Миротворці ООН: "зрада" чи "перемога"?
Загальний контекст: "Всьо пропало"? – Ні, провал планів Кремля
Давайте згадаємо, що було рік тому. Через референдум у Нідерландах незрозуміла доля угоди про асоціацію Україна – ЄС, проросійські заяви Трампа, загрози перемоги Фійона чи Ле Пен, поразки Меркель, можливість послаблення санкцій проти Росії. Всього цього не відбулося, навпаки санкції проти Росії з боку США навіть посилилися. Позитивні зміни відбувалися і в міжнародних організаціях. Дві резолюцій Ради Європи, де чітко йдеться про агресію та російські війська на території України, відповідна резолюція ОБСЄ, резолюція Генасамблеї по Криму.
Тому оцінюючи рік від початку минулої сесії ГА ООН, всім раджу подивитися відеоролик з відкриття 14-ї щорічної конференції Yalta European Strategy (YES). Зроблено блискуче і за суттю, і за формою, і з гумором.
Чи Україна щось "здала"?
На нас тисли. Ми пам'ятаємо, як два роки тому нам весь час говорили про "особливий статус" Донбасу. Рік тому – про "вибори" на окупованій території, що звичайно суперечило інтересам України та здоровому глузду. Але нам вдалося пояснити, що в цьому немає жодної логіки. І зараз ми бачимо, що немає цих розмов. Принаймні, на даний момент. Йдеться про те, що "спочатку – безпека". Захід став краще розуміти українську аргументацію. Наприклад, послухаємо, що говорить Курт Волкер. Чітке визнання того, що відбувається російська агресія і саме Росія є відповідальною за війну на Донбасі.
Раніше Росія "з ходу" відкидала українську ідею "миротворців". Мовляв, нема цього у Мінських домовленостях. Але тепер змушена маневрувати.
Чи це призведе до замороження конфлікту і відторгнення частини Донбасу?
Скажу крамольну думку. Як на мене, навіть якщо миротворці будуть лише на лінії розмежування, це буде плюс для нас. Бо припиняться бойові дії, і ми зможемо сконцентруватися на внутрішніх реформах. Бо мета Путіна – не Донбас, його мета – дестабілізація України. Тому саме успіх внутрішніх перетворень допоможе нам звільнити Донбас і Крим у майбутньому. Але такий сценарій, дійсно, означатиме замороження конфлікту і збереження статус-кво на тривалий час.
Саме тому Україна говорить про розміщення миротворців по лінії кордону, і на всій території окупованого Донбасу. І ця точка зору підтримується і у Вашингтоні, і в Берліні.
"Миротворці завжди заморожували конфлікт і це ніколи не призводило до повернення територій"
Цьому, на жаль, є багато прикладів, так само, як і прикладів, коли миротворці не змогли зупинити насильство. Але є й інші приклади, у тому числі повернення раніше окупованих територій.
Один з найяскравіших прикладів. Після війни 1973 р. між Ізраїлем і Єгиптом на Синаї були розміщено миротворців ООН – United Nations Emergency Force II (UNEF II)
1979-1982 рр. Ізраїль повернув Синай Єгипту.
1962-1963 контроль ООН над Західною Новою Гвінеєю (UNSF), яку Нідерланди зрештою повернули Індонезії у 1963 р.
1989-1991 Контрольна місія ООН в Анголі (UNAVEM I) – вивід кубинських військ з Анголи
1999-2002 Тимчасова адміністрація ООН у СхідномуТиморі (UNTAET) – припинення індонезійської окупації
Про приклади зупинення громадянських війн, конфліктів писати не буду, бо у нас не "громадянська війна".
А ось набагато ближчий і релевантний для нас приклад. Ми дуже часто згадуємо про операцію "Буря", коли хорвати ліквідували силою сепаратистське утворення "Сербська Країна". Її ліквідували військовим шляхом, але це ту частину Сербської Країни, яка не мала кордону з Сербією. Ця ситуація мало нагадує українську. Але залишалася друга частина Сербської Країни, яка називалася Східна Славонія – територія на кордоні із Сербією. Абсолютно очевидно, що там хорвати не могли застосувати військовий сценарій, тому що миттєво б вступила сербська армія
(Коли я чую, як нардеп Юрій Береза з пафосом говорить, що миротворців в Україну можна запрошувати, коли українська армія вийде на кордон з Росією, хочеться запитати: чи він хоче відкритої війни з Росією?
Те саме заяви Олега Березюка: а чому не говоримо про миротворців у Криму? Чи п. Березюк розраховує, що миротворці ООН будуть воювати з Росією? Для чого тоді говорити? А от тоді, коли повернення Криму перейде у практичну площину, миротворців можна буде залучати для забезпечення перехідної адміністрації).
Ситуація у Східній Славонії вже більше нагадує українську. Щодо неї було підписано Ердутську угоду, схожу до Мінських домовленостей, де передбачалися різні перехідні кроки, у тому числі непопулярні. У 1996-1998 рр. діяла Тимчасова адміністрація ООН у Східній Славонії і стояли там миротворці ООН – United Nations Transitional Administration for Eastern Slavonia, Baranja and Western Sirmium (UNTAES)
Зрештою на цій території у 1998 р. був відновлений повністю контроль хорватів.
Чи не занадто великі сподівання на миротворців?
Є великі небезпеки. Диявол (Путін) у деталях. Росія може накласти вето, буде намагатися вихолостити українську ідею чи навіть викрутити її на свою користь. Вся дипломатична боротьба – попереду. Але в разі руху вперед це дасть можливість не тільки припинити обстріли на фронті (а Путін цього не хоче робити, всіляко виснажуючи Україну) а й почати реальний рух вперед до деокупації.
PS. Як питання "миротворців" висвітлюється в ЗМІ?
Ось уривки з діалогу ведучого і нардепа на одному з провідних інформаційних каналів.
Ведучий: Наскільки ймовірно що Президент привезе з ГА ООН рішення про розміщення миротворців?
Нардеп: Звичайно, ми розраховуємо, що ГА ОООН підтримає український проект резолюції.
Ну що тут сказати. Ані ведучий, ані нардеп нічого не розуміють про процес ухвалення резолюції, хто його ухвалює тощо. Але журналісти питають абищо, а гості відповідають абищо. Щоб бути журналістом-міжнародником, треба готуватися і мати неабиякі знання, а запрошувати до студії треба тих, хто розуміється на міжнародних відносинах, а не коментує, що завгодно, аби щось сказати.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
