняв українців у тому, що в разі його перемоги професійна армія з'явиться вже у 2011-му. Весною минулого року начальник Генштабу Збройних сил Володимир Замана заявляв, що у 2014-му армія повністю перейде на контрактну основу. А ось попередник чинного міністра оборони, екс-керівник МОУ Дмитро Саламатін запевняв, що на контракт армії вдасться перейти не раніше 2017-го.

Про перспективи переходу до контрактного способу комплектування армії, очевидні та завуальовані перешкоди на цьому шляху, "Обозреватель" говорить з екс-міністром оборони України, колишнім головою парламентського Комітету з питань національної безпеки та оборони, народним депутатом ("Батьківщина") Анатолієм Гриценком.

Чинний міністр оборони заявляє про те, що у поточному році буде призупинено строковий призов до армійських лав. Наскільки Україна сьогодні готова до переходу на контрактну армію, передусім організаційно?

Якщо давати загальну оцінку, то я вважаю цю заяву міністра поспішною і по своїй суті вона не буде реалізована. Говорити про те, що протягом року можна перевести Збройні сили в їх нинішньому стані на контрактний принцип комплектування – це авантюра.

Чому саме авантюра, аргументуйте.

Ми у 2005-2006 році згідно з Указом Президента, провели експеримент по переведенню ЗСУ на контрактний принцип комплектування. В ході цього експерименту було укомплектовано контрактниками три бригади – по одній бригаді в кожному виді Збройних сил (у сухопутних військах, військово-морських та повітряних силах).

За підсумками експерименту були зроблені чіткі висновки про те, що потрібно зробити для того, щоб перехід на контракт був успішним. Цих висновків і, відповідно завдань, є чотири.

Перше – необхідно забезпечити високий темп бойової підготовки. Чому це важливо? Щоб контрактнику було цікаво, щоб він не сидів у класі і не підмітав плац, а працював на полігоні і реалізував себе як професіонал.

Друге завдання – забезпечити контрактника службовим житлом. Щоб він після полігону повертався і мав гуртожиток, а не витрачав дві третини свого грошового забезпечення на орендоване житло, втрачаючи таким чином мотивацію для створення сім'ї і взагалі свого розвитку як людини.

Третє завдання – грошове забезпечення контрактника має бути як мінімум на 10% вищим від середньої зарплати по країні. Тільки тоді до армії підуть розумні, сильні фізично, здібні люди, а не ті, хто з багатьох причин не вписався взагалі в цивільне життя і не має жодного робочого місця.

Четверте завдання, яке потрібно вирішити, – забезпечити контрактника привабливим соціальним пакетом.



Що саме має входити до цього соцпакета?

Можливість отримати вищу освіту під час проходження служби, медичне страхування і забезпечення, відпочинок, тощо.

Чи реально виконати окреслені вами чотири завдання протягом року – півтора, як це анонсує міністр оборони?

Ні, неможливо. Максимум, що можна зробити – реалізувати четверте завдання, тому що в структурі Міністерства оборони є вищі навчальні заклади і там справді є можливість отримати освіту. Також є певний рівень медичного забезпечення. А все решта відсутнє. Немає техніки, коштів на бойову підготовку, будівництво службового житла і такого грошового забезпечення, яке б тримало людей в армії.

Пункт про перехід на контрактну армію є в програмах чи не всіх провідних політичних сил країни. Чому ж тоді при такому великому декларативному бажанні нічого не змінюється?

Кілька позицій. Я зараз перебуваю у складі фракції "Батьківщина". Ви кажете, що в усіх програмах присутній пункт про перехід на контрактну армію. Це неправда. В програмі "Батьківщини" на виборах 2012 року такого пункту не значилося, можете перевірити це на сайті партії. Подібні обіцянки лунали під час президентської виборчої кампанії у 2010-му, в тому числі з вуст Юлії Тимошенко. Я ж тоді публічно говорив, що це неможливо.

У свою чергу Президент Янукович пообіцяв з 2011 року переведення армії на контракт. І тоді також я сказав, що це абсолютно нереальне завдання. Тому моя позиція в цьому питанні є послідовною.

Гаразд, а які терміни остаточного переходу на контрактну армію, на ваш погляд, є реальними?

Коли у 2004 році Віктор Ющенко йшов на президентські вибори (а я тоді працював у його штабі), я записав, а він підтримав програмний пункт про переведення армії на контрактну основу до 2010 року. Це тоді було абсолютно реалістично, і я забезпечив би це. Але, як ви знаєте, я був міністром оборони тільки до 2007-го.

Тоді це справді було реально, ми крок за кроком рухалися до мети. Будували службове житло нової якості. До речі, воно без перебільшення було такої якості, якої немає в арміях Польщі, Словаччини та багатьох інших країн.

Темп бойової підготовки тоді був набагато вищим, вона була цікавою. Вирішувалося питання грошового забезпечення. Ви пам'ятаєте, я тоді поставив умову, що якщо цього не буде зроблено, я піду з посади міністра, а якщо буде – поголю свою бороду. Врешті-решт довелося поголити бороду, оскільки в квітні 2007 року уряд прийняв відповідне рішення, яке я вніс.

Скільки зараз потрібно фінансів для переведення армії на контракт?

Мені важко сказати, тому що бюджет Збройних сил на поточний рік чи не вперше за всі останні роки, навіть в абсолютному виразі, менший ніж був у попередньому році. Якщо раніше кожного року додавали, то зараз навпаки – зменшили. Тому зараз жодних фінансових передумов ні для збільшення грошового забезпечення, ні для закупівлі нової техніки, ні для підвищення бойової підготовки, ні для будівництва службового житла не існує. А загальноекономічна ситуація, яка відображена в бюджеті, показує, що серйозних збільшень оборонного бюджету не передбачається. Ось чому заяви про перехід на контрактну основу є авантюрою. Навіть якщо припустити, що міністр щиро хотів це зробити, він зв'язаний по руках і ногах, адже сьогодні немає жодних фінансових можливостей для цього.

Не потрібно бути фахівцем, щоб розуміти елементарне: армія, оборона – це одна з фундаментальних засад державності. Що сьогодні собою (кількісно, якісно, технічно) являє українська оборона і якою вона мала б бути в ідеалі?

Ви – цивільна людина і абсолютно правильно говорите про те, що армія є важливим державним інститутом і проблема обороноздатності має бути завданням для всієї країни, а не тільки Генерального штабу чи міністра оборони.

Найпершу скрипку тут має грати Президент – Верховний головнокомандувач Збройних сил України. Але Віктор Янукович чи не знає, чи йому не доповіли, що він є Верховний головнокомандувач саме ЗСУ. Адже він сьогодні більше уваги приділяє розвитку СБУ, внутрішніх військ, прокуратури, судів, податкової міліції. Тобто виходить, що він є головнокомандувач СБУ, прокуратури і міліції, а Збройні сили для нього пріоритет номер сто. Президент і уряд не займаються армією, вони не знають її. Я говорю про це не емоційно і можу підтвердити сказане конкретними фактами.

За майже три роки правління Віктора Януковича і його уряду не розроблено жодного програмного документа, який би визначав параметри і вимоги до розвитку армії навіть на один рік. Такого документа не існує в природі!

В історії України такого ще не було, щоб армія не знала, куди вона рухається, тому що за цих умов перспективи і напрями розвитку армії визначає (ви будете здивовані) міністр фінансів. Скільки міністр фінансів дасть грошей, стільки й будуть планувати виділити на оборонну сферу. Це кардинально неправильно.

Тим більше неправильно після оголошення позаблокового статусу, тому що після цього почали говорити про скорочення армії, а потрібно робити навпаки. Якщо ми відмовилися від союзників, від руху в напрямі НАТО, значить ми покладаємо завдання оборони виключно на власну армію і економіку. Це означає, що ми маємо збільшувати фінансування, чисельність армії, а також потік техніки в армію. Сьогодні ж навпаки говорять про якісь чергові прожекти по скороченню. Це непрофесійно і безвідповідально. Таким чином, армію у нас знищать повністю.

І скільки ще рухатися до крайньої межі, тобто на якому етапі шляху до прірви ми знаходимося?

Все насправді визначається у порівнянні. Я знаю цю сферу професійно. І як екс-міністр, і як колишній голова профільного комітету, і як офіцер можу сказати, що в той період (період, коли Гриценко перебував на посаді міністра оборони. – Авт.) показники бойової підготовки були в Україні вищі ніж в Росії чи Білорусі. Тобто, навіть за складних умов можна досягати позитивного результату.

Щодо нинішнього стану справ... Сигнал публічної тривоги необхідно було включати раніше. Зараз же про проблеми армії потрібно просто криком кричати. Навіть у 2010 році, як тільки Віктор Янукович став Президентом, я, очолюючи парламентський Комітет з нацбезпеки і оборони, письмово і неодноразово звертався до нього за дорученням Комітету. В тих листах говорилось про те, що ситуація в армії близька до катастрофи, офіцерський корпус деморалізований, і в нинішньому стані Збройні сили України неспроможні виконувати в повному обсязі навіть завдання мирного часу. Про підготовку до локалізації якогось серйозного конфлікту навіть не йдеться.

Такі жорсткі слова вимагали певних дій з боку Президента. Дій не було, цікавості не було, все, як то кажуть, по барабану. Тому розраховувати на те, що хтось займеться армією, якщо цим не займається Верховний головнокомандувач ЗСУ, немає жодних підстав.

Для мене очевидно, що серйозний прорив у відновленні Збройних сил і забезпеченні їх подальшого розвитку (в тому числі перехід на контрактний принцип комплектування), можливі лише після того, як на Банковій сидітиме інший Президент. Президент, який розумітиме важливість армії принаймні так, як її розумієте ви. Президент, який професійно підходитиме до вирішення питань, пов'язаних з армією, відводячи для цього свій час як глава держави. Зрештою, це його прямий конституційний обов'язок.

Чи може якимось чином вплинути на ситуацію Верховна Рада? Принаймні, на законодавчому рівні.

Все що можна було зробити законодавчо, Верховна Рада зробила і якщо вносяться відповідні законопроекти від уряду, ВР розглядає їх невідкладно. Це перше.

Друге. У 2010 році, коли за одну ніч повернулися до старої Конституції, Віктор Янукович позбавив Верховну Раду впливу на кадрову політику. Якщо раніше ВР могла призначити або зняти міністра, то зараз такого права вже немає – це виключно повноваження Президента. Заступники міністра, генералітет – це теж повноваження Президента. Тому він, а не Верховна Рада, має усі важелі впливу. ВР може викликати міністра, послухати його, як ми слухали Єханурова и Єжеля, але це все тільки розмови.

У минулому році ми провели парламентські слухання з питання боєздатності Збройних сил та інших силових структур. За підсумками слухань приблизно на десяти аркушах були викладені наші оцінки і пропозиції про те, що і як потрібно робити. Це все було направлено в письмовій формі Президенту і уряду. Якщо ви самі не знаєте, то ось вам професійна порада: беріть, читайте, робіть. А цей документ, зазначу, готували люди, які армію знають професійно і серед них – представники різних політичних сил. Там був і міністр оборони Гриценко, і міністр оборони Кузьмук, і командувач Сухопутних військ Петрук, інші генерали та офіцери. Всі ці люди дали пораду, яка набагато сильніша професійно по своїй суті від того, що сьогодні може запропонувати Міністерство оборони.

Що ми побачили в результаті? Немає жодного інтересу і жодної реакції. Проблема насправді на Банковій, тому я особисто до 2015 року нічого не очікую. Я хотів би лише, щоб за цей час "не вимили" з офіцерського корпусу тих кращих людей, які пам'ятають, що таке справжня бойова підготовка або брали участь у миротворчих операціях і мають певний бойовий досвід. Збереження кадрового потенціалу – це дуже і дуже важливо.

А якщо зараз навіть дати гроші на армію, немає впевненості в тому, що вони будуть ефективно використані саме для реалізації пріоритетних завдань. Чому? Тому що ті прожекти, які час від часу озвучуються в Генеральному штабі і Міністерстві оборони, не витримують жодної критики. Там, наприклад, говорять про те, що повітряні сили, як вид Збройних сил, нам взагалі непотрібні. Словом, звучить чимало дурнуватих пропозицій, які є згубними для обороноздатності нашої держави. Ось який рівень там залишився... Це величезна проблема і вона вже вийшла на рівень серйозної загрози національній безпеці. Але повторюю: прийняти рішення, чи то щодо програми розвитку, чи то щодо кадрових призначень, може лише одна людина. Прізвище цієї людини не Гриценко і не ваше. Її прізвище Янукович Віктор Федорович.

Наталія Ромашова

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.