Як стати заможною країною? Про "єдину теорію зростання" Одеда Галора
Оригінал
Відомий економіст Одед Галор з престижного Університету Брауна (входить до "Ліги Плюща") у своїй книзі "Подорож людства. Витоки багатства і нерівності" (2022 р., а українське видання "Нашого Формату" – 2023 р.) претендує на формування "єдиної теорії зростання". Не більше – не менше. Завдання – непросте і дуже амбіційне. У цьому сенсі ця розвідка йде в руслі книжок Н.Фергюсона, Д. Аджемоглу, Дж. Робінсона, Дж. Даймондa, Ю. Харарі, частина з яких також вийшла в "Нашому Форматі". Тож допитливий читач зможе порівняти, хто з цих авторів переконливіший.
Книга складається з двох частин. Перша частина присвячена концепції англійського економіста Т. Мальтуса на зламі ХVIIIX-IX ст., яку нещадно таврували в радянських вишах (а я це добре пам'ятаю).
Мальтузіанська пастка та вихід із неї (не за Марксом)
Галор просто, "на пальцях", показує, як працювала мальтузіанська пастка. Йде вдосконалення технологій – рівень життя зростає – але кількість населення також зростає – його важко прогодувати – рівень життя більш-менш повертається до попереднього рівня. Людський вік зрідка перевищував 40 років.
Ті регіони Євразії, де неолітична революція (перехід до землеробства і тваринництва) почалася раніше, дістали перевагу, виникли великі цивілізації Сходу, потім підтяглася Європа, ситуація почала вирівнюватися, але Схід лишався місцем великих імперій і потужним конкурентом Європи. І так тривало аж до початку ХVI століття – початку промислової доби. І от десь із ХІХ сторіччя "мальтузіанська пастка" перестає працювати.
Попит на освічених робітників (а згодом невигідність застосування некваліфікованої дитячої праці, скорочення гендерного розриву в оплаті праці) створили стимули інвестувати в освіту, а не в народження дітей: "Парадокс: саме родини зі середньою, а не великою кількістю дітей мали більше нащадків через кілька поколінь" (с. 57). Від початку ХІХ ст. дохід на душу населення у світі зріс у 14 разів, а тривалість життя – вдвічі.
Одна з цікавинок: як Галор поєднує економічні успіхи євреїв в економіці з чинником освіти, що діяв з давних давен. Після розгрому повстання 66 року н.е. "вчені фарисеї закликали до масової доступності освіти, а згодом застосовували культурні санкції проти родин, які не віддавали синів до школи, мимохідь спонукаючи бідніших відмовлятися від юдаїзму" (с. 159). А у середні віки заборона євреям володіти землею – стимулювало їх вкладати в освіту і людський капітал.
А от турки-османи відкрили першу арабську друкарню лише 1727 р., не дивно, що тоді рівень освіти в Османській імперії складав лише 2-3%.
Тож у промисловій революції важливою була не тільки індустріалізація, а й освіта. З'явилися інвестиції капіталістів в освіту, а ще більше – їхні вимоги до держави вкладатися в освіту, обмеження дитячої праці, бо відтепер вона втрачала економічний сенс.
Полемізуючи з Марксовими висновками з "Маніфесту комуністичної партії", Галор зауважує, що "Індустріалізація дала поштовх не комуністичній революції, а революції в масовій освіті" (с. 74).
А от ситуація сьогодення: у країнах із, за визначенням Світового банку, "низьким рівнем доходу" кількість дівчаток шкільного віку, які не навчаються, упала від 72% 1970 р. до 23% 2016 р, а хлопчиків – від 56% до 18%. За межею бідності зараз живе – 10% населення планети, у Латинській Америці – 5%, в Індії у 2011 р. – 22%, Китаї – 1% на 2016 р. (аж не віриться!). Але у Тропічній Африці – 40% (с. 108)!
І це підводить нас до другої частини книги, бо попри поліпшення показників і рівня життя Глобального Півдня за останні 200 років розрив між регіонами у доході на душу населення зріс. Спадщина расизму і колоніалізму залишається навіть у самих США. І лише за один 2015 р. понад мільйон людей перетнули Середземне море, аби досягнути благополучної Європи.
Так що ж визначає (не) успіх країн? Або як вплинула "Чорна смерть" і Велика пожежа Лондона
Ми знаємо, які країни вирвалися вперед і шукаємо відповідь, чому ж це сталося. Пробувати пояснити – легше, ніж передбачати. Відповідь-то нам відома. Тому виникає маса пояснень і увага до різних чинників. Галор пробує їх узагальнити. Іноді пошуки відповіді на це питання дають досить нестандартні відповіді.
Зрозуміло, що впливають географія, інституції, культура, рівень суспільного різноманіття, а з прогресом – капіталовкладення у людину, освіта, толерантність, гендерна рівність.
Важливо, що попри глобальність багатьох трагедій людської історії, вплив Другої світової війни або Великої депресії на довгостроковий розвиток менше, ніж фундаментальні чинники, що діють сотні, тисячі, десятки тисяч років (с. 112).
І автор прагне зазирнути вглиб на 12 тис. років: Спочатку перевагу мають країни, де раніше почалася неолітична революція і виникли великі аграрні цивілізації Сходу. Але аграрні переваги зникли близько 1500 р., коли центри активності почали переміщатися в міста. Аграрна спеціалізація стала на заваді урбанізації: "Іронія перемоги британців у Першій опіумній війні (1839-1842) в тім, що і порох, і сталеві панцири, які дали їм перевагу на полі бою, було вироблено за технологією, що народилася в Китаї кількасот років тому" (с. 62).
Розширення міжнародної торгівлі мало різний вплив: там, де була промислова революція, індустрія ще більше йшла вперед. А там, де домінувало аграрне суспільство, посилювалася сировинна спеціалізація.
Як і інші автори, Галор говорить про парадоксальний вплив пандемії чуми середини XIV ст., яка різко скоротила населення Європи: на заході континенту це поступово призвело до прагнення зберегти і розширити людський капітал, а у Східній Європі за умов домінування екстрактивних інституцій – до посилення кріпацтва.
Випадковості теж по-різному діяли в інклюзивних та екстрактивних суспільствах. Неконтрольована розбудова Лондона після Великої пожежі 1666 р., і як результат: попит на ремісників перевищив можливості корпоративних гільдій, які сковували конкуренцію і прогрес.
Кому (не) пощастило з географією? Або як великі ссавці Америки не дожили до одомашнення
На розвиток суспільств впливають різноманітні аспекти географії. Про це пише багато авторів.
От "гідравлічна теорія" німецько-американського історика Вітгофеля: на річках Китаю створена складна мережа гребель і каналів, а це потребувало високої політичної централізації.
Хуанхе та Янцзи тягнуться із заходу на схід – тож поліпшують комунікацію і централізацію Китайської імперії. Натомість в Європі: гори, Балтійське море, Ла Манш ускладнюють формування єдиної імперії. Фрактальна берегова лінія з масою заток, мисів, півостровів сприяла тому, що навіть під час воєн і загарбань морська торгівля не припинялася.
Роздрібненість ландшафту сприяла наявності багатьох гравців і конкуренції в Європі. Колумб просив підтримати свою подорож в Португалії, Генуї, Венеції і навіть послав брата до Англії, зрештою знайшов прихильність іспанської корони. Натомість Китай після тріумфальної подорожі Чжен Хе помилково закрився від світу.
Наявність корисних копалин також мала різний вплив. У Британії вугілля сприяло індустріалізації, а в Китаї це запрацювало набагато пізніше. А копалини в колоніях лише закріплювали їхній сировинний статус у міжнародній торгівлі.
Ідемо далі: рис вимагає колективного зрошування, пшениця – ні. Зернові простіше зважувати, перевозити, зберігати, а отже й оподатковувати, ніж бульбо- та корнеплоди в Америці та Африці (як-то батат чи маніок). Придатність землі у Центральній Америці до великих плантацій сприяє використанню рабства і екстрактивності.
А от ще: перші люди потрапили до Америки вже досвідченим мисливцями, і у великих ссавців не вистачило часу на адаптацію до умов полювань, тож вони не дожили до епохи одомашнення (с. 192).
Важко сказати, який із чинників переважав, але вони накладалися один на одне і посилювали відмінності у розвитку різних регіонів.
"Коли між ідеями стається секс..."
... тоді й відбувається технологічний прогрес (популяризатор науки Метт Рідлі)
Протяжність Євразії зі сходу на захід, на думку Дж. Даймонда, полегшує обмін ідеями та винаходами, на відміну від перешкод з півночі на південь в Африці (Сахара) та Америці (джунглі Центральної Америки).
І ще потрібна культурна різноманітність. Галор наводить приклад виникнення рок-н-ролу чи самби, які не могли з'явитися без взаємовпливу різних культур.
Тому Галор звертає увагу на різноманітність розселення людей з Африки, залежно від хронології їхньої подорожі від колиски людства. Найбільша – в самій Африці, найменша – в Америці (с. 206), тобто до колонізації європейцями. Але найбільше виграли ті суспільства, які потрапили у "золоту середину" між взаємним збагаченням ідеями і згуртованістю (більш-менш однорідністю).
Так от: до промислової революції однорідність сприяла Японії, Китаю, Кореї. А потім, на думку автора, стала на заваді.
І навпаки, наприкінці ХХ ст. політика Світового банку та МФВ, що базувалася на Вашингтонському консенсусі (ліберальні реформи, ринок і демократія), виявилася неадекватною, бо там, де немає належної соціальної згуртованості, ці дії можуть не дати результату. У той же час Галор вважає, що в сучасному Китаї централізація і соціальна згуртованість можуть спрацювати на підйом. Отут можна посперечатися, адже Китай повертається до націоналістичної, агресивної диктатури. Тож побачимо.
Чи правильні підрахунки Галора?
Одед Галор дає цифри з посиланням на власні дослідження. Приблизно ¼ "незрозумілих відмінностей" у рівні процвітання різних країн, на які вказує середній дохід на душу населення з 2010 по 2018, пов'язані з суспільним різноманіттям, геокліматичні відмінності дають 2/5, захворювання – 1/7, етнокультурні чинники – 1/5, а політичні інститути – 1/10. Він прогнозує: якби Ефіопія – чи не найрізноманітніша країна світу – дбала про суспільне згуртування і підтримувала толерантність до відмінностей, її дохід на душу населення зріс би удвічі (с. 215).
Як перевірити ці цифри? Дуже допитливий читач може звернутися до посилань і перечитати аргументацію підрахунків Галора. Зрештою, його головна праця Unified Growth Theory (Princeton University Press, 2011), нинішня книга – популярний виклад його головних здобутків.
Чи віднайшов автор "єдину теорію зростання"? Не знаю. Судити читачеві, а ще й подальшим дослідникам. Зрештою підтвердження побачимо у майбутньому розвитку людства і різних регіонів планети.
Але сам Галор наголошує, що належить до оптимістів і вірить у прогрес (хоча й не так як класичні ліберали чи марксисти). Тож є чинники, які закладені історією і географією, але їх можна й треба корегувати освітою, гендерною рівністю, інклюзивністю.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
