Скільки посад голів комітетів віддала опозиції правляча компартія у 1990 р.?

За результатами перших конкурентних виборів до Верховної Ради УРСР у березні 1990 р. монобільшість під назвою "За Радянську суверенну Україну" була утворена комуністами – так звана "група 239" (за кількістю членів). Формально комуністів було більше, але частина з них була у складі опозиції (Народної Ради або "Демократичної платформи в КПУ") і до складу "групи 239" не ввійшла. До складу Народної Ради (в основі якої був Рух) входило 125 осіб. Таким чином, комуністи мали більшість і могли формувати комісії ВР (тодішня назва нинішніх комітетів) відповідно до своїх забаганок. Тим більше, що Головою ВР було обрано першого секретаря ЦК КПУ В.Івашка, який обіймав позиції жорсткіші за Л.Кравчука, тодішнього секретаря ЦК КПУ з ідеологічної роботи.

239 голосів більшості – це, звичайно, не 254, як зараз – хоча за обрання Івашка проголосувало навіть 278 депутатів і згодом чисельність "групи 239" зросла до 270. Тобто цілком достатньо, щоб нав'язувати свою думку опозиції. Тим не менше, комуністи вирішили віддати опозиції головування у 7 із 23 комісій ВР. Зверніть увагу і на важливість цих комісій, і на те, що їхніми очільниками були переважно відомі представники Руху, які на той час вже демонстративно залишили компартію. Ось витяг з постанови ВР:

"Обрати головами постійних комісій Верховної Ради Української РСР дванадцятого скликання таких народних депутатів:

Головою Комісії у закордонних справах – Павличка Д.В.;

Головою Комісії у питаннях законодавства і законності – Коцюбу О.П. (Коцюба після обрання Івашка демонстративно поклав свій партквиток члена КПУ, але згодом повернувся до більшості, тобто став одним з перших "тушок") ;

Головою Комісії з питань економічної реформи і управління народним господарством – Пилипчука В.М.;

Головою Комісії у правах людини – Ємця О.І.;

Головою Комісії з питань Чорнобильської катастрофи – Яворівського В.О.;

Головою Комісії з питань народної освіти і науки – Юхновського І.Р.;

Головою Комісії з питань культури та духовного відродження – Танюка Л.С."

Ба більше, з метою представлення Народної Ради у Президії ВР Івашко запропонував, щоб у Голови ВР було три заступника. Однак це положення не пройшло, причому з ним не погодилася і Народна Рада. Тоді Івашко запропонував альтернативні кандидатури на посаду другого заступника: Юхновського, Ємця і Гриньова. Виходячи із позиції Народної Ради, Юхновський і Ємець зняли свої кандидатури, хоча Ємець вважав це помилковим рішенням (детальніше про всі ці події у моїй книзі "Убити дракона: З історії Руху та нових партій України", К., 1993, с. 106-110). У результаті другим заступником став В.Гриньов. Він не був членом Народної Ради, вийшов з Руху і погляди його були вельми неоднозначні, але на той момент він теж був в опозиції до "групи 239", представляючи "Демократичну платформу в КПУ".

Підсумуємо. Попри домінування комуністів демократична опозиція отримала посади голів у 7 з 23 комісій (30%), причому важливих, і посаду другого заступника Голови ВР (яка тоді мала набагато важливіше значення, ніж зараз, бо посади Президента ще не було). Згодом така здатність до компромісу і врахування думки опозиції мала значення і в прийнятті Декларації про державний суверенітет України, протидії референдуму про збереження СРСР і союзному договору і, зрештою, прийнятті Акту проголошення незалежності України.

PS Всі паралелі із днем сьогоднішнім, коли монобільшість (56% депутатів) очолюватиме 21 комітет з 23 (91%), є випадковими.