По вулиці Мюллера до пам'ятника гестапо і далі по ''40-річчя НСДАП''
Я також обурений продажем в Києві ляльки в уніформі Гітлера. Проти цього дійсно треба вживати рішучих заходів, так само як і проти пропаганди ксенофобії у будь яких формах (антисемітизму, зокрема). На жаль, такі випадки трапляються практично в усіх демократичних країнах, не кажучи вже про Росію, де нові нацисти марширують вулицями і розповсюджуть свою пропаганду. Але російський ОРТ зробив вдалу інформаційну операцію саме проти України, на це клюнули на Заході та й у нас теж. До речі, Бі-Бі-Сі вже вибачилося за дезінформацію про Україну, що наші ЗМІ, звичайно ж, практично проігнорували.
Але чим це відрізняється від збереження тоталітарних знаків більшовицької епохи? При виконанні старого-нового російського (тобто радянського) гімну мені моторошно. А всі встають, якщо, наприклад, на стадіоні лунає мелодія "Союз нерушимый республик свободных сплотила навеки великая Русь". Інакше не можна, бо це гімн. Ви можете собі уявити що гімном нинішньої Німеччини став нацистський марш? Отож бо. Привіт від Путіна. І чим йому заважав традиційний російський гімн на прекрасну музику Глінки?
А у нас? Те, що винесено в назву замітки, лише відбиває київську топоніміку на німецький лад. По вулиці чекіста Урицького, який стояв біля витоків "червоного терору" (кандидат в мери п.Горбаль рішуче виступив за збереження назви), до монументу чекістам і далі по "40-річчя Жовтня" (формально проспект перейменували, але на фасадах будинків залишилось). Це в Києві. А від'їдеш 50 км і центральна вулиця в селі – вул. Леніна з відповідним пам'ятником. Скажуть, що в Берліні зберегли пам'ятник Марксу-Енгельсу та назви вулиць Лібкнехта і Люксембург. Однак для німців – це діячі власної історії, які не встигли особисто взяти участь в тоталітарних репресіях проти власного народу (а може іх би раніше самих репресували). Крім того, на самому пам'ятнику Марксу-Енгельсу розміщена історія світового комуністичного руху в фотокартинках, так що одразу починаєш задумуватися над втіленням утопій в реальне життя (хто буде в Берліні, раджу придивитися – вражає). А от пам'ятники діячам-нацистам знищені німцями без винятку.
От би з цього приводу зробити ток-шоу на наших каналах, запросити можновладців, яким, мабуть, дорогі символи тоталітаризму або які посилаються на громадську думку, що ностальгує за ідеалами юності. Спробували б німці після війни посилатися на громадську думку. А не було б радикального розриву з минулим – не було б сучасної демократичної Німеччини.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
