Ялтинський кастинг
На 6-у щорічному саміті YES (Yalta European Strategy) в Ялті було багато цікавого, зокрема, телемости з Шимоном Пересом, Соросом, Строс-Каном, Грінспеном, обговорення з ними питань світової кризи. Наживо був Йошка Фішер, Вулфенсон, вже традиційний для цих зустрічей Квасневський. Як завжди "блистав" Чорномирдін, після чого західна аудиторія дивувалася, наскільки живучі у росіян радянські погляди на "братерство". Але стрижнем, безумовно, стали виступи кандидатів у президенти України. Ці виступи мали різні аспекти, і про них уже писалося у ЗМІ (у тому числі С.Лещенком і М.Найємом в "УП"). Мене, звичайно, найбільше цікавило, як ці виступи сприймалися міжнародною аудиторією. Отож, після розмов із західними експертами спробую узагальнити, який же вийшов результат (радив би також прочитати детальну статтю Альони Гетьманчук на "Главреді").
Янукович виступав, як сказав один із західних експертів, з "дерев'яним" (wooden) виразом обличчя, повільно шукав слова. Складалося таке враження, що він почуває себе дискомфортно. У промові не було знахідок. Це була традиційна критика помаранчевих, але не вистачало конкретики, а при обговоренні міжнародних проблем стався конфуз, про який уже всі писали (гельсінські угоди названі "стокгольмськими"). Сама ж теза про визнання Україною Абхазії і Південної Осетії (про яку запитав автор цих рядків) була для політика явним мінусом – оскільки для Європи такий підхід неприйнятний. Минулого року ПР вже намагалася знизити значення торішньої заяви Януковича, але зараз він знову підняв цю тезу. Що лише допомагає Тимошенко у зображенні Януковича як проросійського кандидата, в той час як сама вона прагне зайняти нішу проєвропейського кандидата і таким чином мобілізувати проти нього колишній "помаранчевий" електорат.
Треба визнати, що всім кандидатам виступати було нелегко. Адже вони виступали перед західною аудиторією, але у той же час виступи записувалися в рамках "Свободи слова" з Андрієм Куликовим, тобто одночасно треба було думати і про українського глядача. А меседжі, способи донесення, риторика є різними. Яценюку цю дилему вирішити не вдалося. Він зорієнтувався насамперед на українську аудиторію. Відповідно виступ був публіцистичнм, емоційним, з тавруванням і влади, і опозиції. А для західної аудиторії потрібна була конкретика. Двічі запитували Арсенія Петровича про ідеологію, і двічі відповідь була ухильною. Для української аудиторії це може б і спрацювало, для західних експертів – ні. При цьому ще й пролунали у нього такі собі скептичні нотки і щодо ЄС у цілому, і щодо української інтеграції зокрема.
У цьому сенсі при всіх застереженнях (а вони були і в українських, і у західних експертів) найпідготовленішою виглядала Тимошенко. Звичайно, у західних експертів і політиків нема того очарування, яке було 2004-2006 рр. Але на контрасті з попередніми промовцями, вона посилала чіткі меседжі, що саме вона є проєвропейським політиком, що не йдеться про повернення до "багатовекторності". Тобто і тут, і надалі в ході кампанії вона, очевидно, буде перехоплювати цю нішу у Ющенка, який намагався цю тему монополізувати. Не побоялася кілька разів наголосити на важливості співпраці з МВФ та іншими західними фінансовими структурами (попри той факт, що ця співпраця українськими глядачами сприймається неоднозначно). Замість НАТО зробила акцент на співпрацю України з ESDP (єесівською "Європейською політикою безпеки і оборони"). Дехто з колег-євроатлантистів засумував, але я тут розумію радників Тимошенко, які шукали, як наголосити на співпраці із Заходом, оминаючи при цьому тему НАТО, яка на президентських виборах лише стає тягарем (згадаємо, що, попри нинішню позицію Ющенка, у 2004 р. він тему НАТО не акцентував – і правильно робив).
Ніхто з кандидатів не наголошував і на темі стосунків із США. Мабуть, теж зрозуміло в контексті передвиборчої боротьби.
Підсумок: цей раунд у Ялті Тимошенко виграла. Це не означає, що Захід автоматично буде робити на неї однозначну ставку. Захід буде спостерігати і зважувати. Але при цьому буде прагматичне розуміння того, що "обличчя" і стиль цього кандидата виглядають більш по-європейськи, ніж у Януковича, якому явно дискомфортно спілкуватися з Брюсселем.
Наостанок зазначимо, що в виграші залишився і Віктор Пінчук. Він ще раз показав себе лобістом України в Європі і світі (бо цього разу були присутні ще й китайці). Він запросив всіх трьох лідерів перегонів, демонструючи, бодай з формальної точки зору, що готовий контактувати з усіма, а це – хороший знак для майбутньої позиції бізнес-еліти, яка зрештою має тиснути після 2 туру на переможця і переможеного з тим, щоб, попри протистояння кандидатів, було знайдено компроміс, який перешкодить подальший поляризації країни.
